Справа № 1313/1859/12 Головуючий у 1 інстанції: Павлів В.Р.

Провадження № 22-ц/1390/6196/12 Доповідач в 2-й інстанції: Кіт І. Н.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Кота І.Н.

суддів: Каблака П.І, Крайник Н.П.

при секретарі: Альховській С.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 01 серпня 2012року.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 01 серпня 2012 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ПАТ «Миколаївцемент « про поновлення його на посаді інженера звітності та планування виробництва з випуску цементу й визнання недійсними і скасування наказів відповідача № 104 від 15.03.12р. та № 194 від 16.05.12р.

Рішення суду оскаржив позивач. В апеляційній скарзі покликається на його незаконність та необґрунтованість. Зокрема зазначає, що поза увагою та належною оцінкою з боку суду залишились доводи позивача про недопустимість зміни власником у односторонньому порядку умов оплати праці працівника та недоведеність відповідачем наявних у нього змін в організації виробництва і праці ( раціоналізації робочих місць та введення нових форм організації праці) , тобто, наявності виниклих у нього правових підстав для розірвання трудового договору за п.6 ст.36 КЗпП України.

Просить оскаржуване рішення районного суду скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову в повному його обсязі.

Перевіривши у межах доводів апеляційної скарги та пред»явлених позовних вимог законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.

Відповідно до положень ст.ст. 3, 4, 11, 59, 60, 61 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів й самостійно на власний розсуд розпоряджатися своїми процесуальними правами.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права у спосіб, визначений законами України за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих ними згідно із вимогами цього Кодексу й лише в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобов»язана довести ті обставини , на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи , які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, а обставини справи визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Реалізуючи надане йому законом право самостійно розпоряджатися своїми процесуальними правами, позивач обрав способи захисту своїх трудових прав визначені ст.ст. 221, 231, 232 КзпП України.

Так, заявою від 13.04.12р. позивач оскаржив правочинність наказу № 104 від 15.03.12р. про зміну істотних умов його праці до комісії по трудових спорах ПАТ «Миколаївцемент « ( а.с.16), яка в силу вимог ст.ст.224, 226, 227 КЗпП України є обов»язковим первинним органом по розгляду такого трудового спору. Комісія зобов»язана розглянути трудовий спір й прийняти відповідне рішення за результатами його розгляду, яке у триденний строк має бути вручено працівникові та власникові або уповноваженому ним органу.

Оскільки згідно із положеннями ч.1 ст. 231 КЗпП такий трудовий спір підлягав розгляду в суді лише за умови прийняття у ньому рішення комісією по трудових спорах за поданою заявою позивача, однак, такого рішення нею так і не було прийнято, тому суд першої інстанції підставно відмовив у задоволенні вимог про визнання цього наказу відповідача недійсним чи незаконним.

Разом з тим, ухвалюючи рішення у частині позовних вимог про поновлення на роботі й стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, розгляд яких віднесено до безпосередньої компетенції районних, міських, міськрайонних судів ( п.2 ч.1 ст.232 КЗпП), районному суду належало дотримуватись положень ч.3 й ч.4 ст.32 КЗпП та роз»яснень, що містяться у п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992р., з наступними змінами і доповненнями «Про практику розгляду судами трудових спорів », щодо обов»язку суду встановлення наявних змін істотних умов праці при продовженні працівником роботи за цією ж спеціальністю чи посадою викликаних змінами в організації виробництва і праці й повідомлення працівника про запровадження таких змін не пізніше ніж за два місяці.

У поданій до суду 11.06.12р. позовній заяві ( а.с.2) позивач визнає факт одержання ним 16 березня 2012р. письмового попередження про зміну умов його праці , які запроваджуться наказом № 104 від 15.03.12р. й полягають у встановленні позивачу посадового окладу в розмірі 2 500 грн. та 20 % щомісячного преміювання ( а.с.28) , тому ця обставина в силу вимог ч.1 ст.61 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Разом з тим, оскільки наявний у справі наказ № 104 від 15.03.12р. про зміну умов праці позивача ( а.с.26) та адресоване йому 15.03.12р. попередження ( а.с.28) не містять у повної інформації про запровадження на підприємстві заходів, спрямованих власне на раціоналізацію робочих місць, введення нових форм організації праці, впровадження нових методів і технологій наслідком яких є зменшення витрат на утримання персоналу, апеляційним судом зобов»язано відповідача подати такі докази ( а.с.144).

На виконання вимоги суду відповідачем подано службову записку керівника управління виробництва та відвантаження цементу ПАТ «Миколаївцемент «ОСОБА_4 від 09.03.12р. про необхідність скорочення посади позивача, функціональні обов»язки якого фактично дублюють роботу ряду працівників інших підрозділів товариства ( а.с.158-160). Належно уповноваженою наказом № 361 від 06.12.10р. особою, а саме, директором з комунікацій та кадрової роботи ОСОБА_5 ( а.с.161) за наслідками розгляду службової записки було прийнято рішення усунути дублювання трудових функцій та віддано розпорядження розробити і затвердити посадові інструкції для працівників управління виробництва та відвантаження цементу , включаючи і посаду інженера звітності та планування ( а.с. 163-164) .

Як вбачається із матеріалів справи 14.03.12р. виробничим менеджером ОСОБА_4 було розроблено та затверджено такі посадові інструкції, в тому числі й за посадою позивача , яка передбачає суттєве скорочення його посадових обов»язків ( а.с.170-183), чого не заперечує позивач у своїх поясненнях у судовому засіданні й письмово зазначив, що розроблена відповідачем його посадова інструкція потребує доопрацювання і уточнення ( а.с.28).

Зазначене стало підставою для прийняття директором з комунікацій та кадрової роботи наказу № 104 від 15.03.12р. про зміну умов праці позивача при продовженні ним роботи за цією ж спеціальністю та посадою, яким передбачено зменшення розміру посадового окладу позивача відповідно до обсягу покладених на нього посадових обов»язків ( а.с.26, а.с. 165) . Поданими відповідачем копіями штатних розписів підтверджено внесення з 16.05.12р. змін до штатного розпису акціонерного товариства, шляхом зменшення посадового окладу інженера звітності та планування з 5 160 грн. до 2 500 грн. ( а.с.156-157).

Таким чином, наведеними і долученими до матеріалів справи доказами доведено, як наявність змін істотних умов праці позивача, зокрема зменшення обсягів посадових обов»язків та відповідного зменшення його заробітної плати, так і повідомлення його у встановлений законом строк про запровадження таких змін.

У висловленій в постанові Верховного Суду України № 6-59 цс-12 від 04 липня 2012р. правовій позиції при розгляді цивільної справи у подібних правовідносинах, яка в силу вимог ст.360-7 ЦПК України є обов»язковою для всіх судів України , визначено, що проведена відповідно до частини 3 ст.32 КЗпП України зміна істотних умов праці, зокрема зменшення заробітної плати , може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці, а не лише повідомлення працівника про це у встановлений законом строк. При цьому, законність проведення таких змін жодним чином не ставиться в залежність від обов»язку їх попереднього узгодження з комітетом профспілки.

Згідно із положеннями ч.4 ст.32 КЗпП України, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено ( незалежно від одержання попередньої згоди комітету профспілки на це , чи ні ), а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Оскільки здобутими у справі доказами беззастережно встановлено і доведено наявність змін істотних умов праці позивача, зокрема зменшення його заробітної плати і повідомлення його у встановлений законом строк про запровадження таких змін й письмової відмови позивача від продовження роботи в нових умовах ( а.с.12), належно уповноважений власником орган своїм наказом № 194 від 16.05.12р. підставно розірвав трудовий договір з позивачем за п.6 ст.36 КЗпП України (а.с.14) , а суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні пред»явлених позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу й колегія. суддів з таким його рішенням повністю погоджується.

В цьому зв»язку доводи апеляційної скарги та заяви профспілкової організації , яка приймає участь у розгляді справи в якості третьої особи, про одностороннє запровадження власником нових умов праці позивача та відсутності згоди комітету профспілки на запровадження таких умов та звільнення позивача з роботи ( 194-195) не заслуговують на увагу, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, а припинення трудового договору за п.6 ст. 36 КЗпП , не є звільненням з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, яке потребує отримання попередньої згоди профспілкового комітету.

У свою чергу недотримання відповідачем положень п.25 чинного колективного договору ( а.с.64), ст.247 КЗпП та ст.38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності « не тягнуть за собою визнання незаконним розірвання трудового договору за п.6 ст.36 КЗпП, за наявності висловленої працівником письмової незгоди продовжувати цю роботу в змінених умовах праці , не дочекавшись прийняття рішення комісією по трудових спорах за поданою і невідкликаною позивачем скаргою на наказ № 104 від 15.03.12р.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити. Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 01 серпня 2012р. залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з момету її проголошення та може бути оскаржена протягом 20-ти днів з часу набрання нею законної сили шляхом пдання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

С у д д і :