ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2006 р. | № 5/45-38 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: | Кравчука Г.А. |
суддів: | Мачульського Г.М. |
Шаргало В.І. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні |
касаційну скаргу | Приватної фірми “Антон” |
на постанову | Львівського апеляційного господарського суду |
від | 28.02.2006р. |
у справі господарського суду | № 5/45-38 Волинської області |
за позовом | Державної податкової адміністрації у Волинській області |
до | Приватної фірми “Антон” |
про | стягнення 283 756, 58 грн., |
за участю представників
- позивача: | 1). Стельмащука І.А. (довіреність №8296/10-010 від 19.06.06р.) 2). Грицишиної І.О. (довіреність №3564/10-010 від 09.03.06р.) |
- відповідача: | Стадник Л.І. (довіреність №07-1 від 03.01.06р.), - |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Волинської області від 23.12.2005р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Слупко В.Л., суддів Соломки Л.І., Філатової С.Т.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.02.2006р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Галушко Н.А., суддів Процика Т.С., Юрченка Я.О.) позов задоволено частково. Постановлено стягнути з Приватної фірми “Антон” на користь Державної податкової адміністрації у Волинській області 155 979 грн. вартості оплачених але не виконаних та виконаних з порушенням будівельних норм та правил робіт а також 603, 60 грн. витрат по оплаті судової будівельно-технічної експертизи. В решті позову постановлено відмовити. Також постановлено стягнути з Приватної фірми “Антон” в доход Державного бюджету України 1 559, 79 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в користь Державного підприємства “Судовий інформаційний центр”.
В своїй касаційній скарзі відповідач просить скасувати зазначені рішення та постанову, та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові Державній податковій адміністрації у Волинській області повністю, посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 72, 75, 76, 343, 353 Цивільного кодексу України (ред. 1963р.), ст. 267, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (в ред. 2003р.), п. 4.16.2 Положення про підрядні контракти у будівництві України від 15.12.1993р. №9, ст.ст. 42, 43, 78 Господарського процесуального кодексу України.
Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
Заслухавши представників сторін, переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України на підставі встановлених в них фактичних обставин, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та повноту їх встановлення у рішенні та постанові, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 25.05.1998р. між позивачем (“Замовник”) та відповідачем (“Генеральний підрядник”) укладено контракт на будівництво та реконструкцію адмінбудинку ДПА у м. Луцьку, згідно якого відповідач зобов’язувався в термін до 01.06.2000р. забезпечити виконання будівельно-монтажних робіт в обсягах і конструктивах, передбачених проектно-кошторисною документацією, будівельними нормами та правилами, та брав відповідальність за якість робіт. Відповідно до п. 3.2 Контракту датою закінчення будівництва визначено дату затвердження акту державної комісії. Однак об’єкт будівництва державній приймальній комісії пред’явлено не було по причині незавершення всіх будівельно-монтажних робіт на будівлі та неякісного виконання окремих робіт, передбачених проектно-кошторисною документацією. Неодноразові звернення позивача до відповідача про усунення виявлених недоліків та підготовку об’єкта до здачі державній комісії по прийняттю в експлуатацію позитивних результатів не дали, в зв’язку з чим позивач звернувся з позовною заявою до суду.
Господарські суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позов, виходили з того, що відповідно до висновків судової будівельно-технічної експертизи №0232 від 21.10.2005р., проведеної Волинським відділенням Львівського НДІСЕ, загальна вартість виконаних не у відповідності з проектом, вимогами будівельних норм та невиконаних будівельно-монтажних робіт по адмінприміщенню ДПА у Волинській області, включених в акти приймання виконаних робіт по ф.№КБ-2в та довідки про вартість виконаних підрядних робіт та витрат по ф.№КБ-3, складає 155 979 грн. (з ПДВ). З врахуванням приписів ст.322 Господарського кодексу України, зазначених висновків експертизи а також того, що на момент вирішення спору позивач повністю провів розрахунки з відповідачем по включених в Акти приймання виконаних робіт роботах, а отже фактично оплатив вартість невиконаних або виконаних неналежним чином робіт в розмірі 155 979 грн., господарські суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення цієї суми. Що стосується стягнення пені в сумі 127 777, 58 грн., нарахованої позивачем в період з 01.10.2001р. по 30.06.2002р., господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що позов в цій частині задоволенню не підлягає через пропущення позивачем спеціальної позовної давності, встановленої ст. 258 Цивільного кодексу України. Крім того, суди визнали вимогу позивача щодо зобов’язання відповідача підготувати об’єкт будівництва до здачі державній приймальній комісії передчасною, зазначивши в оскаржених рішенні та постанові про можливість прийняття об’єкту в експлуатацію лише після завершення всіх будівельно-монтажних робіт, передбачених проектною документацією.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (ред. 2003р.) положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно ст.ст. 526, 599 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору або закону і припинятися виконанням проведеним належним чином.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 317 Господарського кодексу України будівництво об'єктів виробничого та іншого призначення, підготовка будівельних ділянок, роботи з обладнання будівель, роботи з завершення будівництва, прикладні та експериментальні дослідження і розробки тощо, які виконуються суб'єктами господарювання для інших суб'єктів або на їх замовлення, здійснюються на умовах підряду. Для здійснення робіт, зазначених у частині першій цієї статті, можуть укладатися договори підряду: на капітальне будівництво (в тому числі субпідряду); на виконання проектних і досліджувальних робіт; на виконання геологічних, геодезичних та інших робіт, необхідних для капітального будівництва; інші договори. Загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 318 Господарського кодексу України за договором підряду на капітальне будівництво одна сторона (підрядник) зобов'язується своїми силами і засобами на замовлення другої сторони (замовника) побудувати і здати замовникові у встановлений строк визначений договором об'єкт відповідно до проектно-кошторисної документації або виконати зумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник зобов'язується передати підряднику затверджену проектно-кошторисну документацію, надати йому будівельний майданчик, прийняти закінчені будівництвом об'єкти і оплатити їх.
Відповідно до ч. 5 ст. 321 Господарського кодексу України якщо договором не передбачено попередньої оплати виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підряднику зумовлену договором ціну після остаточної здачі об'єкта будівництва, за умови, що робота виконана належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
З системного аналізу наведених приписів норм права вбачається, що обов’язковою умовою виникнення у підрядника права вимоги оплати виконаних будівельних робіт за договором підряду є виконання ним робіт належним чином і в погоджений строк, у відповідності до проектно-кошторисної документації, а саме належне виконання зазначених робіт – є обов’язком підрядника.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 883 Цивільного кодексу України підрядник відповідає за недоліки збудованого об'єкта, за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору (за недосягнення проектної потужності, інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини. За невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі.
Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, позивачем було здійснено оплату будівельних робіт в повному обсязі, в тому числі й тих, які, як було встановлено в подальшому, були виконані неналежним чином або невиконані взагалі. Неодноразові звернення позивача до відповідача про усунення виявлених недоліків та підготовку об’єкта до здачі державній комісії по прийняттю в експлуатацію позитивних результатів не дали. А відтак, з врахуванням обставин справи та наведених вище приписів правових норм, у позивача наявні правові підстави вимагати повернення коштів, сплачених ним за роботи, виконані відповідачем не у відповідності з проектом, вимогами будівельних норм та фактично невиконані роботи.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
Крім того, з врахуванням приписів ст. 258 Цивільного кодексу України, судами обґрунтовано було відмовлено в задоволенні вимоги щодо стягнення з відповідача пені в сумі 127 777, 58 грн., нарахованої за період з 01.10.2001р. по 30.06.2002р., через фактичний пропуск позивачем терміну, передбаченого п. 1 ч.2 цієї статті.
Зважаючи на викладене суди попередніх інстанцій всебічно і повно встановили всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з’ясували дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосували норми матеріального права, що регулюють їх спірні відносини, а відтак постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, а тому підстав для її скасування немає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Приватної фірми “Антон” залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.02.2006р. у справі №5/45-38 Господарського суду Волинської області, залишити без змін.
Головуючий Г. Кравчук
С у д д і Г. Мачульський
В. Шаргало