ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2006 р. | № 4/34-27/10 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу дочірньої компанії “Укргазвидобування” національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” в особі філії – Газопромислове управління “Львівгазвидобування” на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 серпня 2005 року у справі № 4/34-27/10 за позовом дочірньої компанії “Укргазвидобуання” національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” в особі філії –Газопромислове управління “Львівгазвидобування” до Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства “Сірка” про стягнення суми, -
ВСТАНОВИВ:
У січні 2005 року дочірня компанія “Укргазвидобуання” національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” в особі філії –Газопромислове управління “Львівгазвидобування” звернулась до господарського суду Львівської області з позовом до Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства “Сірка” про стягнення збитків в розмірі 40305,16 грн., посилаючись на невиконання відповідачем умов усної угоди купівлі-продажу цегли.
В процесі розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача 40305,16 грн. збитків, завданих невиконанням відповідачем зобов’язання щодо поставки цегли та відмови позивача від договору.
Рішенням господарського суду Львівської області від 31 березня 2005 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 40305,16 грн. основного боргу та судові витрати. Повернуто позивачу з державного бюджету 97 грн. державного мита.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17 серпня 2005 року рішення місцевого суду скасовано і прийнято нове рішення про відмову в позові. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладено на позивача.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного господарського суду у справі, посилаючись на те, що попередньою судовою інстанцією порушені норми матеріального права, а рішення місцевого суду залишити без змін.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а касаційну скаргу –без задоволення, посилаючись на відсутність правових підстав для її задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що правовідносини сторін виникли на час дії цивільного законодавства УРСР. Права та обов’язки сторін продовжують існувати, а тому до них застосовуються норми Господарського та Цивільного кодексів України, які набрали чинності з 1 січня 2004 року.
Встановивши, що строк виконання зобов’язання сторонами не визначено, а відповідач, на вимогу позивача у вересні 2004 року, не виконав свого зобов’язання про поставку позивачеві цегли, яка оплачена у серпні 2001 року, та враховуючи, що позов заявлено у межах строку позовної давності, суд першої інстанції дійшов до висновку про підставність позовних вимог.
Не погодившись з даним висновком, суд другої інстанції, виходячи з вимог п. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції від 16 січня 2003 року, дійшов до висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки перебіг цього строку почався з дня виникнення права позивача пред’явити вимогу про виконання зобов’язання.
Таке право у нього виникло з часу перерахування коштів за продукцію, тобто з 9 серпня 2001 року.
Встановивши, що позивач звернувся до суду з позовом після перебігу строку позовної давності, не заявив клопотання про відновлення цього строку, а відповідач просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності, суд другої інстанції дійшов до висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції про задоволення позову та прийняття нового рішення про відмову в позові з цих підстав.
Проте, з такими висновками апеляційного господарського суду погодитись не можна.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що сторонами не було визначено строку виконання зобов’язання. На момент введення в дію Цивільного кодексу України 1 січня 2004 року строк позовної давності ще не розпочався.
На дану обставину суд другої інстанції не звернув уваги та не урахував, що п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачає застосування правил Цивільного кодексу України про позовну давність лише до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності Цивільним кодексом України.
Визначивши початок перебігу строку позовної давності відповідно до гл. 19 Цивільного кодексу України, суд другої інстанції фактично надав закону зворотню силу, що є порушенням норм чинного законодавства України.
Отже, висновок апеляційного господарського суду про те, що позивачем пропущено строк позовної давності, а тому в позові необхідно відмовити, прийнятий без урахування норм матеріального та процесуального права, не відповідає фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, а тому постанова суду другої інстанції підлягає скасуванню.
Рішення місцевого господарського суду є законним та обґрунтованим, а тому підстав для його зміни або скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України –
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу дочірньої компанії “Укргазвидобування” національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” в особі філії –Газопромислове управління “Львівгазвидобування” задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 серпня 2005 року у справі № 4/34-27/10 скасувати, а рішення господарського суду Львівської області від 31 березня 2005 року –залишити без змін.
Головуючий Перепічай В.С.
Судді Вовк І.В.
Гончарук П.А.