Головуючий у 1 інстанції - Маслоід О.С.

Суддя-доповідач - Василенко Л. А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2012 року справа №2а/0570/5562/2012

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенко Л.А., суддів Гімона М.М., Карпушової О.В,

секретар судового засідання Варчук О.М.,

представника позивача Гавриленкова Д.Ю.,

відповідача ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Маріупольського міського центру зайнятості на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року у справі №2а/0570/5562/2012 за позовом Маріупольського міського центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення витрат, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Маріупольський міський центр зайнятості (Маріупольський МЦЗ) звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_4, в якому просив стягнути з ОСОБА_4 грошову суму у розмірі 2817, 14 грн. на користь Маріупольського міського центру зайнятості (а. с. 2 - 5).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року у задоволенні позову Маріупольського міського центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення витрат відмовлено (а. с. 119-121).

Позивач не погодився з вказаним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовував порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції та задовольнити позов в повному обсязі (а. с. 123-126).

Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення, аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, наполягав на її задоволенні.

Відповідач та представник відповідача просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції без змін, як законну та обґрунтовану.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, відповідача, вивчила доводи апеляційної скарги за матеріалами справи і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 09.06.2010 року ОСОБА_4, звернулася до позивача за сприянням у працевлаштуванні.

16.06.2010 року наказом позивача № НТ100616 за особистою заявою від 16.06.2010 року, відповідача було зареєстровано в центрі зайнятості, як безробітну і їй призначено допомогу по безробіттю починаючи з 16.06.2010 року до 05.01.2011 року.

05.01.2011 року наказом Маріупольського МЦЗ № НТ 110105 ОСОБА_4 було припинено виплату допомоги по безробіттю у зв'язку із працевлаштуванням і вона була знята з обліку.

В матеріалах справи є довідка Маріупольським МЦЗ про виплачене матеріальне забезпечення, відповідно до якої відповідачу було виплачено матеріальне забезпечення на випадок безробіття за період з 16.06.2010 р. до 05.01.2011 р. у сумі 2817,14 грн. (а. с. 18)

Маріупольським МЦЗ проведено розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, за результатами якого складений акт від 20.03.2012 року за № 68 та встановлено, що ОСОБА_4 з 01.09.2010 року до 27.09.2010 року знаходилась у трудових відносинах з ТОВ «Коледж інформаційних технологій» згідно наказу № 206/1 від 01.09.2010 року (а. с. 14,15).

22.03.2012 року Маріупольським МЦЗ прийнятий наказ № НТ 120322 про повернення коштів у встановленому порядку.

23.03.2012 року позивачем відповідачу була направлена претензія за № 11-1506 про необхідність повернення незаконно отриманої допомоги по безробіттю в добровільному порядку, але грошові кошти відповідачем не повернуті (а. с. 17).

Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не довів суду, що відповідач надав позивачу недостовірні відомості, що ОСОБА_4 умисно не виконувала своїх обов'язків або зловживала ними і відповідно незаконно отримала допомогу по безробіттю, яка повинна бути повернута позивачу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з встановлених обставин справи та норм діючого законодавства, якими регулюються спірні правовідносини.

Ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» встановлено, що безробітними визнаються громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що видом забезпечення за цим Законом є, зокрема, допомога по безробіттю.

Згідно ч.2 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (далі - Закон), застраховані особи, зареєстровані в установленому, порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Згідно ч. 3 ст. 36 Закону та п. 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 № 307, якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати та надання соціальних послуг з безробітного, стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин. Якщо безробітний відмовився добровільно повернути зазначені кошти, то питання щодо їх повернення вирішується у судовому порядку.

Згідно вимог ст. 24 Кодексу законів про працю України ( далі КЗпП України) трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.

Ст. 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що трудовий договір повинен оформлятися письмово. Але законом чітко не визначена письмова форма трудового договору. При цьому, слід визнати, що письмовою формою трудового договору повинен бути будь-який спосіб зустрічного вираження волі сторонами трудового договору. З однієї сторони таким способом вираження волі є лише заява працівника, з іншої - або резолюція власника на цій заяві, яка свідчить про досягнення сторонами згоди з питання про прийняття на роботу, або видання наказу про прийняття на роботу, за умови досягнення згоди щодо умов праці, або той факт, що працівника фактично допущено до її виконання, або працівник сам приступив до роботи. При прийнятті на роботу працівник зобов'язаний подати трудову книжку та паспорт. Розірвання трудового договору також здійснюється, у даному випадку, за зустрічним вираженням волі сторін трудового договору.

До матеріалів справи долучені два накази ТОВ «Коледж інформаційних технологій» від однієї дати та за одним номером - №206/1 від 01.09.2010 року. Один з них «Про прийняття на роботу» відповідача на посаду помічника бухгалтера з випробуванням на один місяць з 01.09.2010 року, а інший «Про стажування» відповідача з 01.09.2010 року (а.с. 20, 75).

Свідки у справі - працівники ТОВ «Коледж інформаційних технологій» не змогли пояснити суду першої інстанції наявність двох однакових наказів.

Під час судового розгляду справи судом першої інстанції від ТОВ «Коледж інформаційних технологій» були витребувані заяви ОСОБА_4 про прийняття її на роботу та звільнення з роботи за власним бажанням; документи про виплату заробітної плати (а. с. 57).

В ході розгляду справи позивачем та ТОВ «Коледж інформаційних технологій» не надано особистих заяв ОСОБА_4 про прийняття її на роботу та звільнення з роботи, на підставі яких були винесені наказ про прийняття відповідача на роботу № 206/1 від 01.09.2010 року та наказ підприємства № 239/1 від 27.09.2010 року «Про звільнення» відповідача з роботи за власним бажанням (а. с. 21).

Свідок ОСОБА_6 - викладач ТОВ «Коледж інформаційних технологій» пояснив суду першої інстанції , що ОСОБА_4 була прийнята на роботу за особистою заявою про прийняття на роботу, яка не збереглася, а до матеріалів справи надав акт від 30.09.2010 року про те, що підприємством були втрачені документи на ОСОБА_4, а саме - заява про проходження стажування,, наказ про стажування та особиста картка (а. с. 76).

Тобто, відомості, викладені в акті від 30.09.2010 року ( а. с. 75) та наказі №206/1 від 01.09.2010 року про прийняття на роботу суперечать один одному за змістом і відсутні належні докази як щодо прийняття відповідача на стажування, так і на роботу.

Трудова книжка ОСОБА_4 (а. с. 44,45) не містить запису про прийняття на роботу та звільнення з роботи з ТОВ «Коледж інформаційних технологій». Запис № 6 від 01.07.2010 року про те, що відповідачеві розпочато виплату допомоги по безробіттю, наступний запис № 7 від 04.01.2011 року про припинення позивачем виплати допомоги по безробіттю.

ТОВ «Коледж інформаційних технологій» до матеріалів справи наданий акт від 01.09.2010 року про те, що відповідач приступила до виконання обов'язків 01.09.2010 рок, в якому відсутній підпис відповідача, тобто він складений без її участі (а. с. 13).

В суді апеляційної інстанції відповідач пояснила, що вона на підприємстві не працювала, заяв про прийняття та звільнення з роботи не писала, грошей не отримувала, була два рази на співбесіді, але її не влаштувала заробітна плата. На це підприємство за працевлаштуванням їй неофіційно запропонували звернутися в Маріупольському МЦЗ, ніяких направлень при цьому не було видано. Ніяких документів стосовно своєї особи при співбесіді в ТОВ «Коледж інформаційних технологій» відповідач не залишала.

Відповідно до акту від 30.09.2010 року працівники ТОВ «Коледж інформаційних технологій» відвідували ОСОБА_4 за місцем її проживанням з метою уточнення виходу відповідача на роботу, але не застали відповідача вдома. Акт містить пояснення щодо розташування квартири ОСОБА_4, які співпадають з показаннями свідка ОСОБА_7 (а. с. 69). Але у судовому засіданні суду першої інстанції відповідач пояснила суду, що її квартира розташована не на 5 поверсі, а на 2 та з іншої сторони.

До того ж, відомості, викладені у вказаному акті суперечать відомостям, викладеним у наказі від 27.09.2010 року про звільнення відповідача з роботи. Тобто, 27.09.2010 року відповідача звільнили з роботи, а 30.09.2010 року до неї приходили з метою уточнення її виходу на роботу.

Крім того, за доповідною бухгалтера ТОВ «Коледж інформаційних технологій» ОСОБА_8 від 18.10.2010 року, вона дзвонила ОСОБА_4 та надсилала їй листи також з метою уточнення виходу на роботу, яку ще 27.09.2010 року вже було звільнено (а. с. 70).

До матеріалів справи наданий табель обліку проходження стажування працівниками ТОВ «Коледж інформаційних технологій» за вересень 2010 року, в якому вказано, що ОСОБА_4 проходила саме стажування на посаді директора, а не помічника бухгалтера (а.с. 71).

В матеріалах справи міститься витяг із запиту відповіді ДПА України за з квартал 2010 року, з якого вбачається, що ОСОБА_4 отримувала дохід. Вказані відомості надані ДПА України на підставі податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку по формі № 1ДФ за 3 квартал 2010 року ТОВ «Коледж інформаційних технологій» (а. с. 49), відповідно до якого ОСОБА_4 нараховано та сплачено 428,40 грн.

За відомістю нарахування заробітної плати за вересень 2010 року відповідачеві нараховано 428,40 грн., сплачено 351,03 грн. (а .с. 50). Відповідно до фіскального чеку № 2929 від 18.10.2010 року на і`мя відповідача були перераховані кошти у сумі 351,03 грн.

Відповідач заперечувала проти отримання вказаних коштів. Представником відповідача наданий запит до відділу поштового зв'язку з метою встановлення факту отримання відповідачем зазначених коштів. Листом Донецької дирекції Центр поштового зв'язку № 5 від 07.09.2012 року за № 177 було повідомлено про неможливість встановлення факту отримання ОСОБА_4 грошових коштів у зв'язку із закінченням терміну зберігання відповідних документів (а. с. 94).

Крім цього, до матеріалів справи відповідачем надана довідка-виклик Бердянського університету менеджменту і бізнесу на сесію № 34 від 06.08.2010 року (а.с. 95) та довідка про участь у заліково-екзаменаційній (установчій) сесії № 34 від 06.08.2010 року (а.с. 104), згідно яких ОСОБА_4 перебувала на сесії вказаного навчального закладу у період з 06.09.2010 року до 20.09.2010 року.

З огляду на викладене, з врахуванням приписів ст.ст. 69, 70 , 86 КАС України суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з наданих позивачем документів не можливо встановити факт, що у період знаходження на обліку у позивача відповідач з 01.09.2010 року до 27.09.2010 року працювала на ТОВ «Коледж інформаційних технологій» та отримувала заробітну плату, відповідно не мала права на отримання статусу безробітної та допомоги по безробіттю, а інших належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що відповідач у вересні 2010 року була зайнятою особою та отримувала дохід суду позивачем не надано.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано та законно вирішив спір, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

Ухвала в повному обсязі складена 23 листопада 2012 року.

Керуючись ст. 195 ч.1, ст. 196, ст. 198 ч.1 п.1, ст. 200, ст. 205 ч.1 п.1, ст. 206, ст. 212, ст. 254 ч.5 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Маріупольського міського центру зайнятості залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року у справі №2а/0570/5562/2012 за позовом Маріупольського міського центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення витрат залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складення в повному обсязі.

Головуючий Л.А.Василенко

Судді М.М. Гімон

О.В.Карпушова