АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/2390/2656/12Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 6 Маринчук М.П.

Доповідач в апеляційній інстанції

Дмитренко М. І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2012 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоДмитренка М.І.

суддівДемченка В.А., Храпка В.Д.,

при секретаріБєлан О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26 березня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_7 до Уманської міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво, -

в с т а н о в и л а :

У березні 2008 року ОСОБА_7 звернувся до суду із позовною заявою до Уманської міської ради, вказуючи, що під час проживання у дворі матері в 1985 році він побудував своїми силами і коштами сарай «Д» розміром 8,95 м. х 3,75 м вартістю 6881 грн. та веранду «а» розміром 3,25х2,58 м., вартістю 2012 грн. Будівництво провів самостійно. Після смерті матері відкрилася спадщина на будинок та господарські споруди, де він проживає на даний час, фактично прийнявши спадщину і отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом. Самочинно збудовані - сарай та веранда, внесені в технічний паспорт БТІ, але не зареєстровані в законному порядку. Просив суд визнати за ним право власності на самочинно збудований сарай «Д» розміром 8,95 м. х 3,75 м вартістю 6881 грн. та веранду «а» розміром 3,25х2,58 м., вартістю 2012 грн. в домоволодінні АДРЕСА_1.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26 березня 2008 року позов ОСОБА_7 задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_6 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26 березня 2008 року, яке прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати за нею право власності на ? сарая «Д» розміром 8,95х3,75 м., вартістю 6881 грн. та веранду «а» розміром 3,25х2,58 м., вартістю 2012 грн. в домоволодінні АДРЕСА_1. За ОСОБА_7 визнати право власності на ? частину цих будівель.

Свої вимоги ОСОБА_6 мотивує тим, що їй на праві приватної власності належить 3\8 житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами в АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину, виданим Уманською міською держнотконторою 05.12.2001 року та договором дарування частини житлового будинку, посвідченого 26.12.2001 року за № 6799 Уманською міською нотконторою. 1/8 даного домоволодіння належать її брату - ОСОБА_7, проте суд не залучив її в якості співвідповідача по справі.

Заслухавши учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та доводи апелянтів, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 19.12.2005 року за № 1-3310 1\2 частини будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 належать ОСОБА_7 Відповідно до даних технічного паспорту на вказаний будинок, сарай «Д» та веранда «а» побудовані самочинно. При будівництві допущені незначні порушення ДБН.

Проте, як вбачається із доказів наданих ОСОБА_6, а саме: свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.12.2001 року та договору дарування частини житлового будинку від 26.12.2001 року вона є співвласником будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1. Суд першої інстанції порушив її права співвласника, не залучивши до участі у розгяді справи.

Згідно з ч.1 ст. 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції.

Зважаючи на подані ОСОБА_6 докази та ту обставину, що рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 жовтня 2010 року зачіпаються її права, як співвласника житлового будинку, вона має право оскаржити його в апеляційному порядку.

Згідно до ст. 357 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Зважаючи на вищевикладене, судова колегія вважає логічними та обґрунтованими доводи апелянта про наявність в діях ОСОБА_7 істотних порушень її прав, як співвласника спірного будинковолодіння, і що дана обставина не досліджувалася в судовому засіданні, а вона не була залучена судом першої інстанції до участі в справі як співвідповідач.

За загальними правилами, кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання ( частина перша статті 15, частина перша статті 3 ЦПК України).

Відповідно до ст. 26 Закону України від 16 листопада 1992 року № 2780-XII «Про основи містобудування» спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень та судами відповідно до їх компетенції.

Як роз'яснено у п. 6, п.27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року - право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці.

Колегія суддів погоджується із зауваженням апелянта, що суд першої інстанції в порушення вимог закону не з`ясував питання по користуванню позивачем земельною ділянкою, на якій розміщені об'єкти самовільного будівництва. У матеріалах справи відсутні документи будь-які правовстановлюючі документи по даній земельній ділянці.

Окрім цього, доречним є посилання апелянта на неправильність застосування судом першої інстанції вимог ст.. 376 ЦК України.

Розташовані на земельній ділянці поряд із житловим будинком господарсько-побутові будівлі й споруди: сараї, гаражі, літні кухні тощо відповідно до положень статей 186, 381 ЦК є приналежністю головної речі (будинку).

У зв'язку із цим положення частини п'ятої статті 376 ЦК не є підставою для визнання за власником такого житлового будинку самостійного права власності на самочинно побудовані господарсько-побутові будівлі й споруди, що були зведені після набуття ним права власності на будинок чи садибу. Прийняття в експлуатацію таких об'єктів нерухомості має здійснюватися відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у спосіб, визначений Порядком прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків I та II категорії складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24 червня 2011 року N 91.

Як вбачається з матеріалів даної справи, в них відсутні будь які докази, які б підтверджували факт звернення позивача до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про прийняття в експлуатацію самочинно збудованих сараю літ. «Д» та веранди літ. «а».

У матеріалах справи є відповідь Управління містобудування і архітектури Уманської міської ради від 27.03.2008 року за № 508, згідно якої зазначено, що по питанню самовільного будівництва необхідно звернутись до інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю в Черкаській області.

Проте судом не досліджено даного доказу по справі та не надано належної оцінки. До того ж, згідно висновку про самочинне будівництво від 06.02.2008 року за №130 при самочинному будівництві допущені порушення п.3.25.* ДБН 360-92**.

Наведене вказує на помилковість висновку суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_7 про визнання права власності на самочинне будівництво, та відповідно підстав для задоволення вимог апелянта про визнання за нею права власності на ? сарая «Д» розміром 8,95х3,75 м., вартістю 6881 грн. та веранду «а» розміром 3,25х2,58 м., вартістю 2012 грн. в домоволодінні АДРЕСА_1, а за ОСОБА_7 права власності на ? частину цих будівель, враховуючи вищевикладене також не має.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення по справі, які суд вважав доведеними, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки судом неправильно застосовано норми права і висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, керуючись вимогами ст.309 ЦПК України вважає, що рішення суду необхідно скасувати і ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26 березня 2008 року - задовольнити частково.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26 березня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_7 до Уманської міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво - скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення.

У позові ОСОБА_7 до Уманської міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво - відмовити.

Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції на протязі 20 днів з дня ї проголошення.

Головуючий :

Судді :