№22-7928                                       головуючий в 1-й інстанції Гуменюк Л.І.

                                                        Доповідач Остапчук Д.А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2007 року Колегія суддів Апеляційного суду м.Києва в складі:

Головуючого Остапчука Д.О.

суддів: Барановської Л.В., Мараєвої Н.Є.

при секретарі Тороп Л.В.

у відкритому судовому засіданні в м.Києві розглянула апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 червня 2007 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення коштів з урахуванням індексу інфляції за прострочення нового зобов'язання.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Шечепківського районного суду м.Києва від 13 червня 2007 року позов задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 12 645 гривень 42 коп.

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1. в інтересах ОСОБА_2. рішення суду внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права, вважає незаконним, просить його скасувати, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позову. Зазначає, що суд задовольняючи позов, не звернув уваги на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, що позбавляє його права па відшкодування витрат у зв»язку із знеціненням суми позики.

Перевіривши обгрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, та стягуючи з відповідача на користь позивача 12645 гривень втрат у зв»язку із знеціненням суми позики, суд виходив з того, що відповідач прострочив виконання зобов»язання по поверненню позики, що призвело до її знецінення.

Такий висновок суду відповідає встановленим фактам та грунтується на законі.

Судом встановлено, що 24 травня 2002 року між сторонами було укладено договір позики за яким відповідач позичив у позивача 62 894 гри..

За вказаним договором ОСОБА_2 повинен повернути ОСОБА_3 зазначену суму до 30 травня 2003 року.

У зазначений період відповідач повернув лише 18758.25 гривень, що потягло за собою звернення позивача до суду з позовом про примусове стягнення неповернутої суми позики.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 15 березня 2005 року, зміненим рішенням Апеляційного суду м.Києва від 13 вересня 2005 року, на користь позивача з відповідача стягнуто 44135.75 гривеньборгу та 1902.25 гривень три проценти річних від простроченої суми.

Вказані судові рішення виконані 1.02.2006 року, про що свідчитиь постанова державного виконавця про закриття виконавчого провадження ( а.с.12).

При вирішенні даного спору суд виходив з положень статті ЦК України 1963 року, вважаючи що правовідносини між сторонами виникли та припинили свою дію до набрання чинності ЦК України 2004 року.

В той же час з матеріалів справи та ухваленого рішення вбачається, що період за який було проведено стягнення втрат суми позики у зв»язку з її знеціненням, визначено з січня 2002 року по січень 2006 року.

Оскільки на момент припинення правовідносин з приводу примусового виконання рішення суду про стягнення на користь позивача суми позики, діяв ЦК України 2004 року то у відповідності до п.4 Прикінцевих та перехідних положень цього закону, правовідносини між сторонами з приводу відшкодування втрат у зв»язку з знеціненням суми позики мають регулюватись положеннями ЦК України 2004 року, а не ЦК 1963 року.

Відповідно до ст.625 ЦК України 2004 року боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Оскільки боржник прострочив виконання грошового зобов»язанпя за договором позики, а зобов»язання було припинено лише у лютому 2006 року, то суд дійшов обґрунтованого висновку про підставність вимог позивача стосовно відшкодування йому втрат у зв»язку із знеціненням суми позики за вказаний період.

Судом досліджувалось питання з приводу дотримання позивачем строку позовної давності, і обгрунтовано зроблено висновок про те, що цей строк не було пропущено з підстав наведених у рішенні.

Розрахунки сум інфляційних втрат за вказаний період судом визначено правильно і підстав для їх коригування-немає.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і па законність оскаржуваного рішення не впливають.

В той же час, оскільки судом фактично правильно по суті вирішено спір, однак неправильно застосовано норму матеріального права, то у відповідності   до   правил   ст..309   ЦК   України   колегія   суддів   вважає   за

необхідне змінити рішення в частині посилання на норму матеріального права, не скасовуючи при цьому обґрунтоване та законне рішення.

Керуючись ст.303,304,309,315,317,218 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 червня 2007 року в частині застосування норми матеріального права змінити, застосувавши при вирішенні даного спору положення ст..625 ЦК України, замість ст..214 ЦК України 1963 року.

В решті це рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.