Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-3187/12 Головуючий у 1-й інстанції: Калюжна В.В.

. Суддя-доповідач: Глазкова О. Г.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2012 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Бєлки В. Ю.

суддів Глазкової О. Г.

Забіяко Ю.Г.

при секретарі Посник Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2012 року

в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним договору позики від 02.12.2010 року,

ВСТАНОВИЛА :

У січні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики від 02.12.2010 року, посвідченого та зареєстрованого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 в реєстрі за номером 2692.

23 квітня 2012 року позивач уточнив свої позовні вимоги.

В обґрунтування своїх позивних вимог зазначає, що 02 грудня 2010 року між ним та ОСОБА_3 укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 Відповідно до умов договору позивач отримав у власність грошові кошти у розмірі 428 652, 00 грн., що на момент укладання договору позики є еквівалентом 54 000, 00 доларів США, та зобов'язувався повернути таку ж суму грошових коштів до 05.01.2011 року.

Позивач вказує, що грошові кошти за даним договором позики не були передані та отримані, що свідчить про відсутність намірів сторін створити правові наслідки його вчинення, а при оформленні оспорюваного договору навмисно допущені помилки в місці та даті народження позичальника.

Позивач просить суд визнати договір позики недійсним.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2012 року позовну заяву залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що висновки, викладені у рішенній суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, рішення прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, є необгрунтованим та підлягає зміні, а саме:

змінита рішення в частині визнання договору позики безгрошовим та неукладеним;

виключити з мотивавальної частини рішення абз.14 на стр.2 наступого змісту: „Оцінивши докази у їх сукупності та кожен окремо, суд дійшов висновку про те, що договір позики від 02.12.2010 року є безкоштовним, тобто вважається неукладеним -таким, який не продовжує цивільні права та обов"язки сторін" ;

виключити з мотивувальної частини рішення абз.5 на стр.3 наступного змісту : Суд зауважує на тому, що невиконання або неналежне виконання правочину, зокрема договору позики, не може бути підставою для визнання її недійсним, але може підтверджувати його укладенність чи неукладенність" ;

виключити з мотивувальної частини рішення словосполучення у абз.8 на стр.3 наступного змісту: „… доведення обставин неукладенності договору позики від 02.12.2010 року з підстав його безгрошованості, та…"

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції і обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Статтею 309 ЦПК України передбачені підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 02.12.2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусовм Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 2692.

Відповідно до п.1 договору позикодавець (ОСОБА_3) передав позичальнику (Шевченко Є.В.) грошові кошти в сумі 428 652,00 грн. зі строком повернення до 05.01.2011 року.

Пунктом 8 цього договору зазначено, що вказана сума передана позидавцем та одержана позичальником під час підписання цього договору.

Відмовляючи позивачу ОСОБА_4 у задоволенні позову про визнання договору позики недійсним, суд дійшов висновку про те, що договір позики від 02.12.2010 року є безкоштовним, тобто є неукладеним, таким, який не породжує цивільних прав та обов"язків сторін.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна.

Відповідно до ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Тобто, даний правочин може бути тільки оспорюваним, не може бути визнано неукладеним оспорюваний правочин.

Суд не звернув увагу на ст.204 ЦК України -презумція правомірності правочину,яка може бути спростована не шляхом визнання його судом неукладеним, а за позовом про визнання його судом недійсним з підстав, установлених законом.

Між сторонами був укладений договір позики та додаток до ньогоу письмовій формі, в якому зазначені умови договору, відповідальність сторін. Договір та додаток до нього сторонами прочитаний, суть повністю зрозуміла, пидписаний обома сторонами, будь яких зауважень чи заперечень не надано.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору позики недійсним, але не зазначив, з яких підстав цей дговір визнати недійсним.

Таким чином, в суперечь ст.ст.10,60 ЦПК України, де зазначено, що кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу, позивач не надав доказів на підтвердження свої вимог про визнання договору позики недійсним,

З цих підстав позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 317 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

Відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позову до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики від 02.12.2010 року, зареєстрованим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 за № 2692.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: