ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/64770/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий);

Розваляєвої Т.С.; Черпіцької Л.Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Охтирського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Охтирці та Охтирському районі Сумської області про зобов'язання вчинити дії, що переглядається за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Охтирці та Охтирському районі Сумської області на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 14 липня 2010 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 30 серпня 2012 року,

у с т а н о в и л а :

У червні 2010 року Охтирський міжрайонний прокурор звернувся до суду в порядку цивільного судочинства в інтересах ОСОБА_4 з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Охтирці та Охтирському районі Сумської області (Управління ПФ) про зобов'язання вчинити дії.

Зазначав, що ОСОБА_4 є пенсіонером та має статус «дитини війни», відтак має право на отримання підвищення до пенсії, яке передбачене статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18 листопада 2004 року № 2195-IV (Закон № 2195-IV) в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Посилаючись на те, що Управління ПФ здійснювало виплату згаданого підвищення у розмірі, меншому, ніж передбачений Законом № 2195-IV, просив зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити недоплачену суму допомоги за період з 1 січня по 31 грудня 2009 року в розмірі 1 792,80 грн.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 14 липня 2010 року, ухваленим в порядку цивільного судочинства, позов задоволено. Крім того, з відповідача стягнуто 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 30 серпня 2012 року рішення суду першої інстанції змінене, а з його резолютивної частини виключено вказівку про стягнення витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті рішення суду першої інстанції залишене без змін.

У касаційній скарзі Управління ПФ, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані рішення змінити в частині періоду задоволених позовних вимог, застосувавши наслідки пропуску строку звернення до суду.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку оскаржуваних рішень судів та матеріалів справи в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що позивач має статус дитини війни.

Також встановлено, що підвищення до пенсії, передбачене статтею 6 Закону № 2195-IV, нараховувалось позивачу у розмірі, меншому за 30 % мінімальної пенсії за віком. При його обрахунку Управлінням ПФ застосовувались положення постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року N 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»(Постанова № 530).

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходили з того, що позивач має право на отримання підвищення до пенсії як дитина війни, а це означає що дії Управління ПФ щодо невиплати або виплати цієї допомоги у меншому розмірі є протиправними. Змінивши рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що на час апеляційного розгляду підсудність цієї категорії справ змінено та стягнення витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу не передбачено.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують таких висновків судів.

Статтею 6 Закону № 2195-IV передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

При цьому, окремими законами України дія зазначеної норми неодноразово зупинялась, а її зміст викладався у новій редакції.

З 01 січня 2007 року дія статті 6 Закону № 2195-IV зупинена на підставі статті 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 19 грудня 2006 року N 489-V.

Оскільки зазначене положення Закону «Про Державний бюджет України на 2007 рік»визнано таким, що не відповідає Конституції України, на підставі рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007, дія статті 6 Закону № 2195-IV відновила дію з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України - з 09 липня 2007 року.

Аналогічна ситуація склалась у 2008 році. Так, підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року N 107-VI статтю 6 Закону № 2195-IV з 01 січня 2008 року викладено в новій редакції, яка не передбачала виплату допомоги дітям війни у розмірі 30 % пенсії за віком. У зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 дія статті 6 Закону № 2195-IV у попередній редакції відновлена з 22 травня 2008 року.

У 2009 році законодавчих підстав для відмови в застосуванні положень статті 6 Закону № 2195-IV в первісній редакції не було.

З огляду на викладене, протиправною є відмова Управління ПФ у здійсненні протягом перелічених періодів виплат в розмірі, встановленому статтею 6 Закону № 2195-IV.

Доводи відповідача щодо необхідності застосування положень Постанови № 530, яка встановлює менший рівень доплати, правильно не взяті судами до уваги, в силу загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативно-правовими актами.

Твердження Управління ПФ про те, що поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом і не стосується дітей війни відповідно до статті 6 Закону, є непереконливим. Положення статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою статті мінімального розміру пенсії за віком.

Доводи відповідача про відсутність коштів для забезпечення виплат доплати до пенсії не може братися до уваги, оскільки відсутність коштів не є підставою невиконання зобов'язань, покладених на Управління ПФ законодавством.

Таким чином, рішення судів про часткове задоволення позову ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Посилання відповідача на пропуск позивачем строків звернення до суду та необхідність застосування наслідків такого пропуску не приймаються до уваги, виходячи з такого.

За правилами частини другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави стверджувати, що касаційний суд перевіряє правильність застосування судами норм процесуального права, чинних на час винесення оскаржуваних судових рішень, а норм матеріального права -чинних на час виникнення спірних відносин.

Оскільки прокурор звернувся до суду в порядку цивільного судочинства, за правилами якого справу розглянуто судом першої інстанції, підстав для застосування наслідків пропуску строку звернення до суду, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України, у суду не було. Немає таких повноважень і у касаційного суду.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Охтирці та Охтирському районі Сумської області залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Сумської області від 30 серпня 2012 року та змінене нею рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 14 липня 2010 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді М.І.Цуркан

Т.С.Розваляєва

Л.Т.Черпіцька