У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2012 р. м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Мелінишин Г.П.,
суддів Фединяка В.Д., Ясеновенко Л.В.
секретаря Бобика Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Івано-Франківську, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої неправомірними діями органу державної влади за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 25 вересня 2012 року,-
в с т а н о в и л а :
У лютому 2012 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Управління Пенсійного Фонду України в м. Івано-Франківську, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої неправомірними діями органу державної влади.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 25 вересня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.
На дане рішення представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що вимоги ч.2 ст. 625 ЦК України поширюються тільки на правовідносини в сфері договірних умов, а не може застосовуватись до соціальних виплат. При цьому не врахував, що ця норма закону передбачає відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а не договору зокрема. Відповідно до Закону України «Про загальноообов'язкове державне пенсійне страхування» грошове зобов'язання щодо призначення та виплати пенсій покладено на органи Пенсійного Фонду України. Постановою суду від 19.06.2009 року встановлено, що він має право на одержання пенсії на пільгових умовах за Списком №1 та зобов'язано УПФУ в м. Івано-Франківську призначити йому пенсію на пільгових умовах з 16.05.2008 року. Оскільки йому виплачено пенсію в кінці грудня 2011 року, то держава в особі Державної казначейської служби України зобов'язана нести відповідальність за це порушення відповідно до вимог закону. Крім того, у зв'язку із несвоєчасним призначення пенсії за віком на пільгових умовах, він не зміг відповідно до вимог ст. 42 Закону України «Про загальноообов'язкове державне страхування» звернутись із заявою про перерахунок пенсії з 16.05.2010 року.
Також судом безпідставно відмовлено у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди. При цьому судом не взято до уваги п.3 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, п.2 постанови Пленуму Верховного Суду «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» №9 від 01.11.1996 року. Так, постановою Івано-Франківського міського суду від 19.06.2009 року та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2011 року підтверджено факт порушення УПФ його прав внаслідок відмови у призначенні та виплаті пільгової пенсії понад три роки, необхідності звернення до суду за захистом цього права та неправомірність дій відповідача. Всі ці обставини завдавали переживань і страждань, вимагали додаткових зусиль для організації його життя. Крім того,визначаючи розмір моральної шкоди з розрахунку по 10 грн. за кожен день він виходив з принципу розумності та справедливості.
З цих підстав просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи скарги підтримав з наведених у ній мотивів.
Представники Управління Пенсійного Фонду України в м. Івано-Франківську, Державної казначейської служби України доводів скарги не визнали посилаючись на обґрунтованість висновків суду.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що положення ст. 625 ЦК України щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання на спірні правовідносини не поширюються. Крім того, доказів про порушення строку здійснення перерахунків пенсії та виплати доходів позивачем не надано, та відповідно не наведено підстав для виплати компенсації та індексації. Відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди суд виходив з того, що ОСОБА_1 не довів за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) йому заподіяно моральні страждання, не вказав причинно-наслідкового зв'язку між наслідками та діями відповідача.
Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що постановою Івано-Франківського міського суду від 19.06.2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2011 року, визнано неправомірною відмову Управління Пенсійного Фонду України в м. Івано-Франківську в призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах. Зобов'язано призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком №1 з 16.05.2008 року та зарахувати до страхового стажу стаж роботи за професією «терміст». (а.с.4-5, 74-75).
Відповідно до протоколу Управління Пенсійного Фонду України в м. Івано-Франківську №6775 від 07.10.2011 року позивачу було призначено пенсію за віком на пільгових умовах (а.с.6).
З матеріалів справи вбачається, що 10.01.2012 року ОСОБА_1 звернувся до Управління Пенсійного Фонду України в м. Івано-Франківську із заявою про перерахунок пенсії, який був здійснено з 01.01.2012 року.
Враховуючи, що незаконність дій Управління Пенсійного Фонду України в м. Івано-Франківську щодо призначення пенсії на пільгових умовах усунуто постановою Івано-Франківського міського суду, то суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні вимог про відшкодування матеріальної шкоди.
Аналогічно надуманими є доводи апелянта про те, що судом помилково не застосовано до спірних правовідносин положення ч.2 ст. 625 ЦК України.
Відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань. При цьому, зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Виходячи з юридичної природи правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачем - УПФ в м. Івано-Франківську щодо одержання (здійснення ) соціальних виплат, суд прийшов до правильного висновку про відсутність між ними грошових зобов'язань, за прострочення якого виникає спеціальний вид цивільно-правової відповідальності, передбачений ч.2 ст. 625 ЦК України.
Будь-яких інших належних та допустимих доказів на обґрунтування своїх позовних вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди позивачем не надано.
Не заслуговують на увагу також доводи апелянта і щодо безпідставної відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Як роз'яснено у постанові № 4 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995року відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Оскільки позивачем не представлено доказів, які підтверджують факт спричинення йому моральної шкоди, глибину фізичних та душевних страждань, існування безпосередніх винних дій відповідача у їх спричиненні, причинний зв'язок між їх діями та спричиненою шкодою, то суд першої інстанції також обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в цій частині.
Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити, а рішення Івано-Франківського міського суду від 25 вересня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Г.П. Мелінишин
Судді: В.Д. Фединяк
Л.В. Ясеновенко
___________________________________________________________________________________________________________________
Справа №0907/2178/2012 Головуючий у 1 інстанції Шамотайло О.В.
Провадження № 22ц/0990/2279/2012 Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.
Категорія 33