ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2012 р. Справа № 119400/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Левицької Н.Г.,

судді: Рибачука А.І.,

судді:, Носа С.П.,

розглянувши у письмовому провадженні в місті Львові апеляційну скаргу управління пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області на постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01.04.2011р. по справі за позовом ОСОБА_2 до управління пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області про зобов'язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії "дитині війни",-

ВСТАНОВИВ:

11.03.2011р. ОСОБА_2 звернувся до суду із адміністративним позовом, яким просив зобов'язати управління пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області здійснити перерахунок та виплатити на його користь підвищення до пенсії "дитині війни" в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за попередніх шість місяців в межах строку визначеного законодавством, з урахуванням вимог ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведених виплат.

Постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01.04.2011р. позовну заяву задоволено; зобов'язано управління пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії "дитині війни" в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 11.09.2010р. по 11.03.2011р. відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням фактично проведених виплат. Постанову звернено до негайного виконання.

Відповідач: управління пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області з таким рішенням суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивує тим, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснювалось в розмірах передбачених Законами України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік та в межах передбачених на це видатків. Законодавством не визначено, з якого саме розміру мінімальної пенсії за віком слід визначати розмір підвищення до пенсії "дітям війни".

Оскільки апеляційну скаргу подано на постанову суду першої інстанції, яка прийнята в порядку скороченого провадження за результатами розгляду справи, передбаченої вимогами п.2 ч.1 ст.1832 КАС України, суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.197 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо здійснення позивачу нарахування та виплати недоплаченого підвищення до пенсії дитині війни, за період з 11.09.2010р. по 11.03.2011р. підлягають задоволенню, оскільки Законами України "Про Державний бюджет на 2010 рік", "Про Державний бюджет на 2011 рік" дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей" не зупинено. Відповідно до Законів України "Про Державний бюджет на 2010 рік", "Про Державний бюджет на 2011 рік" розміри державних соціальних гарантій на 2010, 2011 роки, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цими Законами, та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Таким чином, відповідач у 2010, 2011 роках, повинен діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Враховуючи, що відповідно до законодавства держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% підвищення до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в його систему, але вони не вчинили необхідних дій для нарахування цих коштів та їх виплати, суд першої інстанції вірно зазначив про те, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.

Наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (стаття 46 Конституції України).

Крім того, згідно із законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Тому правильними є висновки суду першої інстанції щодо неприйняття до уваги положень ч.3 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення до пенсії "дітям війни".

Відсутність бюджетного фінансування, на яку вказує відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього обов'язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.

Відповідно до вимог ст.201 КАС України, підставою для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір суд першої інстанції по суті правильно вирішив справу, однак при цьому помилково допустив негайне виконання ухваленої постанови в цілому, хоча системний аналіз положень ч.1 та 2 ст.256 КАС України вказує на можливість негайного виконання судових рішень у справах цієї категорії виключно у межах суми стягнення за один місяць. Тому у цій частині оскаржувану постанову необхідно змінити.

Керуючись вимогами ст.ст. 183-2, 195, 197, 198, 201, 205, 207, 254, 256 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу управління пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області задоволити частково.

2.Постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01.04.2011р. в адміністративній справі № 2а-3159/11/0306 в частині її допущення до негайного виконання змінити.

3.На підставі п.1 ч.1 ст.256 КАС України допустити зазначену постанову суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

4.В іншій частині постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01.04.2011р. залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, що беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Н.Г. Левицька

Суддя: А.І. Рибачук

Суддя: С.П. Нос