УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 22-ц/0190/7634/2012Головуючий суду першої інстанції:Гоцкалюк В.Д.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Філатова Е. В.

"20" листопада 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіФілатової Є.В.

СуддівЛюбобратцевої Н.І. Харченко І.О.

При секретаріПостіковій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради, третя особа: публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Кримського республіканського управління АТ «Ощадбанк» про визнання права власності на частку майна, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 12 вересня 2012 року,

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2011 року ОСОБА_7 звернувся з позовом до ОСОБА_8, Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради про визнання права власності на частку майна, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності.

Вимоги мотивовані тим, що у 1989-91 роках дохід позивача сягав 270 рублів, крім того він мав накопичення на рахунках ощадного банку, так само одержував прибуток від особистого селянського господарства, продажу саджанців і плодів. Наприкінці 1990 року за усною згоди голови виконкому Сімферопольської міської ради, почав будівельні роботи. Оскільки він вже мав будинок на праві власності, що за діючим на тої час законом перешкоджало оформленню на його ім'я другого будинку, за рішенням виконавчого комітету Сімферопольської міської ради №166 від 11.03.1991 року земельну ділянку площею 0,600 кв.м. під №2 виділено в постійне користування сину позивача, тобто відповідачу. Не зважаючи на це будівництво спірного будинку на зазначеній ділянці здійснював позивач за свій рахунок. Йому допомагали знайомі і наймані робітники, яким він оплачував роботу з власних коштів. Так само за власні кошти він купував будівельні матеріали. Деякі роботи проводив спільно з сином ОСОБА_9. В літку 2011 року, позивач дізнався, що спірне домоволодіння здано в експлуатацію оформлено на ОСОБА_8, який отримав свідоцтво про право власності від 30.03.2004 року

Ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 16 січня 2012 року до участі у розгляді справи в якості третьої особи залучено ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Кримського республіканського управління АТ «Ощадбанк».

Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 12 вересня 2012 року у позові ОСОБА_7 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, про задоволення позову. Вважає, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що правовідносини з приводу виникнення права власності на будинок продовжують існувати після набрання чинності ЦК 2004 року, у зв'язку з чим, спір помилково розглянуто за нормами діючого законодавства. Крім того, судом не прийнято до уваги в якості доказів, квитанцій на ім'я позивача, на придбання будівельних матеріалів у 1990-1991 року.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та сторонами не оспорюється, що власником земельної ділянки та зведених на них споруд є відповідач.

Згідно ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його державної реєстрації.

Свідоцтво про право власності на спірний будинок видано у 2004р., тобто в період дії ЦК України 2003р., тому не зважаючи на те, коли почалося будівництво правовідносини з приводу визнання права власності на частку цього майна регулюються нормами діючого Кодексу. Тому доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції повинен був застосувати норми ЦК України 1963р. не ґрунтуються на законі.

За правилами ст.10,11 ЦПК України суд розглядає справи у межах заявлених вимог та на підставі наданих учасниками процесу доказів, доводів або заперечень сторін.

Згідно ст. 355 ЦК України право спільної власності на майно виникає з підстав, передбачених законом. Тягар доказування вимог про визнання майна спільною сумісною власністю полягає на позивачеві.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з недоведеності вимог. Колегія погоджується з цим висновком, як таким, що відповідає фактичним обставинам та не суперечить закону.

По справі не здобуто доказів значного внеску позивача у будівництво спірної споруди. Квитанції на придбання будівельних матеріалів, які на думку апелянта не враховані судом, не є доказом права позивача на спірний будинок. Їх загальна сума не перевищує 6000грн. При цьому частка з них видана на ім'я відповідача, а частка стосується періоду задовго до початку будівництва (наприклад 1979р). Акти посвідчення прихованих робот, на які посилається апелянт, також видані на ім'я відповідача.

Сторони є рідними по крові, проте по справі не встановлено, що вони проживали однією сім'єю, та що новостворене майно призначалося для їх спільного користування. Будь-які письмові угоди між сторонами з цього приводу відсутні. Навпаки, з пояснень сторін вбачається, що позивач мав свій будинок, в якому зі своєю сім'єю мешкає дотепер. Втім відповідач, який мав власну сім'ю на початок будівництва, тимчасово проживав у батька та на найманій квартирі. По закінченні будівництва оселився у новому будинку тільки зі своєю дружиною та дітьми. Позивач протягом всього періоду в спірному будинку не проживав, ніяких претензій з цього приводу не заявляв.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність доказів на створення спільної сумісної власності сторін, та правильно відмовив у позові. Будь-яких нових даних на підтвердження позовних вимог апелянтом не представлено.

З огляду на таке, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене і керуючись ст.ст. 303, 304, 308 Цивільного процесуального Кодексу України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити, рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 12 вересня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді: