ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

07 червня 2006 р.

№ 48/329

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого

Кравчука Г.А.,

суддів:

Мачульського Г.М., Шаргала В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк “Надра”

на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2006 р.

у справі

№ 48/329

господарського суду

м. Києва

за позовом

Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк “Надра”

до	Товариства з обмеженою відповідальністю “МРКС імпекс”

третя особа:

Відкрите акціонерне товариство “Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського”

про	розірвання договору

в судовому засіданні взяли участь  представники:

позивача:

Суденко р.В., дов. № 1-11-376 від 30.12.2005 р.;

відповідача:

Яковенко В.В., дов. № 1/06 від 17.01.2006 р.;

третьої особи:

— не з’явились;

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство Комерційний банк “Надра” (далі – Банк) звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю “МРКС імпекс” (далі –Товариство) з позовом про розірвання договору уступки права вимоги від 10.02.2003 р. (далі –Договір від 10.02.2003 р.) та додаткових угод до нього, які були укладені між ними, та про розірвання протоколу про зарахування зустрічних однорідних вимог.

В подальшому Банк уточнив свої позовні вимоги і на підставі ст. 48 ЦК УРСР просив господарський суд визнати недійсними Договір від 10.02.2003 р. та протокол про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.02.2003 р. (далі –Протокол від 10.02.2003 р., а.с. 46, 112-113, 124-125), оскільки вони не відповідають вимогам законодавства.

Рішенням господарського суду м. Києва від 06.12.2005 р. визнано недійсними з моменту укладення п. 2.1.4 Договору від 10.02.2003 р. та частину 2 п. 2 Протоколу від 10.02.2003 р. Одночасно вказаним рішенням суд відмовив Банку у задоволенні позову.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2006 р. зазначене рішення місцевого суду залишено без змін.

Банк не погодився з постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2006 р. та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить винесені судові рішення скасувати і постановити нове рішення, яким його позов задовольнити. Мотивуючи касаційну скаргу, він зазначив, що Договір від 10.02.2003 р. укладено з порушенням ст. ст. 197, 198 ЦК УРСР, що діяв на час його укладання, ст. ст. 14, 15 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, ст. 4 Закону України “Про обіг векселів в Україні”.

Товариство, відповідно до ст. 1112 ГПК України, надіслало відзив на касаційну скаргу Банку, в якому просить залишити без змін рішення господарського суду м. Києва від 06.12.2005 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2006 р., оскільки вони є повністю законними, обґрунтованими та справедливими.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін матеріали справи та доводи Банку і Товариства, викладені, відповідно, у касаційній скарзі та відзиві, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність їх юридичної оцінки і застосування місцевим і апеляційним господарськими судами норм матеріального і процесуального права при прийнятті ними рішень, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

          Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено Договір від 10.02.2003 р., за умовами якого Товариство (як кредитор) уступило Банку (як набувачу) право вимоги від ВАТ “Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського” (боржник, далі –Металургій завод) суми 2 500 000 грн., шляхом передачі Банку по акту приймання-передачі простих векселів на суму 2 500 000 грн., емітованих металургійним заводом. Оскільки по відношенню до Металургійного заводу господарським судом Дніпропетровської області порушено справу № Б-15/118/01 про банкрутство, сторони в п. 2.1.4 Договору від 10.02.2003 р. визначили, що обов’язок Товариства за даним договором вважається виконаним після передачі Банку ухвали суду по справі № Б-15/118/01 про заміну в реєстрі кредиторів Товариства на Банк.

Згідно п. 3.1. Договору від 10.02.2003 р. Банк як набувач зобов’язався перерахувати Товариству як кредитору грошові кошти в сумі 1 073 238,50 грн. після виконання ним п. 2.1.4 вказаного договору, тобто після передачі кредитором набувачу ухвали про визнання останнього кредитором у справі про банкрутство Металургійного заводу.

          На виконання Договору від 10.02.2003 р. сторони склали протокол про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.02.2003р. згідно з яким зарахували свої вимоги:

- заборгованість Товариства перед Банком в сумі 1 073 238,50 грн., що виникла на підставі кредитного договору № 11/3/2001/980-К/51 від 28.03.2001 р. ;

- заборгованість Банка перед Товариством в сумі 1 073 238,50 грн., що виникла на підставі Договору від 10.02.2003 р.

Мотивуючи свої рішення попередні судові інстанції зазначили, що п. 2.1.4 Договору від 10.02.2003 р. та частина 2 п. 2 Протоколу від 10.02.2003 р. підлягають визнанню недійсними, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” Товариство не вправі було звертатися до господарського суду про визнання Банку кредитором. Крім того, згідно ст. 1 ГПК України до господарського суду за захистом порушеного права чи охоронюваного інтересу може звернутися лише особа, право якої порушено.  

За твердженням місцевого та апеляційного господарських судів, позивач не навів правових підстав для визнання недійсними Договору від 10.02.2003 р. та Протоколу від 10.02.2003 р. Наявність проблем по стягненню заборгованості по векселях не може вплинути на дійсність угод, укладених між сторонами щодо погашення взаємних зобов’язань. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що укладення договору уступки права вимоги у справі про банкрутство після визначення кола конкурсних кредиторів і затвердження реєстру вимог кредиторів суперечить змісту ст. ст. 1, 14 і 15 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та ст. ст. 197, 198 ЦК УРСР.

Порядок виявлення кредиторів підприємства, відносно якого порушено справу про банкрутство і визначення їх майнових вимог здійснюється за спеціальними правилами, встановленими законодавством про банкрутство.

За змістом ст. 1 Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”  конкурсні кредитори –це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство.

Ст. ст. 14 і 15 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” регламентують порядок виявлення кредиторів, визнання їх грошових вимог та формування реєстру вимог кредиторів.

Так, відповідно до частини першої ст. 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” конкурсні кредитори (саме під це поняття сторони своїми діями, шляхом укладення Договору від 10.02.2003 р. намагаються підвести Банк)  протягом 30 днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов’язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Відповідно до частини другої ст. 14 Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” вимоги конкурсних кредиторів заявлені після закінчення вказаного строку, або не заявлені взагалі, –не розглядаються і вважаються погашеними. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Згідно абзацу 2 частини другої 2 ст. 15 цього ж Закону господарський суд, за результатами розгляду вимог конкурсних кредиторів, приймає ухвалу, якою затверджує реєстр вимог кредиторів.

Таким чином, як вбачається із змісту вищенаведених норм Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, Банк, якому Товариство передало по Договору від 10.02.2003 р. свої вимоги до боржника, визнані у справі № Б-15/118/01, не може бути визнаним і стати конкурсним кредитором Металургійного заводу, оскільки по-перше, його вимоги до боржника виникли не внаслідок правонаступництва і не до порушення провадження у справі про банкрутство Металургійного заводу. По-друге, вказані вимоги були передані Товариством Банку після встановленого строку для їх виявлення і після винесення господарським судом ухвали про затвердження реєстру кредиторів у справі № Б-15/118/01. По-третє, Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” не надає право визнаним у справі кредиторам передавати визнані судом вимоги до боржника іншим кредиторам і не передбачає будь-яку заміну кредиторів.

Колегія суддів Вищого господарського суду України також зазначає, що за змістом ст. ст. 197, 198 ЦК УРСР, що діяв на час укладання спірного Договору від 10.02.2003 р., кредитор вправі був передати іншій особі (набувачу) лише дійсну вимогу, тобто таку, яка існувала. Однак, на момент укладення вказаного договору вимога Товариства вже була розглянута господарським судом Дніпропетровської області і Товариство було визнано ухвалою суду конкурсним кредитором Металургійного заводу у справі № Б-15/118/01. За таких обставин колегія суддів вважає, що відповідач, звернувшись до суду з заявою про визнання його кредитором у справі про банкрутство боржника, вже реалізував своє право на задоволення своїх вимог. Реалізувати це право вдруге він вже не може, тому уступка права вимоги на стадії банкрутства здійснюватись також не може.

Оскільки відповідач передав позивачу вже реалізоване право, тому угода про уступку права вимоги –Договір від 10.02.2003 р. на підставі частини першої ст. 48 ЦК УРСР підлягає визнанню недійсною, як така, що не відповідає вимогам закону. На підставі частини другої ст. 48 ЦК УРСР по недійсній угоді кожна з сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі –відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом. Відповідно до вказаної норми Банк повинен повернути Товариству одержані за актом прийому-передачі від 10.02.2003 р. прості векселі №№ 65305299217061, 65305299217062, 65305299217063, 65305299217064, 65305299217065, емітовані Металургійним заводом, на загальну суму 2 500 000,00 грн.

Щодо Протоколу від 10.02.2003 р. колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що вказаний протокол є похідним від Договору від 10.02.2003 р., оскільки, як зазначено вище, заборгованість Банку перед Товариством у сумі 1 073 238,50 грн., про яку йдеться у Протоколі від 10.02.2003 р., виникла саме на підставі Договору від 10.02.2003 р.

Оскільки Договір від 10.02.2003 р. визнається даною постановою недійсним як такий, що не відповідає вимогам закону, то, відповідно, у Банка не виникає заборгованості перед Товариством у сумі 1 073 238,50 грн., наслідком чого є відсутність зустрічних однорідних вимог між Банком та Товариством на вказану суму. За таких обставин Протокол від 10.02.2003 р. також підлягає визнанню недійсним.

Враховуючи, що попередніми судовими інстанціями всі обставини, що мають значення для справи були встановлені, але неправильно застосовані норми матеріального права, Вищий господарський суд України відповідно до п. 2 частини першої ст. 1119 ГПК України приймає нове рішення, яким задовольняє касаційну скаргу Банку і його позовні вимоги.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, п. 2 частини першої ст. 1119, ст. ст. 11110 та 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк “Надра” на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2006 р. у справі № 48/329 господарського суду м. Києва задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2006 р. та рішення господарського суду м. Києва від 06.12.2005 р. у справі № 48/329 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк “Надра” задовольнити:

визнати недійсним договір уступки права вимоги від 10.02.2003 р., укладений між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк “Надра” та Товариством з обмеженою відповідальністю “МРКС імпекс”, з моменту укладання;

визнати недійсним протокол про залік зустрічних вимог від 10.02.2003 р., складений між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк “Надра” та Товариством з обмеженою відповідальністю “МРКС імпекс”, з моменту складання.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “МРКС імпекс” на користь Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк “Надра” державне мито у розмірі 170,00 грн., та витрати на забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн.

Доручити господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.

Головуючий суддя                                                       Г.А. Кравчук

Суддя                                                                          Г.М. Мачульський

          Суддя                                                                          В.І. Шаргало