ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

22 червня 2006 р.

№ 19/83

Вищий господарський суд  України у складі колегії суддів :

головуючий суддя

Ходаківська І.П.

судді

Савенко Г.В.

Шаргало В.І.

розглянувши

касаційну скаргу

Дочірнього підприємства  Державної Акціонерної компанії “Хліб України” Гребінківський елеватор”

на	постанову  від 22.03.2006р. Київського міжобласного апеляційного господарського суду

у справі

№ 19/83 господарського суду  Полтавської області

за позовом

Державного комітету України з державного матеріального резерву

до   третя особа

Дочірнього підприємства  Державної Акціонерної компанії “Хліб України” Гребінківський елеватор” Державне підприємство “Укррезерв”

про	повернення 4050, 100 тон пшениці 3 класу та стягнення 3178412,65грн.

З участю представників :

позивача –Гордієнко І.О., за довіреністю

відповідача –Бровар Б.І., за довіреністю

                       Горощенков М.О., за довіреністю

3-особа –Піскунов А.В., за довіреністю

                                                    ВСТАНОВИВ :  

    Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України»«Гребінківський елеватор»про повернення 4021,910 тон пшениці 3 класу та стягнення 3136287,06 грн. штрафних санкцій.

Позивач подав заяву про збільшення позовних вимог №229/юр від 23.05.2005р.. в якій просив стягнути з відповідача штрафні санкції в сумі 3178412,65 грн. та зобов'язати відповідача повернути до державного резерву 4050,100 т. пшениці 3 класу.

 Рішенням господарського суду Полтавської області від 01.12.-30.12.2005р. в позові відмовлено.

       Постановою від 22.03.2006р. Київського міжобласного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального  резерву задоволено. Рішення господарського суду Полтавської області від 01.12.-30.12.2005р. по справі №19/83 скасовано.

       Прийнято по справі нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю. Зобов'язано   Дочірнє   підприємство   Державної   акціонерної   компанії   «Хліб-України»«Гребінківський елеватор»повернути Державному комітету України з державного матеріального резерву 4050,100 тон пшениці 3 класу.

       Стягнуто з Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України»«Гребінківський елеватор»на користь Державного комітету України з державного матеріального резерву 3178412,65грн. штрафних санкцій.  

       Дочірнє підприємство Державної Акціонерної компанії “Хліб України” Гребінківський елеватор” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову  від 22.03.2006р. Київського міжобласного апеляційного господарського суду,  та залишити в силі рішення господарського суду Полтавської області від 01.12.-30.12.2005р. у даній .  

        Розпорядженням Заступника голови Вищого господарського суду України, у зв’язку з відрядженням судді Першикова Є.В.  для перегляду в касаційному порядку справ  №19/83, №2-16/5667-2005, №1/361-04-10977, призначених до розгляду на 22.06.2006р. колегією суддів у складі: головуючого –ПершиковаЄ.В. суддів –Савенко Г.В., Ходаківської І.П., утворено колегію суддів в наступному складі: головуючий –ХодаківськаІ.П., судді –СавенкоГ.В., Шаргало В.І.

 Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних обставин.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, на виконання плану освіження та протоколу засідання тендерного комітету держкомрезерву України №24 від 03.10.03р. між позивачем та Державним підприємством «Укррезерв»було укладено договір №юр-2/196з-2003 від 13.10.2003р. про закладення до державного резерву матеріальних цінностей .

На виконання даного договору та відповідно до договору складського зберігання зерна №1674/417 від 10.10.03р. відповідачу було передано на відповідальне зберігання 8841,510 т пшениці 3 класу. Відповідно до п. 7.1 даного договору строк зберігання зерна до 01.05.2004р.

Вищезазначена пшениця була придбана ДП «Укррезерв»у ТОВ «Лотуре»у кількості 8844,51т. відповідно до договору купівлі-продажу №1629 від 06.10.2003р.  

На підставі договору №юр-2/196з-2003 від 13.10.2003р. зерно пшениці 3 класу в кількості 8844.51 т . було переоформлене на Держкомрезерв України та списане з балансу ДП «Укррезерв».

13.10.03р. ДП ДАК «Хліб України»«Гребінківський елеватор»підписав приймальний акт форми Р-16№1 на 1873 т, а 17.10.03р. приймальний акт форми Р-16 №2 на 6971,51т., відповідно до яких прийняв зерно від ДП“Укррезерв” в порядку закладення до держрезерву.  

05.07.2004р. ДП ДАК «Хліб України»«Гребінківський елеватор»направив ДП «Укррезерв» лист №276  про закінчення строку дії договору складського зберігання зерна №1674/417 від 10.10.03р., який відповідно до п. 7.1 даного договору закінчився 01.05.2004р. В листі  зазначено про необхідність забрати зерно  до 01.08.2004р. та попереджено, що в разі не виконання даної вимоги ДП ДАК «Хліб України»«Гребінківський елеватор»буде діяти відповідно до ч.3  ст.31 Закону України “Про зерно та ринок зерна України”, яка передбачає право зберігача на реалізацію зерна, яке не забирає у строк поклажодавець  та перерахування останньому виручених коштів.

28.09.2004р. відповідач уклав з Полтавською регіональною біржею нерухомості договір на організацію та проведення відкритих торгів (аукціону) №402 від на реалізацію 4024,910т. пшениці 3 класу з стартовою ціною 650 грн./т .

     01.10.2004р. в газеті «Зоря Полтавщини»та 05.10.2004р. в газеті «Урядовий кур'єр»опубліковані оголошення про проведення 05.11.2004р. біржових торгів по продажу 4024,910 т пшениці, але торги не відбулися по причині відсутності заявок на участь в торгах. Даний факт підтверджується протоколом відкритих торгів (аукціону), які не відбулися №182 Полтавської регіональної біржі нерухомості .

10.11.2004р. відповідач зробив повторну заявку, зменшивши початкову ціну на 10% до 585 грн./т, розмістивши оголошення 12.11.2004р. в газеті «Зоря Полтавщини». Але торги 23.11.2004р. знову не відбулися по причині відсутності заявок на участь в торгах. Даний факт підтверджується протоколом відкритих торгів, які не відбулися №185-А Полтавської регіональної біржі нерухомості .

Відповідач знову зменшив ціну ще на 10% і вона склала 526,50 грн./т. 02.12.2004р. торги відбулися і було реалізовано 4024,910 т пшениці по ціні 575 грн./т. Даний факт підтверджується біржовим контрактом №80 від 02.12.2004р.

16.12.2004р. відповідач направив ДП «Укррезерв»звіт по факту реалізації 4024,910т. пшениці, протокол про залік однорідних вимог та просив надати банківські реквізити підприємства для перерахування належних йому коштів.       

 

 Натомість Державний комітет України з державного матеріального резерву, який вважає себе власником зерна на підставі договору №юр-2/196з-2003 від 13.10.2003р.,  звернувся до господарського суду з позовом про  повернення 4021,910 тон пшениці 3 класу та стягнення 3136287,06 грн. штрафних санкцій за незаконне відчуження зерна відповідно до п.10 ст.11 Закону України “Про державний матеріальний резерв”.

Місцевим господарським судом відмовлено в задоволенні позовних вимог з тих, підстав, що договір відповідального зберігання №ЮР - 23Б/269-А-99 від 19.08.1999 р. укладений між позивачем та відповідачем  відноситься до розпорядження Кабінету міністрів України від 18.08.1998р. за № 673-р. та втратив чинність, згідно з постановою Кабінету міністрів України від 12.04.2002р. за № 532 "Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву", якою була затверджена нова редакція договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву, проте договір не переукладено. Також місцевий суд зазначив, що зерно не переоформлялося  на позивача в порядку передбаченому законодавством, зокрема  відповідно до  п. 6.1 ст. 6 "Інструкції про порядок ведення обліку й оформлення операцій  із    зерном    і продуктами    його    перероблення   на  хлібоприймальних   зернопереробних  підприємствах  незалежно   від   форми   власності   й  господарювання”, яка передбачає, що переоформлення зерна від одного власника іншому здійснюється згідно з пунктом 5 Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 27.06.2003 N 198, в присутності керівників зацікавлених сторін або їх представників при наявності відповідних доручень згідно з заявою власника про переоформлення. У заяві вказуються культура, обсяг переоформлення, реквізити нового власника.  

Київський міжобласний апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що ДП ДАК «Хліб України»«Гребінківський елеватор» безпідставно продав зерно, що належить Держкомрезерву України згідно договору №юр-2/196з-2003 від 13.10.2003р. та приймальних актів за формою Р-16. Зазначене зерно повинно було зберігатися згідно договору зберігання №юр-2зб/269-а-99 від 19.08.99р.,  укладеного між Держкомрезервом України та ДП ДАК «Хліб України»«Гребінківський елеватор»,  правові підстави для припинення якого, на думку апеляційного суду, відсутні.

Проте, вищенаведені  висновки попередніх судових інстанцій зроблені без всебічного, повного та об’єктивного розгляду в судовому засіданні всіх обставин справи, як того вимагає ст.43 ГПК України.

     Так, відповідно до ст. 31 Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні” поклажодавець зерна зобов'язаний забрати зерно у зернового складу після закінчення строку зберігання зерна.

      Зерновий склад зобов'язаний письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця зерна про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін витребування зерна (ч.2 ст.31).

      Якщо поклажодавець зерна у запропонований зерновим складом термін не забрав зерно, зерновий склад має право продати його на конкурентних засадах. Кошти, одержані від продажу зерна, передаються поклажодавцю зерна за вирахуванням сум, належних зерновому складу, у тому числі його витрат щодо продажу зерна (ч.3 ст.31).

     Отже, вищенаведена стаття надає зерновому складу право  реалізувати зерно на конкурентних засадах після закінчення терміну зберігання, якщо поклажодавець зерна у запропонований зерновим складом термін не забрав зерно, а виручені кошти за вирахуванням витрат зберігача передати поклажодавцю.

    Як вбачається з матеріалів справи, суть спору зводиться до того, хто є поклажодавцем зерна: Державне підприємство “Укррезерв” чи  Держкомрезерв України, та чи правомірно зберігач реалізував  зерно з підстав закінчення строку договору зберігання, попередивши про це лише Державне підприємство “Укррезерв”, яке на його думку є поклажодавцем зерна .

     Колегія суддів зазначає, що передача зерна на зберігання зерновому складу оформляється договором складського зберігання зерна.

     Відповідно до ч.3 ст.26 Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні” договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа.

     Пунктом 24 статті 1 Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні” визначено, що складські документи на зерно –це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.

     Статтею  37 цього ж Закону визначено виключний перелік  складських документів, зокрема : подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію.

     Відповідно до п.3.2. Договору складського зберігання  №1674/417 від 10.10.03р.,  укладеного між ДП ДАК «Хліб України»«Гребінківський елеватор»та Державним підприємством «Укррезерв»зерновий склад видає поклажодавцю складські документи на зерно.

     Посилаючись на приймальні акти за формою Р-16 від 13.10.2003р. на 1873т., та від 17.10.2003р. на 6971,51т., як доказ того, що поклажодавцем спірного зерна  є  Держкомрезерв України, апеляційний суд, при цьому, не дав оцінки тим обставинам, що згідно зазначених актів зерно передавалося  зберігачеві Державним підприємством “Укррезерв”, якому і видавалися складські документи (складські квитанції) як поклажодавцеві за відповідними датами:

- складська квитанція АВ №027984 від 13.10.2003р. №984;

-          складська квитанція АВ №027984 від 17.10.2003р. №999.

Відповідно до п.24  “Порядку випуску бланків складських документів на зерно, їх передачі та продажу зерновим складам”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2003 р. N 510,   складська квитанція  містить такі дані: 1) найменування зернового складу; 2) дату видачі квитанції; 3) серію та номер квитанції; 4) найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, від якої прийнято зерно на зберігання, а також місцезнаходження (місце проживання) такої особи; 5) номер і дату накладної; 6) вказівку про знеособлене або відокремлене зберігання зерна;  7)найменування та кількість прийнятого на зберігання зерна, рік збирання урожаю, посилання на державний стандарт або нормативний акт, якому відповідає прийняте на зберігання зерно; 8) якісні характеристики зерна з посиланням на документ, що їх засвідчує. Бланк скріплюється підписом уповноваженої особи та печаткою зернового складу.

Складська квитанція посвідчує право поклажодавця на зерно, що знаходиться на складському зберіганні.  

     Відповідно до п. 3.4. “Положення про обіг складських документів на зерно”, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики України від 27 червня 2003 року N 198, при витребуванні зерна складська квитанція повертається поклажодавцем зерновому складу. На повернутій складській квитанції та на її другому примірнику, який зберігався на зерновому складі, проставляються відмітки "Погашено", про що робиться відповідний запис у Реєстрі складських документів на зерно.        

       Як вбачається з матеріалів справи (а.с.118-121) Державне підприємство “Укррезерв” як поклажодавець за договором складського зберігання зерна №1674/417 від 10.10.03р зверталося до  Гребінківського елеватора з листами №6418 від 20.10.2003р. та №7093 від 06.11.2003р. з проханням відпустити представнику ДП “Укррезерв” зерно по вищезазначених складських квитанціях.

        Відповідно Дочірнє підприємство  Державної Акціонерної компанії “Хліб України” Гребінківський елеватор” відвантажило ДП “Укррезерв” 31.10.2003р. - 3769,24 тони. зерна, та 20.11.2003р. –1025,17 тон. зерна.

      Оскільки ДП “Укррезерв” не забрав залишок зерна після закінчення строку договору зберігання та попередженнея про реалізацію зерна, його було реалізовано в порядку  ч.3  ст.31 Закону України “Про зерно та ринок зерна України”.

       Колегія суддів зазначає, що апеляційний господарський суд при визначенні поклажодавцем Держкомрезерву України жодним чином  не досліджував та не встановлював вищенаведені обставини щодо передачі майна на зберігання Державним підприємством “Укррезерв”; видачі зазначеному підприємству складських документів(складських квитанцій), які надають право  отримання спірного зерна; часткове отримання  зерна зі зберігання  Державним підприємством “Укререзерв” за складськими квитанціями  в жовтні, листопаді 2004р.  

      Також, посилаючись на зміну власника  спірного зерна згідно договору №юр-2/196з-2003 від 13.10.2003р., апеляційний суд не дослідив чи повідомлявся зберігач про зазначені обставини та відповідні правові підстави (договір), а також чи звертався поклажодавець із заявою про  переоформлення складського зберігання зерна на нового власника з видачею нових складських документів.  

     Аналіз статей 39-42 Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні” від 04.07.2002р. №37-IV свідчить, що  передача права розпорядження зерном, що знаходиться на складському зберіганні здійснюється шляхом передачі складського свідоцтва  із вчиненням передавального напису.

      Такий зміст вищенаведених статей Закону України №37-IV від 04.07.2002р. підтверджується   п. 6.1 "Інструкції про порядок ведення обліку й оформлення операцій  із   зерном    і продуктами    його    перероблення   на  хлібоприймальних  зернопереробних  підприємствах  незалежно   від   форми   власності   й  господарювання”, (затверджений наказом Міністерства аграрної політики України від 11 липня 2005 р. N 310).

     Згідно зазначеного пункту Інструкції  переоформлення зерна від одного власника іншому здійснюється згідно з пунктом 5 Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 27.06.2003р. N 198 (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), в присутності керівників зацікавлених сторін або їх представників при наявності відповідних доручень згідно з заявою власника про переоформлення  

      Пунктом 5 Положення  від 27.06.2003р. N 198 передбачається передача права розпорядження зерном шляхом передачі  простих та подвійних складських свідоцтв, які посвідчують право розпорядження зерном.

     На вимогу особи, яка здала зерно на зберігання, зерновий склад зобов'язаний виписувати окремі складські документи на зерно на будь-які частини зданого на зберігання зерна (ч.8 ст.37 Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні”).   

     Передача простого складського свідоцтва є підтвердженням передачі прав на зерно.  (п.5.7. Положення N 198 від 27.06.2003р. ).  

     Тільки неперервний ряд заповнених передавальних написів є доказом переходу прав за подвійним складським свідоцтвом  до вказаного останнім у передавальних написах індосата - особи, що прийняла права вимоги і зобов'язання за подвійним складським свідоцтвом ( п.5.7. Положення N 198 від 27.06.2003р.).             

     Однак, встановлюючи власника спірного зерна та, відповідно, правомірність реалізації зерна зберігачем, попередні судові інстанції взагалі не досліджували чи виписувалися поклажодавцеві складські свідоцтва та чи передавалися права за таким свідоцтвом Держкомрезерву України у встановленому порядку,  що має значення для правильного вирішення спору.   

     Відповідно до ч.2 ст.1115 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.      

      Беручи до уваги, що вищевказані обставини в їх сукупності не були предметом судового розгляду при вирішенні господарського спору, правова оцінка їм не надавалась, колегія суддів зазначає, що спір був розглянутий судом не в повному обсязі, що є порушенням принципу всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття незаконних та необґрунтованих рішення та постанови.

      Оскільки, передбачені ст.1117 ГПК України  межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

       Відповідно до  ст.ст.85, 111-5 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні за згодою сторін  оголошена  вступна   та резолютивна частини постанови .          

      Керуючись, ст.ст.111-5,  111-9, 111-7, 111-11   Господарського процесуального кодексу України,   Вищий господарський суд України

                                               ПОСТАНОВИВ:

       Касаційну скаргу Дочірнього підприємства  Державної Акціонерної компанії “Хліб України” Гребінківський елеватор” задовольнити частково.     

      Постанову  від 22.03.2006р. Київського міжобласного апеляційного господарського суду та рішення господарського суду Полтавської області від 01.12.-30.12.2005р. у справі № 19/83 скасувати.

      Справу передати на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.

 

Головуючий    суддя                                                                  І.  Ходаківська  

                                                                 

Судді                                                                                           Г.  Савенко

                                                                                                    В. Шаргало