Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа № 429/5975/12
19 червня 2012 року м. Павлоград
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Кононенко Т. О.,
секретаря - Кисіль Н. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені суду цивільну справу за
позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" ,
про стягнення моральної шкоди отриманої внаслідок профзахворювання, -
В С Т А Н О В И В:
05.06.2012 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (далі – Відповідач або ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля») про відшкодування моральної шкоди спричиненої пошкодженням здоров’я.
В обґрунтування заявленого позову позивач зазначив, що з 17.09.1979 року по 11.02.2008 року він знаходився в трудових відносинах з підприємствами відповідача, був звільнений на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України. За період роботи на підприємствах ПАТ “ДТЕК Павлоградвугілля” позивач отримав професійні захворювання. Згідно висновку МСЕК від 11.02.2008 року первинно йому було встановлено 65 % втрати професійної працездатності. Зважаючи на викладене, позивач вважає що у нього наявна моральна шкода, оскільки він втратив професійну працездатність, змушений вживати лікарські препарати, знаходитися на амбулаторному та стаціонарному лікуванні. Моральну шкоду оцінює в 10 000 грн.
Позивач про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що є підтвердження в матеріалах справи, але в судове засідання не з’явився, причини неявки суду невідомі.
Представник відповідача надав письмові заперечення через канцелярію суду, відповідно до яких просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Суд, вислухавши доводи представника відповідача, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи, а саме ксерокопії: виписки з історії хвороби (а.с. 12-13), висновку МСЕК № 2 від 11 лютого 2010 року (а.с. 10-11), інформаційної довідки про умови праці від 17.07.2007 року (а.с. 20-23), трудової книжки ОСОБА_1 (а.с. 6-9), вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
По-перше, в судовому засіданні встановлено, що позивач знаходився у трудових відносинах із шахтами ВАТ “Павлоградвугілля”, правонаступником якого є ПАТ “ДТЕК Павлоградвугілля”. При цьому працював на різних підземних посадах із повним робочим днем у шахті та був звільнений у зв’язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров’я. За час роботи він отримав професійні захворювання – радикулопатія шийна і попереково-крижова на фоні полісигментарної дископатії з вираженими (3 ст.) статико-динамічними порушеннями, стійким больовим і периферичним нейросудинним синдромами, нейродистрофією у вигляді гіпотрофії м’язів надпліч, двостороннього плечолопаткового періартрозу (ПФ 2 ст.) деформівного артрозу ліктьових (ПФ 1-2 ст.) і колінних (ПФ 2 ст.) суглобів, та трофічними порушеннями на кистях, хронічне обструктивне захворювання легень першої ст. (пиловий бронхіт першої ст., емфізема легень першої ст.), ЛН першого ст., Нейросенсорна приглухуватість 1 ст. (з легким зниженням слуху). Згідно висновку Дніпропетровської обласної МСЕК № 2 від 11 лютого 2008 року позивачу первинно встановлено 65 % втрати професійної працездатності, позивач визнаний інвалідом третьої групи безстроково.
Суд вважає, що внаслідок втрати професійної працездатності позивачу завдана моральна шкода, оскільки позивач став інвалідом третьої групи, він постійно відчуває фізичну біль, стан його здоров’я дуже незадовільний, в нього дуже болять суглоби, він не витримує навіть легких фізичних навантажень, йому дуже важко стояти і навіть сидіти, він став дуже погано спати внаслідок сильних нападів болю, не має можливості працювати не тільки на виробництві, а й виконувати елементарну домашню роботу, він доставляє багато труднощів своїй родині, що порушує його нормальні життєві зв’язки, багато часу позивач перебуває на стаціонарному лікуванні.
Таким чином, слід вважати, що самим фактом втрати позивачем професійної працездатності у зв’язку з професійним захворюванням, яке виникло у нього на протязі діяльності у ПАТ “ДТЕК Павлоградвугілля”, йому спричинена моральна шкода, яка полягає у фізичному болі, яку позивач зазнав у зв’язку з ушкодженням здоров’я.
Згідно п. 1 ст. 9 ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникли у сфері трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Дія положення підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”від 23.09.1999 року, яким встановлено обов’язок Фонду СС НВ ПЗУ про відшкодування моральної шкоди наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому зупинена на 2006 рік згідно із Законом України від 20.12.2005 року № 3235-IV, тобто на час виникнення спірних правовідносин у Фонду відсутній обов’язок по відшкодуванню моральної шкоди.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно ст. 43 Конституції України кожен вправі заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, що забезпечується в тому числі належними, безпечними і здоровими умовами праці, в продовження чого ст. 2 КЗпП України відносить до прав працівника з трудового договору про роботу, серед іншого, право на здорові і безпечні умови праці, якому кореспондує обов’язок роботодавця за ст. ст. 29, 153 КЗпП України до початку роботи, зокрема, проінформувати працівника під розписку про умови праці, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров’я, а також забезпечувати безпечні і нешкідливі умови праці з впровадженням сучасних санітарно-гігієнічних засобів для запобігання виникненню професійних захворювань. Відзначається, що небезпечні та шкідливі умови праці і фактори на робочому місці, про які попереджається працівник до фактичного допуску до роботи, за своїм походженням є обставинами, що свідчать про ступінь ймовірності виникнення внаслідок виконання обумовленої трудовим договором роботи професійного захворювання з втратою працездатності, про настання якого сторонам трудового договору (ст. 21 КЗпП України) заздалегідь невідомо, бо воно не є неминучим. У зв’язку з цим за ст. 29 КЗпП України працівник, даючи розписку, засвідчує свою обізнаність з наявним ризиком –захворюванням, виникнення якого припускається і не залежить від волі осіб, та з яким пов’язана втрата здоров’я і працездатності, як професійної, так і загальної.
Наявність такого ризику зумовлює, відповідно до ст. 46 Конституції України, право на соціальний захист, що забезпечується також у формі страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, за рахунок страхових внесків працівників і роботодавця, справляння яких обов’язкове для них згідно зі ст. ст. 253, 254 КЗпП України.
З огляду на викладене роботодавець відповідно до ст. 6 Закону України № 1105-XIV “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, будучи страхувальником, страхує свої майнові інтереси на випадок відшкодування ним шкоди, завданої невиконанням свого обов’язку за ч. 3 ст. 153 КЗпП України, що є страхуванням цивільної відповідальності за порушення трудового договору, за яким вигодонабувачем згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України “Про охорону праці”визнається працівник, який набуває право вимоги до страховика в особі Фонду соціального страхування. Відповідно, Конституційний Суд України рішенням від 27.01.2004 року за № 1-рп/2004 у справі про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування, надаючи тлумачення нормам Закону № 1105-XIV в редакції, чинній до внесення розділом І Закону України від 23.02.2007 № 717-V змін, вказав на те, що згідно зі ст. 237-1 КЗпП України, ст. 1167 ЦК України відшкодовується моральна шкода, завдана особам, які не визнаються застрахованими особами за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням. Відтак, страховик на той час в межах визначеної в законі страхової суми ніс ризик завдання роботодавцем працівнику, за якого сплачуються внески, шкоди і майнової, і моральної (немайнової) внаслідок порушення трудового договору щодо умов та охорони праці, на що вказував і Пленум Верховного Суду України в п. 1-3 постанови № 9 від 24.10.2003 “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди”.
В розумінні офіційного тлумачення, наданого рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008 року за № 20-рп/2008 у справі про страхові вплати, внесеними розділом І Закону України від 23.02.2007 № 717-V змінами законодавець виключив страхування відповідальності роботодавця за завдану порушенням трудового договору моральну шкоду Фондом соціального страхування за рахунок сплачуваних йому згідно з Законом № 2272-ІІІ від 22.02.2001 внесків, у зв’язку з чим за ризик завдання працівнику моральної шкоди, внаслідок порушення його прав з трудового договору роботодавцем, останній відповідає самостійно на підставі п. 4 ст. 611 ЦК України і ст. 237-1 КЗпП України.
Таким чином, невиконання відповідачем своїх обов’язків з укладеного ним трудового договору за ст. 153 КЗпП України прямо спричинило настання обставин, що неминуче призвели до ушкодження здоров’я і душевних страждань позивача, а підприємство не довело вжиття зі свого боку всіх можливих заходів для створення безпечних і нешкідливих умов праці для запобігання таким обставинам, не спростувавши презумпцію своєї вини за ст. 614 ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
При визначенні грошової суми компенсації, які наведені в ч. 3 ст. 23 ЦК України необхідно враховувати що стягнення грошових коштів виконує перш за все функцію компенсації, яка є виключно оціночним критерієм і повинна призначатися з урахуванням вимог розумності і справедливості, а також необхідно враховувати характер і тривалість страждань, стан здоров’я потерпілого, тяжкість заподіяної травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у життєвих і виробничих відносинах.
Вирішуючи питання про розмір завданої позивачу моральної шкоди, суд виходить з того, що позивач отримав хронічне професійне захворювання, що призвело до значних тяжких змін його життєвих зв’язків, враховуючи ступінь втрати ним професійної працездатності, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого та позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин справи, з урахуванням вимог розумності і справедливості, що підтверджене висновком Дніпропетровської обласної МСЕК №2 від 11.02.2008 року, за яким ОСОБА_1 первинно встановлено 65% втрати працездатності і встановлено 3 групу інвалідності, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди суму 6 500 грн. 00 коп.
Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, з відповідача повинні бути стягнуті судові витрати по справі, а саме: судовий збір в розмірі 107 грн. 30 коп. на користь держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. 237-1 КЗпП України, ст. ст. 9, 23, 268, 1167, 1168, 1195 ЦК України, ст. ст. 10, 57-60,88, 131, 137, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди спричиненої пошкодженням здоров’я - задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 6500 (шість тисяч п'ятсот) гривень.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь держави судовий збір в сумі 107 грн 30 коп (сто сім грн 30 коп).
В задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його прийняття до апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.
Рішення виготовлено в нарадчій кімнаті, є оригіналом.
Суддя:
ОСОБА_2