УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №: 22-ц/0190/7775/2012Головуючий суду першої інстанції:Захарова І.О.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Пономаренко А. В.
"14" листопада 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіПономаренко А.В.
СуддівБолотова Є.В., Сокола В.С.
При секретаріУрденко Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - Служба у справах дітей Євпаторійської міської ради, про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення та вселення,
за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 28 вересня 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У липні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з зазначеним позовом в порядку захисту прав власності , який згодом уточнив, посилаючись на те, що він є власником квартири АДРЕСА_1 , яка шляхом шахрайських дій вибула із володіння позивача під час його відсутності та була продана громадянину Франції ОСОБА_9 Рішенням Євпаторійського міського суду АР Крим від 11 травня 2011 року, яке набрало чинності, були задоволені позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_9 про визнання недійсними довіреності і договору купівлі - продажу вищевказаної квартири, скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_9 на квартиру, яку витребувано з чужого незаконного володіння відповідача шляхом виселення ОСОБА_9 разом з членами його родини, а за позивачем визнано право власності на дану квартиру .
Однак , не зважаючи на виконання ОСОБА_9 зазначеного рішення суду, у належній позивачу квартирі без правових підстав продовжують проживати члени його родини, а саме: дружина ОСОБА_7 з чотирма неповнолітніми дітьми - ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_14., чим перешкоджають ОСОБА_6 користуватися власним майном.
Вказуючи на ці обставини, ОСОБА_6 просив усунути йому перешкоди у користуванні власною квартирою шляхом виселення з неї відповідачки разом з неповнолітніми дітьми без надання іншого житлового приміщення та вселення позивача у дане жиле приміщення .
Рішенням Євпаторійського міського суду АР Крим від 28 вересня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено. Усунено перешкоди в користуванні належною ОСОБА_6 квартирою АДРЕСА_1 та виселено з неї ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 із малолітніми дітьми ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_14. ІНФОРМАЦІЯ_5. Вселено ОСОБА_6 в квартиру АДРЕСА_1.
В апеляційній скарзі на вказане рішення відповідачка ОСОБА_7 просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Доводами апеляційної скарги зазначено, що суд під час вирішення справи не звернув увагу на відсутність у матеріалах справи достатніх доказів набуття ОСОБА_6 права власності на спірну квартиру, а також не врахував інтереси неповнолітніх дітей, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для захисту майнових прав позивача та ухвалив незаконне рішення.
У запереченнях на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_6просить її відхилити і залишити рішення суду без змін.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає .
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу (далі-ЦПК) України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності і обґрунтованості позовних вимог та наявності правових підстав для захисту прав власності позивача у визначений ним спосіб.
З таким висновком погоджується колегія суддів, оскільки суд дійшов його з додержанням норм матеріального і процесуального права на підставі досліджених належним чином матеріалів справи.
За положеннями частини 1 статті 317 та частини 1 статті 319 Цивільного кодексу (далі-ЦК) України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном і він реалізовує їх на власний розсуд. Частиною 1 статті 321 цього Кодексу передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, а способи захисту прав власності передбачені нормами статей 16, 386 , 391 ЦК України, якими встановлено право власника звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право .
Права власника житлового будинку, квартири визначені статтею 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу (далі-ЖК) України, якими встановлено право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до наведених норм закону, а також вимог статті 47 Конституції України , статті 9 ЖК України і статті 311 ЦК України право на житло, зокрема, користування ним та усунення перешкод у користуванні, підлягає судовому захисту у випадку порушення таких прав особи.
За приписами частини 3 статті 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого житла.
Таким чином, вирішення питання щодо судового захисту прав власності на нерухоме майно із застосуванням такого способу захисту порушеного права як виселення закон пов'язує з існуванням самого факту порушення права власника на користування та розпорядження своїм майном , або перешкоджання у здійсненні таких повноважень з боку інших осіб, за які особа може бути виселена з жилого приміщення .
Судом першої інстанції встановлено і це підтверджене матеріалами справи , що
ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Євпаторійською міською радою 23 травня 1994 року , яка незаконно вибула із володіння позивача шляхом вчинення іншою особою шахрайських дій та продажу квартири 13 червня 2006 року від імені ОСОБА_6 ОСОБА_9 з наступною державною реєстрацію права власності покупця на цю квартиру.
Вказані обставини встановлені рішенням Євпаторійського міського суду АР Крим від 11 травня 2011 року , що набрало чинності , та не потребують доказування за приписами частини 3 статті 61 ЦПК України ( а.с.6-7).
Зокрема, цим рішенням визнано недійсними довіреність ОСОБА_6 від 28 лютого 2006 року на ім'я ОСОБА_13 для вчинення купівлі-продажу вищевказаної квартири , а також укладений за цією довіреністю 13 березня 2006 року договір купівлі-продажу квартири ОСОБА_9 , скасовано державну реєстрацію права власності покупця на квартиру АДРЕСА_1 , визнано право власності на це житло ОСОБА_6, витребувано спірну квартиру у ОСОБА_9 шляхом його виселення з членами сім'ї .
Втім, не зважаючи на виконання ОСОБА_9 зазначеного рішення суду, у спірній квартирі зареєстровані та залишилися проживати члени його родини : дружина ОСОБА_7 з чотирма неповнолітніми дітьми - ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_14., чим перешкоджають ОСОБА_6 користуватися власним майном.
Правильність викладених обставин сторонами не заперечувалася .
Отже, судом першої інстанції достовірно встановлений факт безпідставного користування відповідачкою з неповнолітніми дітьми вищевказаною квартирою, разом з тим на порушення вимог частини 3 статті 10 та статті 60 ЦПК України ОСОБА_7 не навела безперечних доказів правомірного проживання у спірній квартирі у визначеному законом порядку і набуття самостійного права користування цим жилим приміщенням .
За таких обставин суд першої інстанції при вирішенні справи дійшов обґрунтованого висновку , що відповідачка разом з неповнолітніми дітьми неправомірно проживають і зареєстровані у спірній квартирі, що унеможливлює реалізацію ОСОБА_6 повноважень власника з користування та розпорядження своїм майном, тому позивач як власник має право вимагати виселення вказаних осіб з належного йому жилого приміщення в порядку захисту прав власності , а доводи апеляційної скарги не спростовують такого висновку суду і не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.
Твердження відповідачки в апеляційній скарзі щодо відсутності у позивача статусу власника спірного житла суперечать матеріалам справи , а посилання на порушення житлових інтересів чотирьох неповнолітніх дітей були предметом належної оцінки судом першої інстанції .
При цьому суд правильно виходив з того, що зобов'язання забезпечити житлом відповідачку з дітьми у ОСОБА_6 не виникає , а її чоловік ОСОБА_9 має на праві власності інше житло у Сакському районі та м.Євпаторія АР Крим , крім того , жодних цивільних прав на спірну квартиру неповнолітні діти відповідачки не мають і повинні проживати за місцем проживання своїх батьків (або одного з них) .
Довід апеляційної скарги щодо розгляду судом справи за позовом ОСОБА_7 і ОСОБА_9 до ОСОБА_6 про стягнення витрат на ремонт спірної квартири та постанова Євпаторійського міського суду АР Крим від 29 липня 2009 року про скасування реєстрації позивача у даній квартирі у порядку усунення перешкод у користування власністю ОСОБА_9 ( а.с. 55-56) правового значення для даної справи не має
Таким чином судова колегія вважає, що ухвалене 28 вересня 2012 року Євпаторійським міським судом АР Крим рішення постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права , що відповідно до частини 1 статті 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення цього рішення без змін.
На підставі викладеного і керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 315, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати по цивільних справах,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 28 вересня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили у день проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Судді: Болотов Є.В. Пономаренко А.В. Сокол В.С.