УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №: 22-ц/0190/7463/2012Головуючий суду першої інстанції:Гордєйчик Т.Ф.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Пономаренко А. В.
"14" листопада 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіПономаренко А.В.
СуддівБолотова Є.В., Сокола В.С.
При секретаріУрденко Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Сектору у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Алуштинського міського відділу МВС України в АР Крим, треті особи - ОСОБА_10, ОСОБА_11, про скасування реєстрації, виселення без надання іншого житлового приміщення та відшкодування витрат на комунальні послуги,
за апеляційними скаргами ОСОБА_6 на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 травня 2012 року та додаткове рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 серпня 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У лютому 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з зазначеним позовом на підставі статей 386 і 391 Цивільного кодексу України , посилаючись на те, що позивачці на підставі договору довічного утримання від 13 вересня 2007 року, укладеному з ОСОБА_10, належить квартира АДРЕСА_1, де зареєстровані колишній власник - ОСОБА_10, син позивачки - ОСОБА_11 та відповідач ОСОБА_7, який разом зі своєю дружиною ОСОБА_8 та двома дітьми ОСОБА_12 та ОСОБА_9 влітку 2009 року самовільно оселилися у вказаній квартирі без згоди позивачки , звільняти квартиру у добровільному порядку відмовляються , комунальні послуги не сплачують .
Вказуючи на ці обставини, позивачка просила виселити відповідачів зі спірної квартири , зобов'язати Сектор у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Алуштинського міського відділу МВС України в АР Крим скасувати реєстрацію відповідача ОСОБА_7 у зазначеній квартирі, стягнути солідарно з ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 6228 грн. в рахунок відшкодування витрат, понесених позивачкою на сплату комунальних послуг, а також відшкодувати судові витрати .
Рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 14 травня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_6 в частині виселення із квартири без надання іншого жилого приміщення та зобов'язання відмінити реєстрацію за зазначеною адресою відмовлено. Додатковим рішенням цього суду від 10 серпня 2012 року зазначене рішення доповнено наступним змістом: «Відмовити ОСОБА_6 у задоволенні позову до ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про стягнення солідарно на її користь комунальних послуг у розмірі 6228 грн.».
В апеляційних скаргах на вказані рішення позивачка ОСОБА_6 просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Доводами апеляційних скарг зводяться до того, що суд не дав належної правової оцінки фактичним обставинам справи і доводам позивачки , дійшовши помилкового висновку щодо правомірності перебування відповідачів у спірній квартирі, не звернувши увагу на їх незаконне вселення у дане жиле приміщення всупереч житлових прав та інтересів позивачки як власника , а також безпідставно відмовив у стягненні з відповідачів понесених позивачкою витрат на комунальні послуги, не зважаючи на визнання цього факту самими відповідачами , внаслідок чого ухвалив незаконні рішення.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги задоволенню не підлягає .
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу (далі-ЦПК) України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з безпідставності позовних вимог ОСОБА_6
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, який відповідає вимогам закону та узгоджується з матеріалами справи .
При апеляційному перегляді справи встановлено, що позовні вимоги ОСОБА_6 заявлені у порядку захисту права власності позивачки на здійснення повноважень з користування власним майном - квартирою АДРЕСА_1 із застосуванням такого способу захисту порушеного права як виселення .
За змістом статті 3 ЦПК України право на звернення до суду закон пов'язує із захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав , свобод чи інтересів.
Гарантуючи захист права власності , закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав , а способи захисту прав власності передбачені нормами статей 16, 386 , 391 Цивільного кодексу (далі-ЦК)України, якими встановлено право власника звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право .
Відповідно до наведених норм закону , а також вимог статті 47 Конституції України , статті 9 ЖК України і статті 311 ЦК України право на житло, зокрема, користування ним та усунення перешкод у користуванні, підлягає судовому захисту у випадку порушення таких прав особи.
Таким чином, вирішення питання щодо судового захисту прав власності на нерухоме майно із застосуванням такого способу захисту порушеного права як виселення закон пов'язує з існуванням самого факту порушення права власника на користування та розпорядження своїм майном , або перешкоджання у здійсненні таких повноважень з боку інших осіб, за які особа може бути виселена з жилого приміщення .
Однак , застосовуючи такий спосіб захисту порушеного права як виселення, необхідно враховувати , що виселення громадян з жилого приміщення може проводитись лише на підставі норм житлового законодавства (статей 116 і 157 ЖК України), тому суд повинен з'ясувати , чи є в діях відповідача порушення, за які він може бути виселений з жилого приміщення із зазначених підстав та в чому вони полягають.
За приписами частини 3 статті 10 та статті 60 ЦПК України позивач має довести фактичну та правову підставу своїх вимог , однак усупереч вимог наведених норм процесуального закону ОСОБА_6 не надала безперечних доказів викладених у позовній заяві обставин.
Як встановив суд першої інстанції і це підтверджено матеріалами справи ОСОБА_6 з 10 жовтня 2007 року є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі укладеного з ОСОБА_10 13 вересня 2007 року договору довічного утримання, за умовою пункту 7 цього договору довічне утримання визначається забезпеченням непрацездатного за віком ОСОБА_10 житлом шляхом зберігання права безоплатного довічного проживання у зазначеній квартирі ( а.с. 9-11).
Відповідно до статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
У розумінні зазначеної правової норми за відчужувачем жилого приміщення (будинку або квартири) за договором довічного утримання зберігається право користування даним приміщенням за своїм розсудом , а право розпорядження цим майном переходить до набувача лише у разі припинення такого договору за смертю відчужувача.
Рішенням Апеляційного суду АР Крим від 02 листопада 2010 року встановлено факт прийняття відповідачем по даній справі ОСОБА_7 спадщини після смерті ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ОСОБА_7 визнано право власності у порядку спадкування на 1\4 частку квартири АДРЕСА_1 , визнано недійсним свідоцтво про право власності у порядку спадкування в частині права власності на 1\4 частку зазначеної квартири , яке видано ОСОБА_10 08 червня 2007 року державним нотаріусом Алуштинської державної нотаріальної контори за реєстровим номером 2-986.
Крім того, рішенням Апеляційного суду АР Крим від 18 жовтня 2012 року визнано недійсним договір довічного утримання , укладений між ОСОБА_10 і ОСОБА_6 відносно 1\4 частки вищевказаної квартири .
Таким чином , відповідач ОСОБА_7 є власником 1\4 частки спірної квартири, де зареєстрований з 10 червня 2003 року як член сім'ї ОСОБА_10 , а тому відповідно до статей 383 ЦК України і 150 ЖК України вправі використовувати квартиру для власного проживання і проживання членів своєї сім'ї - дружини ОСОБА_8та дітей ОСОБА_9 і ОСОБА_12 , а також розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, разом з тим обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Отже, позивачкою не доведено існування обставин , з якими закон пов'язує можливість виселення відповідачів з жилого приміщення, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження підстав для їх виселення з посиланням на статті 386,391 ЦК України, статтю 116 ЖК України .
Ухвалюючи рішення за позовними вимогами ОСОБА_6 про відшкодування витрат на комунальні послуги , суд першої інстанції правильно виходив з відсутності правових підстав для покладення на відповідачів такого обов'язку, оскільки матеріали справи не містять доказів укладення сторонами угоди про порядок користування квартирою і внесення плати за комунальні послуги, представник відповідача ОСОБА_7 у судах першої та апеляційної інстанції посилався на домовленість співвласника квартири ОСОБА_7 з батьком ОСОБА_10 щодо безоплатного користування цим житлом .
Відповідно до статті 19 Закону України « Про житлово-комунальні послуги» учасником правовідносин з приводу надання житлово-комунальних послуг щодо жилого приміщення , яке перебуває у власності , є саме його власник, участь інших осіб, які проживають у жилому приміщенні, у таких витратах визначається його власником за угодою між ними (статті 156,162 ЖК України).
З огляду на наведене суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення правильно виходив з безпідставності позову , оскільки позовні вимоги ОСОБА_6 не знайшли свого підтвердження і не доведені позивачкою у встановленому законом порядку, а доводи апеляційної скарги не спростовують такого висновку суду і не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення .
Таким чином , колегія суддів вважає , що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права , яке ґрунтується на повному та всебічному з'ясуванні всіх обставин справи , висновки суду відповідають обставинам справи і не спростовуються доводами апеляційної скарги , що відповідно до частини 1 статті 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення оскарженого рішення без змін.
На підставі наведеного та керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частини 1 статті 308 , статтями 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційні скарги ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 травня 2012 року та додаткове рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 серпня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили у день його проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Судді: Болотов Є.В. Пономаренко А.В. Сокол В.С.