УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №: 22-ц/0190/7703/2012Головуючий суду першої інстанції:Уржумова Н.В.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Пономаренко А. В.
"14" листопада 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіПономаренко А.В.
СуддівБолотова Є.В., Сокола В.С.
При секретаріУрденко Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи - Комунальне підприємство Житлово-експлуатаційне об'єднання Залізничного району м.Сімферополя, Сектор у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Залізничного районного відділу Сімферопольського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України, про визнання права проживання у квартирі,
за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Залізничного районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 01 жовтня 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У березні 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання права на проживання у квартирі та визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням , посилаючись на те, що протягом з 2001 року по 2005 рік позивачка проживала з відповідачем однією сім'єю у квартирі АДРЕСА_1, наймачем якої є відповідач, однак у 2005 році стосунки між сторонами значно погіршилися вони припинили спільне проживання , через що позивачка була змушена самостійно здійснювати ремонт квартири та сплачувати комунальні послуги за свій рахунок , а відповідач добровільно залишив це житло і проживає за іншою адресою .
Вказуючи на ці обставини, ОСОБА_6 просила визнати за нею право проживання у спірній квартирі АДРЕСА_1, а ОСОБА_7 - втратившим таке право.
Ухвалою Залізничного районного суду м.Сімферополя від 15 травня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_6 в частині визнання ОСОБА_7 таким, що втратив право користування жилим приміщенням залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 207 ЦПК України , а рішенням цього суду від 01 жовтня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
В апеляційній скарзі на вказане рішення ОСОБА_6 просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Зокрема, позивачка зазначила , що висновки суду, яких він дійшов під час вирішення справи, не ґрунтуються на нормах житлового законодавства та суперечать наявним у матеріалах справи доказам на підтвердження правомірності набуття ОСОБА_6 права користування спірним жилим приміщенням, яким суд першої інстанції не дав належної правової оцінки та ухвалив незаконне рішення .
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких обставин .
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу (далі-ЦПК) України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з безпідставності позовних вимог ОСОБА_6 у зв'язку з недоведеністю викладених у позовній заяві обставин .
Судова колегія погоджується з таким висновком суду , який відповідає вимогам закону та узгоджується з матеріалами справи .
З матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги ОСОБА_6 заявлені у порядку захисту житлових прав позивачки на користування жилим приміщенням як члена сім'ї наймача і ґрунтуються на нормах статей 64 і 65 Житлового Кодексу України , якими визначені підстави та порядок набуття членами сім'ї наймача жилого приміщення рівного з ним права на користування цим приміщенням .
Зокрема, за приписами статті 64 Житлового кодексу (далі-ЖК) України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
За положеннями частини 2 статті 65 ЖК України особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Оскільки за змістом вказаних норм закону наймач і члени сім'ї, що проживають разом з ним, набувають права користування одним жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, особа, яка вселилась до наймача як член сім'ї, не набуває права користування займаним ним жилим приміщенням, якщо вона зберігає за собою право користування іншим жилим приміщенням у будинку державного чи громадського житлового фонду або якщо є інші докази того, що вона при цьому не змінювала свого постійного місця проживання.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року N 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (зі змінами, внесеними постановами Пленуму від 10 березня 1989 року N 2 та від 25 грудня 1992 року N 13), при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати порядок, встановлений при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи прописані вони в цьому жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
Таким чином у сенсі наведених норм закону та роз'яснень Пленуму Верховного суду України під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача і обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання , а на позивача положеннями статей 10 і 60 ЦПК України покладений обов'язок довести такі обставини за допомогою допустимих і належних доказів .
Однак усупереч вимог наведених норм процесуального закону позивачкою ОСОБА_6 не наведено переконливих і безперечних доказів набуття права користування спірною квартирою як члена сім'ї наймача ОСОБА_7 у встановленому законом порядку.
Як встановив суд першої інстанції при вирішенні справи і це підтверджено матеріалами справи відповідач ОСОБА_7 є наймачем квартири АДРЕСА_1, яка перебуває у комунальній власності і зареєстрований за цією адресою з 06 квітня 1982 року , позивачка ОСОБА_6 до 13 липня 2006 року була зареєстрована в АДРЕСА_2 - за місцем знаходження власної квартири, яку продала 13 липня 2004 року ( а.с . 85-86 , 91).
На підставі рішення Залізничного районного суду м.Сімферополя від 04 грудня 2006 року , яке було скасовано Апеляційним судом АР Крим 22 серпня 2007 року з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції та наступним залишенням позову без розгляду ухвалою Залізничного районного суду м.Сімферополя АР Крим від 09 червня 2011 року , був задоволений позов ОСОБА_6 про визнання ОСОБА_7 таким, що втратив право користування спірним жилим приміщенням та визнання за позивачкою права користування цим приміщенням , ОСОБА_6 була зареєстрована у спірній квартирі 30 січня 2007 року , а відповідач ОСОБА_7 був виписаний зі спірного житла 20 лютого 2007 року і поновив свою реєстрацію за вказаною адресою 03 лютого 2012 року .
Матеріали справи свідчать , що позивачка звернулася до суду з зазначеним позовом під час перебування відповідача з березня 2006 року у Запорізської області для догляду хворої матері похилого віку , а після його повернення у м.Сімферополь стала чинити перешкоди для проживання у спірній квартирі , у зв'язку з чим ОСОБА_7 був змушений звернутися до суду і рішенням Залізничного районного суду м.Сімферополя від 29 лютого 2012 року , яке набрало чинності, усунуті перешкоди ОСОБА_7 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання ОСОБА_6 надати йому ключі від вхідний дверей квартири та вселення ОСОБА_7 у дане жиле приміщення ( а.с. 16,38).
З огляду на наведене , відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції правильно виходив з того, що зібраними доказами у справі спростовуються доводи позивачки, що вона вселилася до спірної квартири в 2001 році як член сім'ї наймача ОСОБА_7 , вела з ним спільне господарство , тривалий час постійно мешкає у вказаній квартирі на законних підставах , а квартиронаймач ОСОБА_7 не заперечував проти її проживання і реєстрації в квартирі та угодою між ними не обумовлювався певний порядок користування спірним житлом .
Разом з тим відповідач ОСОБА_7 під час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанції стверджував , що ОСОБА_6 вселилася у спірну квартиру як квартирант , а не член його родини , а після його від'їзду до хворої матері стала намагатися позбавити його житла .
Отже, при вселенні позивачки в спірну квартиру між нею та наймачем квартири було обумовлено, що самостійного права користування квартирою вона не набуває, ОСОБА_6 до 13 липня 2006 року мала інше постійне місце проживання і реєстрації у Запорізької області , а характер стосунків, які склалися між сторонами, наступні дії позивачки з метою позбавлення квартиронаймача ОСОБА_7 права користування спірним жилим приміщенням свідчать , що позивачка не набула самостійного права проживання у квартирі з передбачених законом підстав .
З урахуванням викладеного посилання ОСОБА_6 на виконання умов договору житлового найма шляхом сплати комунальних послуг та проведення ремонтних робіт у спірній квартирі не можуть бути підставою для задоволення її вимог .
Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив надані докази, оцінив обставини у справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення суду .
За даних обставин судова колегія дійшла висновку щодо ухвалення судом рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права , що відповідно до частини 1 статті 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення Залізничного районного суду м.Сімферополя АР Крим від 01 жовтня 2012 року без змін.
На підставі наведеного та керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частини 1 статті 308 , статтями 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Залізничного районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 01 жовтня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили у день проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Судді: Болотов Є.В. Пономаренко А.В. Сокол В.С.