РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/0190/7766/2012Головуючий суду першої інстанції:Радькова І.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Бондарєв Р. В.

РІШЕННЯ

"14" листопада 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіБондарева Р.В.

СуддівЯковенко Л.Г. М’ясоєдової Т.М

При секретаріГаліч Ю.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, третя особа - ОСОБА_9, Сімферопольська міська рада про поділ будинку, припинення права спільної часткової власності, визначення порядку користування земельною ділянкою за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 05 жовтня 2012 року,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2011 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що йому на підставі свідоцтва про право на спадщину від 02.08.2011 року належить 86/300 частки житлового будинку з відповідною часткою надвірних споруд по провулку АДРЕСА_1 На підставі договору дарування частки у праві спільної часткової власності житлового будинку з надвірними спорудами від 18.11.2011 року 43/300 вказаного будинку належить ОСОБА_8; 57/100 будинку належить співвласнику ОСОБА_9 Зазначав, що відповідачка користуючись тим, що позивач є інвалідом ІІ групи, безпідставно користується приміщеннями спірного будинку, площа яких значно перевищує її частку в спірному будинку. Оскільки розділити будинок у добровільному порядку не надається можливим, позивач просив припинити спільну часткову власність між співвласниками спірного будинку, здійснити поділ будинку та встановити порядок користування земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 відповідно до висновку судової будівельно - технічної експертизи № 55 від 21.01.2012 року.

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 05 жовтня 2012 року позов задоволено. Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на будинок по АДРЕСА_1. Здійснено поділ зазначеного будинку з відступленням від розміру часток у праві спільної часткової власності будинку відповідно до висновку судової будівельно - технічної експертизи № 55 від 21.01.2012 року та виділено у власність в натурі: ОСОБА_7 - 17/100 часток будинку, ОСОБА_8 - 31/100 часток будинку, ОСОБА_9 - 52/100 часток будинку. Стягнуто з ОСОБА_8 компенсацію за зменшення вартості частки будинку на користь ОСОБА_7 в сумі 28304 грн. та на користь ОСОБА_9 в сумі 10383 грн. Встановлено порядок користування земельною ділянкою будинку по АДРЕСА_1 на підставі додатку № 2 до висновку судової будівельно - технічної експертизи № 55 від 21.01.2012 року. Зобов'язано ОСОБА_7 у приміщенні №№ 2-1 зробити кухні - ніши, у частці виділеного будинку зробити відокремлене електропостачання, опалення, газопостачання, каналізацію, холодне та гаряче водопостачання, зробити вбиральню на дворі. Зобов'язано ОСОБА_8 у приміщенні №№ 2-2 зробити кухні - ніши, у частці виділеного будинку зробити відокремлене електропостачання, опалення, газопостачання, каналізацію, холодне та гаряче водопостачання. Зобов'язано ОСОБА_9 у частці виділеного будинку зробити відокремлене електропостачання, опалення, газопостачання, каналізацію, холодне та гаряче водопостачання. Усі переобладнання узгодити з Київським райвиконкомом м. Сімферополя. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави судовий збір у розмірі 72,25 грн.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині стягнення з неї на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_9 компенсації вартості збільшеної на її користь часток будинку. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що судова будівельна-технічна експертиза неправильно визначила дійсну вартість будинку, оскільки експерт для порівняння брав аналогічні нерухомі об'єкти з ціною, яка складалася не лише з вартості самих будинків, а і вартості земельних ділянок, на яких вони розташовані і перебувають у приватній власності громадян. Спірний будинок розташовано на ділянці, яка не приватизована, перебуває у власності територіальної громади, а тому вказаний компонент необґрунтовано включений до вартості будинку. При визначені порядку користування ділянкою суд неправильно виходив з її розміру, оскільки експерт самовільно встановив її межі, які відрізняються від даних БТІ.

Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_8 та її представника, представника ОСОБА_7, ОСОБА_9, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до правил ч. 1 ст. 303 ЦПК України при розгляді справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що сторони є співвласниками будинку АДРЕСА_1 а тому відповідно до вимог ст. 367 ЦК України мають право на поділ будинку. Поділ будинку та встановлення порядку користування земельною ділянкою здійснено відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 55 від 21.01.2012 р.

Проте з такими висновками в повній мірі погодитися не можна.

Правовідносини, які є предметом цього позову, регулюються нормами глави 26 ЦК України, ЗК України.

За змістом ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Як встановлено ч. 1 ст. 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» № 7 від 04.10.1991 р. у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок має бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Якщо виділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру часток кожного власника, суд з урахуванням конкретних обставин може провести його зі зміною ідеальних часток і присудження грошової компенсації учаснику спільної власності, частка якого зменшилась.

У тих випадках, коли для поділу необхідне переобладнання та перепланування будинку, він провадиться за наявності дозволу на це органом місцевої ради (ст.152 ЖК України). Якщо сторона оспорює рішення виконкому щодо дозволу на переобладнання та перепланування і воно є необґрунтованим, суд може погодитись із ним, мотивуючи це в рішенні.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 02.08.2011 року та витягу про державну реєстрацію прав, що видано КРП СМБРТІ 18.08.2011 р. ОСОБА_7 належить на праві приватної спільної часткової власності 86/300 часток житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1

Також встановлено, що право власності на об'єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_9 на 57/100 часток на підставі договору купівлі-продажу частки житлового будинку від 13.09.2004 р.

Відповідно до договору від 18.11.2011 р. та витягу з державного реєстру правочинів ОСОБА_10 подарувала ОСОБА_8 43/300 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними побудовами.

Встановлено, що поділ будинку відбувся на підставі додатку № 1 до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 55 від 21.01.2012 р. ТОВ «Фірма Юлга», а встановлення порядку користування земельною ділянкою проведено на підставі додатку № 2 до висновку зазначеної судової будівельно-технічної експертизи.

Вирішуючи питання про визначення вартості спірного будинку, а також розмір грошової компенсації, яка має бути сплачена одним співвласником іншим за одержання в натурі збільшеної частки будинку, ніж положено на його ідеальну частку, експерт виходив з порівняльного метода і брав за основу маркетингові дослідження ринку нерухомості. З висновку експерта убачається, всі чотири об'єкта нерухомості (вул. Крилова, вул. Спендіарових, вул. Козлова/Футболістів, пров. Курчатова у м. Сімферополі) за даними рекламно-інформаційної інтернет-газети пропонуються до продажу з земельними ділянками, право власності на які підтверджується державними актами.

З матеріалів справи убачається, що земельна ділянка, на якій розташовано спірне нерухоме майно, перебуває у власності територіальної громади м. Сімферополя, ніким не приватизована, а тому співвласникам будинку на праві власності не належить.

Враховуючи, що експерт визначив вартість будинку сторін фактично з урахуванням землі, яка сторонам його власникам не належить, колегія суддів не може погодитися з такими висновками. Інші відомості щодо ринкової вартості будинку в матеріалах справи відсутні.

Згідно з висновком зазначеної експертизи у разі поділу будинку за єдиним варіантом, який прийняв суд першої інстанції, необхідно у приміщеннях № 2-І, № 2-ІІ зробити кухні - ніши, співвласнику ОСОБА_7 побудувати вбиральню у дворі будинку, кожному зі співвласників облаштувати відокремлене електропостачання, опалення, газопостачання, каналізацію, холодне та гаряче водопостачання, а також погодити всі переобладнання з Київським районним виконкомом м. Сімферополя.

Відповідно до ст. 152 ЖК України, яка зазначено у рішенні вище, переобладнання і перепланування жилого будинку, що належить громадянинові на праві власності, провадяться з дозволу виконкому місцевої ради.

За змістом ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На порушення зазначених норм, сторони не надали доказів про наявність рішення виконкому місцевої ради про погодження необхідних для переобладнання та перепланування будинку, вказаних у висновку експерта, а погодження експертизи органами СЕС (а. с. 118) не можна визнати виконанням вимог ст. 152 ЖК України у повному обсязі.

Поклавши обов'язок погодити перепланування та переобладнання, зазначені в експертизі, з Київським райвиконкомом м. Сімферополя на сторони, суд першої інстанції не дотримався вимог щодо попереднього погодження таких змін і вирішив це питання передчасно.

Не може погодитись колегія суддів з рішенням суду першої інстанції в частині визначення порядку користування земельною ділянки з огляду на наступне.

Згідно з п. 11 Постанови Пленуму ВС України № 7 від 04.10.1991 р. „Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" одночасно з розв'язанням спору про право власності на будинок, виділ частки або встановлення порядку користування конкретними приміщеннями, суд може вирішити позов, якщо він заявлений, про порядок використання і розпорядження земельною ділянкою між громадянами, яким жилий будинок належить на праві спільної власності.

З матеріалів справи убачається, що при визначені загальної площі земельної ділянки, на якій розташовано будинок, експерт виходив не з площі 420 кв. м., вказаної за даними технічного паспорту БТІ (а. с. 8, 54) та не з площі 460,5 кв. м., яка надавалася колишньому власнику будинку у 1930 р. ОСОБА_11, що підтверджується відомостями земельного запису про право користування землею (а. с. 127), а з фактично зайнятого в розмірі 443 кв. м.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, взявши до уваги такий висновок, порушив вимоги чинного цивільного та земельного законодавства з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом ч. 1 ст. 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - в судовому порядку.

За змістом ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та умовах, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною 1 ст. 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до ч. 2 ст. 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих саме умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За частиною 4 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю та споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі, споруди.

Згідно з ч. 6 цієї статті ЗК істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти.

На підтвердження свого позову позивач надав суду правовстановлюючі документи на свою частку будинку, копію технічного паспорту на будинок з планом й розміру земельної ділянки.

Виходячи зі змісту ст. ст. 13, 14, 41, 55 Конституції України, яким гарантовано державний захист майнових прав громадян і не обмежено можливість такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства, сама по собі відсутність у особи документа, що посвідчує право на земельну ділянку, не може бути підставою для відмови особі у судовому захисті таких прав.

Аналогічний підхід щодо захисту прав землекористувачів міститься у рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата щодо відповідності Конституції України положень ст. 92, п. 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного Кодексу (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22.09.2005 р.

З урахуванням зазначеного рішення та відповідно до змісту ч. 6 розділу Х «Перехідних положень» ЗК від 25.10.2001 р. за громадянами і юридичними особами, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, зберігається право користування земельною ділянкою на попередніх підставах до переоформлення цього права у відповідності до зазначеного кодексу.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_7 набув право власності на 86/300 часток будинку на підставі свідоцтва про право власності на спадщину від 02.08.2011 р., ОСОБА_8 на підставі договору дарування від 18.11.2011 р., ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу від 13.09.2004 р. Таким чином, правовідносини з приводу користування ділянкою регулюються за нормами діючого ЗК України.

Правовстановлюючі документи сторін на будинок, відомості технічного паспорту свідчать про те, що будинок розташовано на земельній ділянці площею 420,0 кв. м. (а. с. 6-10, 63).

Таким чином, в законному користуванні співвласників будинку знаходиться саме вказана площа ділянки.

На порушення зазначених норм ЗК України, суд першої інстанції необґрунтовано взяв до уваги висновок експерта, який, встановлюючи порядок користування землею, безпідставно виходив з фактичної площі 443 кв. м., при цьому меж ділянки площею 420 кв. м. не встановив.

Інших варіантів визначення порядку користування земельною ділянкою експертом не запропоновано.

З урахуванням зазначених положень закону, роз'яснень пленуму Верховного Суду України, слідує, що для вирішення питання про визначення порядку користування ділянкою необхідна наявність конкретно визначеної земельної ділянки з встановленими межами, площею, якою користуються співвласники будинку на законних підставах.

Оскільки експерт запропонував один варіант порядку користування ділянкою, при якою невірно встановив її межі, площу, а доказів про встановлення іншого порядку не надано, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення цього питання також не можна визнати обґрунтованим.

Колегія суддів також не може погодитись з рішення суду першої інстанції з наступних підстав.

Ст. 59 ЦПК передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

За ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань в галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що ОСОБА_7 02.11.2011 р. звернувся до суду з позовом про поділ будинку, а ухвалою суду від 18.11.2011 р. було призначено експертизу з двох питань: визначення вартості спірного нерухомого майна та варіантів поділу будинку. Питання щодо визначення порядку користування ділянкою не ставилося, а тому експерт при проведенні експертизи, вийшов за межі ухвали суду, фактично дослідив питання, яке не було предметом позову.

Доповнення до позовних вимог питанням щодо земельної ділянки представник позивача зробив лише 13.06.2012 р., після проведення експертизи.

За наявності вказаних порушень процесуального закону, колегія суддів не може погодитись з тим, що висновок експертизи з приводу земельного питання є належним доказом, а тому не міг бути прийнятий до уваги.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

За змістом ч. 2 ст. 31 ЦПК України крім прав та обов'язків, визначених у ст. 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково.

З матеріалів справи убачається, що співвласниками будинку є три особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, а тому при поділі будинку в натурі кожний з них одержує конкретні приміщення та отримує зобов'язання сплатити відповідний розмір грошової компенсації за зменшення своєї частки.

Зі змісту наявного спору випливає, що позивач повинен був пред'являти такий позов до двох співвласників будинку - ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які мали бути відповідачами. Однак ОСОБА_9 вказана як третя особа, при чому оскільки самостійних вимог не заявляла, відповідно до вимог ст. 35 ЦПК України є особою без самостійних вимог щодо предмету спору.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції, яким ОСОБА_9 виділено в натурі окремі приміщення, стягнуто на її користь грошову компенсацію та надано у користування конкретну ділянку, не можна вважати законним.

На порушення вимог ст. 33 ЦПК України суд не роз'яснив позивачу цієї норми процесуального закону щодо можливості залучення до участі у справі належного відповідача, а відтак припустив істотне порушення, яке не може бути усунуто на стадії апеляційного розгляду справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що судом першої інстанції при її розгляді були допущені істотні порушення норм матеріального і процесуального права, які вплинули на законність і обґрунтованість рішення, а тому згідно зі ст. 309 ЦПК України воно підлягаю повному скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 05 жовтня 2012 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_7 про поділ будинку, припинення права спільної часткової власності, визначення порядку користування земельною ділянкою відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді