ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2012 р. Справа № 2а-2799/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Григорука О.Б.

при секретарі Мельничуку Є.С.

за участю: представника позивача - Мазур У.П., представника відповідача - Токар В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Даноша"

до відповідача: Калуської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинним податкового-повідомлення рішення №000027221 від 07.05.2012 року,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Даноша" звернулось до суду із адміністративним позовом до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №000027221 від 07.05.2012 року.

Позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем безпідставно застосовано штрафні (фінансові) санкції згідно оскаржуваного повідомлення-рішення, оскільки висновки акту перевірки, яка була здійснена Калуською оДПІ не відповідають фактичним обставинам, які мали місце при здійсненні господарської операції між позивачем та ПП "Захід-Торг". Зокрема, зазначає, що висновок перевіряючих про завищення податкового кредиту за січень 2011 року є безпідставним, оскільки віднесення вказаних сум здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства, на підставі належним чином оформлених податкових накладних та первинних документів, які підтверджують виконання господарських зобов'язань між сторонами. Таким чином, вважає безпідставним застосування штрафних санкцій відповідачем, а податкове повідомлення-рішення таким, що не відповідає вимогам закону.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з мотивів викладених у позовній заяві.

Відповідач позовні вимоги не визнав, його представником суду надано письмове заперечення проти заявлених вимог, мотивоване тим, що контрагент позивача на час проведення перевірки відсутній за своїм місцезнаходженням, а обліковані позивачем господарські операції не спрямовані на реальне настання наслідків.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, дослідивши докази, суд встановив наступне.

В період з 09.04.2012 року по 13.04.2012 року відповідачем проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ТзОВ "Даноша" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП "Захід-Торг" за період з 01.01.2011р. по 31.01.2011р.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем 20 квітня 2012 року складено акт №167/22-1/32464900 (а.с. 14-30).

Висновками проведеної перевірки відповідач встановив порушення позивачем:

- ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. №996 - XIV (із змінами та доповненнями) в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, оскільки встановлений факт неможливості реального здійснення господарських операцій ТзОВ "Даноша" з ПП "Захід-Торг".

- порушення п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201,6, п.201.10 ст. 201, п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755 - IV (зі змінами та доповненнями), а саме ТзОВ "Даноша" включено до складу податкового кредиту за січень 2011 року податок на додану вартість за операціями, які проведені на підставі нікчемного правочину та первинних документів, що суперечать законодавчим та нормативним актам, внаслідок чого занижено суму ПДВ, яка у січні 2011 року підлягає відображенню в особовому рахунку платника та повністю залишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства на 5085,00 грн.

За результатами перевірки, на підставі вищезгаданого акту податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення №000027221 від 07.05.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за штрафними санкціями в сумі 5086,00 грн.

Щодо правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення №000027221 від 07.05.2012 року та встановленого факту завищення сум податку на додану вартість, які позивачем віднесено до податкового кредиту в розмірі 5085,00 грн., слід зазначити наступне.

Висновки відповідача про наявність вказаних порушень ґрунтуються на тому, що під час проведення вищевказаної перевірки встановлено, що контрагент позивача ПП "Захід-Торг" на час проведення перевірки відсутній за своїм місцезнаходженням, не надав для перевірки акти приймання-передачі товарів, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також у контрагента відсутні об'єкти оподаткування, які підпадають під визначення ст.ст. 3, 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Крім того, щодо контрагента позивача проведеними перевірками органів державної податкової служби за їх місцем реєстрації зроблено висновки про відсутність у них основних засобів та умов для ведення господарської діяльності.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Спеціальним законом, який визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку на додану вартість до бюджету на час виникнення спірних правовідносин був Закон України "Про податок на додану вартість" до 01.01.2011 року та Податковий кодекс України з 01.01.2011 року.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (тут і надалі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України "Про податок на додану вартість" визначав лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені вказаним підпунктом.

За змістом підпункту п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до пп. 7.7.2 п. 7.2 ст. 7 вищевказаного Закону бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Спеціальним законом, який визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку на додану вартість до бюджету на час виникнення спірних правовідносин у період з січня по вересень 2011 року був Податковий кодекс України.

Відповідно до пп.14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 201.8 ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, підтверджують правомірність формування податкового кредиту, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість судом встановлено наступне.

Позивача взято на податковий облік Калуською оДПІ 27.04.2004 року. У період, за який проводилась перевірка, відповідно до свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства, як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість від 01.03.2010 року №100268540 (а.с. 76), позивач зареєстрований платником податку на додану вартість.

23.09.2010 року ПП "Захід-Торг" виписано ТОВ "Даноша" податкову накладну №982 на суму 30510,41 грн., в тому числі ПДВ 5085,00 грн. (а.с. 41). Вказана податкова накладна виписана на підставі здійсненої позивачем оплати за капітальний ремонт згідно рахунку №200910 від 20.09.2010 року, що підтверджується платіжним дорученням №7976 від 22 вересня 2010 року (а.с. 43).

У відповідності до акту приймання-передачі виконаних робіт (а.с. 42) ПП "Захід-Торг" в період з 22.09.2010 року по 16.11.2010 року здійснено ремонт двох гідромоторів екскаватора гусеничного Hanix H75B, який належить позивачу відповідно до свідоцтва про реєстрацію машини №096711 (а.с. 74).

З метою підтвердження здійснення факту переміщення вказаних гідромоторів за місцезнаходження ПП "Захід-Торг", судом витребувано докази їх транспортування. На підтвердження вказаного факту позивачем надано суду належним чином завірені копії квитанцій про відправлення та отримання гідромоторів Nachi та Uchida за адресою ПП "Захід-Торг" від 20.09.2010 року та про їх зворотну доставку від 16.11.2010 року (а.с. 89-90). Крім цього, факт здійснення ремонтних робіт гідромоторів також підтверджується актом приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів від 30.07.2011 року, яким підтверджено перебування екскаватора гусеничного Hanix на неплановому ремонті з 22.09.2010 року по 16.11.2010 року (а.с. 83).

Таким чином, вказані первинні документи в сукупності свідчать про те, що позивачем підтверджено факт здійснення ПП "Захід-Торг", ремонтних робіт гідромоторів екскаватора гусеничного Hanix H75B.

Суд вважає за необхідне зазначити, що на момент здійснення робіт та видачу податкової накладної, сам позивач та контрагент позивача були зареєстровані як платники ПДВ, їм було видане відповідні свідоцтва, на час укладення спірних правочинів позивач та його контрагенти були зареєстровані як юридичні особи, формування податкового кредиту відбувалось на підставі належно оформлених податкових накладних, копії яких містяться в матеріалах справи.

При здійсненні перевірки податковим органом безпідставно не взято до уваги та не перевірено факт виконання угод між контрагентами. При цьому, висновки податкового органу щодо укладення угод без мети реального настання наслідків ґрунтуються виключно на припущеннях осіб, що здійснювали перевірку та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Також, не обґрунтовує заперечень відповідача відсутність за місцем знаходження контрагента позивача станом на момент проведення перевірки, оскільки відсутність юридичної особи - контрагента позивача має місце після здійснення позивачем господарських операцій з цими контрагентами, на час здійснення господарських операцій їх відсутності за місцем знаходження органами державної податкової служби встановлено не було.

Відсутність обліку контрагентами позивача податкових зобов'язань з податку на додану вартість за господарськими операціями, проведеними з позивачем не може бути самостійною підставою для висновку про безтоварність господарських операцій. Оскільки обставини, коли контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту у разі, коли цей платник має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Така позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 13.01.2009 року (справа № 21-1578во08) Верховний Суд України зазначив, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. У постанові від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06) Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, дана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом, спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції та зв'язок між фактом придбання позивачем робіт, понесенням витрат і господарською діяльністю цього платника податку.

Враховуючи висновки суду про правомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість, є протиправним застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на суму таких зобов'язань в розмірі 5086,00 гривень у відповідності до податкового повідомлення - рішення №000027221 від 07.05.2012 року.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином є протиправними та таким, що підлягає скасуванню податкове повідомлення-рішення №000027221 від 07.05.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за штрафними санкціями в сумі 5086,00 грн., а позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Калуської оДПІ №000027221 від 07 травня 2012 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: Григорук О.Б.

Постанова складена в повному обсязі 29.10.2012 року.