01.11.2012
Справа № 212/2-3396/11
Провадження 2/232/670/12
Справа № 2-3396/11
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01.11.2012 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Борисюк І.Е.
за участю: секретаря Жовтун М.А. ,
представника позивачів ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2,
третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3,
представника третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до АТ «Українська пожежно-страхова компанія», ОСОБА_2 за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, -
ВСТАНОВИВ:
До Ленінського районного суду м. Вінниці звернулись ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з позовом до АТ «Українська пожежно-страхова компанія», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Позов мотивований тим, що 06.05.2010 року водій маршрутного таксі ОСОБА_3, що є найманим працівником ОСОБА_2, керуючи автобусом марки «БАЗ»д.н. НОМЕР_1, який належить ОСОБА_2, діючи самовпевнено, необачно та ризиковано для інших учасників порожнього руху, рухаючись у м. Вінниці по вул. Немирівське шосе від вул. Чехова в напрямку центра міста із значним перевищенням швидкості руху, всупереч вимогам п. 12.4. ПДР України, яким у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60км/год, в районі зупинки тролейбуса «вул.Чехова», внаслідок перевищення швидкості не впорався із керуванням, всупереч вимогам п.11.4 ПДР України та додатку 2 ПДР «дорожня розмітка», перетнув подвійну суцільну смугу горизонтальної дорожньої розмітки 1.3., яку перетинати заборонено. Рухаючись по зустрічній смузі руху, здійснив дотичне зіткнення із тролейбусом «ЗІУ-9»№ 219, що рухався в попутному напрямку, після чого, продовжуючи рух по зустрічній смузі руху проїзної частини дороги із двостороннім рухом, що має по дві смуги руху в кожному напрямку, здійснив наїзд на належний ОСОБА_5 автомобіль «Шкода - Фабія»д.н. НОМЕР_2, 2008 року випуску. Автомобіль позивача, яким керував його син –ОСОБА_6, стояв в колоні зустрічних автомобілів в очікуванні зеленого сигналу світлофора. Від удару автобуса «БАЗ»в передню ліву частину автомобіля позивача його відкинуло назад, на автомобілі що стояли позаду, за автомобілем позивача, а саме автомобілі НОМЕР_3 та «ВАЗ-2107» д.н. НОМЕР_4, якітакож отримали механічні пошкодження. Внаслідок ДТП значно було пошкоджено практично новий автомобіль позивача, 2008 року випуску, який перебував в експлуатації 1 рік і 1 місяць. Син позивача - ОСОБА_6, який керував автомобілем, лише чудом залишився живим, отримавши тілесні ушкодження, які відповідно до висновку судово-медичного обстеження № 946 від 11.05.2010 р. відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. На місце пригоди були викликані працівники ДАІ, які склали схему ДТП, оглянули пошкоджені транспортні засоби, відібрали пояснення від свідків та причетних до ДТП осіб. Очевидність провини водія маршрутного таксі «БАЗ»д.н. НОМЕР_1 ОСОБА_3 у вчиненні ДТП була очевидно, оскільки все відбувалося на очах багатьох людей та визначалася розташуванням його автомобіля на проїзній частині. Після зіткнення автомобіль «БАЗ»знаходився на зустрічній смузі руху, займаючи її біля одного метра, залишаючи за собою на зустрічній смузі слід гальмування коліс лівого борту довжиною біля 10-ти метрів, на відстані біля 1-го метра від подвійної суцільної смуги дорожньої розмітки на зустрічній смузі руху. Незважаючи на очевидність вини в ДТП саме ОСОБА_3 адміністративний протокол на нього було складено лише 18 березня 2011 року. Постановою апеляційного суду Вінницької області від 15.06.2011 року водія ОСОБА_3 визнано винним в порушенні вимог п.12.3.ПДР, у вчиненні правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП. Провадження по справі закрито на підставі ст. 38 КУпАП в зв’язку із збігом строків для накладення адміністративного стягнення. Постанова оскарженню не підлягає, набула законної сили 15.06.2011 року. Внаслідок неправомірних дій працівника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, вчиненої дорожньо-транспортної пригоди, позивачу, як потерпілому за ст. 269 КУпАП, завдана матеріальна та моральна шкода, яка полягає у наступному. Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 1013 від 02.07.2010 року встановлено технічні пошкодження належного позивачу автомобіля, об'єм і вартість ремонтних робот, вартість необхідних для ремонту деталей і механізмів, матеріалів. Зазначеним висновком встановлено, що матеріальний збиток, завданий ОСОБА_5, як власнику автомобіля, внаслідок його пошкодження при ДТП становить 62 629, 67 гривень. За надання доручення на представництво інтересів ОСОБА_5, як цивільного позивача, за вчинення нотаріальних дій, відповідно до довідки № 2121 від 29.05.2010 р., нотаріусу ОСОБА_5 сплачено 180, 00 гривень. За послуги транспортування пошкодженого автомобіля з місця ДТП до місця стоянки ОСОБА_5 сплачено 170, 00 гривень. За поштові витрати сплачено 84, 15 гривень. За виготовлення ксерокопій сплачено 43, 20 гривень. Таким чином, завдана ОСОБА_5 неправомірними діями відповідача матеріальна шкода становить 62 629, 67 + 180+170 + 84, 15 + 43, 20 = 63 107, 02 гривень. Крім того, неправомірними діями працівника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ОСОБА_5 спричинено моральну шкоду, яку, виходячи із довготривалості, глибини перенесених моральних переживань та страждань позивач оцінює в сумі 3 000, 00 гривень. Внаслідок описаного вище ДТП ОСОБА_6, як потерпілому за ст. 269 КУпАП, також завдано моральної шкоди, яку позивач оцінює в 5 000, 00 гривень. Відповідно до п. 22.3 ст. 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»потерпілому страховиком відшкодовується також моральна шкода, передбачена п.п. 1,2,3 ч. 2 ст. 23 ЦК Ураїни , у розмірі не більше ніж 5% ліміту визначеного у п.9.3. ст. 9 даного Закону (51 000 грн.), тобто 2 550, 00 гривень. Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа яка застрахувала свою цивільну відповідальність. Перевіркою обставин пригоди встановлено, що на момент ДТП цивільна відповідальність, відповідно до страхового полісу ВС 9940939 застрахована Акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія»в період з 11.03.2010 року по 10.03.2011 року, код страховки 037, з лімітом відповідальності за шкоду заподіяну майну 25 500, 00 грн. за винятком франшизи, що становить 250, 00 грн. Отже, з відповідача АТ «Українська пожежно-страхова компанія»на користь ОСОБА_5 у відшкодування матеріальної шкоди підлягає стягненню сума 25 500-250= 25 250, 00 гривень. З відповідача ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди підлягає до стягнення сума: 63 107,02 грн. -25 250, 00 гривень = 37 857, 02 гривень та у відшкодування моральної шкоди 3 000, 00 гривень. З відповідача АТ «Українська пожежно-страхова компанія»на користь ОСОБА_6 у відшкодування моральної шкоди підлягає до стягнення сума 5% від 51 000, 00 гривень = 2 550, 00 гривень. З відповідача ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди підлягає до стягнення сума: 5 000 –2 550 = 2 450 гривень.
Вище викладене й стало підставою для звернення до суду із вимогами про стягнення з АТ «Українська пожежно-страхова компанія»на користь ОСОБА_5 у відшкодування матеріальної шкоди 25 250, 00 гривень, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 у відшкодування матеріальної шкоди 37 857, 02 гривень та у відшкодування моральної шкоди 3 000, 00 гривень, а також судові витрати пропорційно з відповідачів на загальну суму 3 902, 04 гривень. Також позивачі просили стягнути з АТ «Українська пожежно-страхова компанія»на користь ОСОБА_6 у відшкодування моральної шкоди 2 550, 00 гривень, з ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди - 2 450, 00 гривень, а також судові витрати в сумі 813, 00 гривень.
В ході розгляду справи представником позивачів було подано заяву про зменшення позовних вимог, оскільки відповідачем АТ «Українська пожежно-страхова компанія»добровільно перерахувала кошти на ім’я ОСОБА_5 в сумі 25 250, 00 гривень. Просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 у відшкодування матеріальної шкоди 37 857, 02 гривень та у відшкодування моральної шкоди 3 000, 00 гривень, а також судові витрати пропорційно з відповідачів на загальну суму 3 902, 04 гривень. Також просив стягнути з АТ «Українська пожежно-страхова компанія»на користь ОСОБА_6 у відшкодування моральної шкоди 2 550, 00 гривень, з ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди - 2 450, 00 гривень, а також судові витрати в сумі 813, 00 гривень пропорційно з відповідачів.
Ухвалою суду від 23.01.2012 року судом прийнято відмову представника позивачів в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача АТ «Українська пожежно-страхова компанія»на користь ОСОБА_5 матеріальної шкоди в розмірі 25 250, 00 гривень. Провадження в цій частині позовних вимог закрито.
18.09.2012 року представником позивачів подано заяву про уточнення позовних вимог, враховуючи висновок експерта. Просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 у відшкодування матеріальної шкоди 44 174, 19 гривень та у відшкодування моральної шкоди 3 000, 00 гривень, а також судові витрати пропорційно з відповідачів на загальну суму 3 902, 04 гривень. Також просив стягнути з АТ «Українська пожежно-страхова компанія»на користь ОСОБА_6 у відшкодування моральної шкоди 2 550, 00 гривень, з ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди - 2 450, 00 гривень, а також судові витрати в сумі 813, 00 гривень пропорційно з відповідачів.
В судовому засіданні представник позивачів позовні вимоги підтримав, аргументуючи вимоги мотивами, викладеними в позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог, просив їх задовольнити.
Представник відповідача АТ «Українська пожежно-страхова компанія»в судове засідання не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи. Представником відповідача надана суду заява від 17.11.2011 року про розгляд справи у відсутність представника.
Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав в повному обсязі та просив відмовити в задоволенні позову.
Третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 на його представник зазначили, що вимоги є безпідставними і необґрунтованими, а тому позов не підлягає задоволенню.
По справі встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
06 травня 2010 року о 18 год. 05 хвилин в м. Вінниці по вул. Немирівське шосе водій ОСОБА_3, керуючи автобусом «БАЗ А079»д.н.з. АВ 4966АР, в порушення ПДР України, при виникненні небезпеки для руху, яку він об’єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та, змінивши напрямок руху, допустив зіткнення із тролейбусом «ЗІУ-9»№ 219 під керуванням водія ОСОБА_7, після чого виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив наїзд на стоячий автомобіль «Шкода»д.н.з. НОМЕР_5 під керуванням ОСОБА_6
В судовому засіданні було досліджено матеріали адміністративної справи відносно ОСОБА_3 за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та матеріал про відмову в порушенні кримінальної справи № 2111 за фактом ДТП за участю водіїв ОСОБА_6, ОСОБА_3 ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9
Згідно постанови Апеляційного суду Вінницької області від 15.06.2011 року ОСОБА_3 визнано винним в порушенні п.12.3 Правил дорожнього руху України, провадження у справі закрито на підставі ст. 38 КУпАП в зв’язку із збігом строків для накладення адміністративного стягнення. (а.с. 16-18)
Згідно постанови Ленінського районного суду м. Вінниці від 06.12.2010 року, яка набула законної сили, провадження у справі про притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 124 КУпАП закрито, в зв’язку з відсутністю в його діях складу правопорушення. (а.с. 207)
Постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 17.09.2010 року, яка набула законної сили, скасовано постанову серії АВ № 136188 від 19.06.2010 року начальника відділу ДАІ м. Вінниці ОСОБА_10 про накладення штрафу в розмірі 680, 00 гривень на ОСОБА_11.
Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Слід зауважити, що при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої винесено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, це судове рішення є обов’язковим для суду в частині з’ясування питань чи мали місце такі дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи даний позов, який випливає зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі перевіряти обставини ДТП, обговорювати вину особи і робити висновки про відповідальність осіб, причетних до ДТП, а може лише вирішувати питання про розмір відшкодування, на що також звернув увагу Верховний Суд України та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Власником автомобіля марки «Skoda»модель «Fabia Ambiente»д.н.з.НОМЕР_5 є ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії АВС № 128476. (а.с. 94)
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії САА № 978493, право власності на автобус «БАЗ», д.н.з. НОМЕР_6 належить ОСОБА_2 (а.с. 192)
ОСОБА_2 В і ОСОБА_3 перебували на час ДТП в трудових відносинах, що підтверджується трудовим договором, поясненнями сторін по справі і не заперечувалось ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 191, 212)
Згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Згідно подорожнього листа за травень місяць 2010 року, ОСОБА_3 06.05.2010 року виконував свої трудові обов’язки на автобусі «БАЗ», д.н.з. НОМЕР_6. (а.с. 194-195)
На момент скоєння ДТП 06.05.2010 року, за кермом автомобіля марки «Skoda»модель «Fabia Ambiente»д.н.з.НОМЕР_5 перебував ОСОБА_6
Згідно ч. 1 ст. 396 ЦК України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу. Право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом, відповідно до ч. 1 ст. 398 ЦК України.
Суду представником позивачів було надано висновок автотоварознавчого дослідження з визначенням матеріального збитку внаслідок пошкодження транспортного засобу № 1013 від 02.07.2010 року. Однак, представник третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача не погодився з розміром збитків, визначеним спеціалістом.
23.01.2012 року судом по справі призначено судову авто-товарознавчу експерту.
Згідно висновку експерта науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні МВС України у Вінницькій області № 22 від 22.03.2012 року, розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля НОМЕР_7, 2008 р.в., в результаті його пошкодження складає 68 946, 84 гривень. (а.с. 158-177)
Дослідивши висновок експерта від 22.03.2012 року, суд вважає його повним, обґрунтованим і таким, що не викликає сумніву у його правильності.
Однак суд звертає увагу на те, що згідно ч. 6 ст. 147 ЦПК України, висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної безпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утримання транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Згідно ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Законом передбачені випадки, коли особа, яка фактично володіє (управляє, експлуатує) об’єктами зі шкідливими властивостями, не визнається володільцем джерела підвищеної небезпеки та не несе відповідальності перед потерпілим на підставі ст. 1187 ЦК України.
Так, відповідно до п. 4 вказаної вище постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»від 27 березня 1992 року № 6 не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки з зв’язку з трудовими відносинами з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо). Така особа може бути притягнена до відповідальності лише самим володільцем джерела підвищеної небезпеки в регресному порядку, враховуючи характер відносин, які між ними склалися.
Суду не надано відповідачем доказів, що ОСОБА_3 неправомірно заволодів транспортним засобом - автобусом «БАЗ»(д.н.з. НОМЕР_6), не встановлено недбалість власника транспортного засобу, що сприяла неправомірному заволодінню, а тому підстави нести спільну відповідальність (власнику транспортного засобу і особі, що керувала ним) згідно із положеннями ч. 4 ст. 1187 ЦК України, відсутні.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ звернув увагу на те, що не впливають на виникнення обов’язку володільця джерела підвищеної небезпеки з відшкодування заподіяної ним шкоди наступні обставини: 1) в який час було вчинено заподіяння шкоди –службовий або неслужбовий; 2) чи було джерело підвищеної небезпеки ввірено працівникові у процесі виконання ним трудових обов’язків, або він самовільно, неправомірно використав його у своїх особистих цілях.
Приймаючи до уваги вище викладене, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_2, повинен нести відповідальність за заподіяну шкоду з вини його працівника ОСОБА_3 внаслідок ДТП.
Оскільки цивільно-правову відповідальність власника автомобіля - відповідача було застраховано в АТ «Українська пожежно-страхова компанія»в період з 11.03.2010 року по 10.03.2011 року, що підтверджується полісом страхування № ВС/9940939, то останнє відповідно до умов договору страхування здійснило страхову виплату в сумі 25250, 00 гривень з урахуванням франшизи, що підтверджується платіжним дорученням № 648 від 19.08.2011 року. (а.с. 40, 75-77)
Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
До матеріальних збитків позивачем ОСОБА_5 віднесено витрати, понесені ним за вчинення нотаріальних дій, відповідно до довідки № 2121 від 29.05.2010 року в сумі 180, 00 гривень, поштові витрати в сумі 84, 15 гривень та витрати за виготовлення ксерокопій в сумі 43, 20 гривень. (а.с. 41-47, 92, 93)
Враховуючи викладене, суд вважає вину працівника відповідача у скоєнні ДТП доведеною і приходить до висновку, враховуючи положення ч. 1 ст. 1172 ЦК України, про правомірність пред'явлених позивачем ОСОБА_5 вимог до відповідача ОСОБА_2 та стягненню з останнього на користь ОСОБА_5 матеріальної шкоди в сумі 43 866,84 гривень, що складається з різниці суми матеріального збитку – 68 946, 84 гривень та суми виплачено страхового відшкодування –25 250, 00 гривень, а також 170,00 гривень –за послуги транспортування пошкодженого автомобіля з місця ДТП.
В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_5 витрат за вчинення нотаріальних дій в сумі 180, 00 гривень, поштових витрат в сумі 84, 15 гривень та витрат за виготовлення ксерокопій в сумі 43, 20 гривень, суд прийшов до висновку про відмову в їх задоволенні, оскільки ці витрати, враховуючи положення ст. 79 ЦПК України, не належать до судових витрат і не є матеріальною шкодою в розумінні ст. 1166 ЦК України.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідачів на користь позивачів моральної шкоди, то суд приходить до висновку про часткове задоволення цих позовних вимог, враховуючи наступне.
Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із пошкодженням її майна.
Право на відшкодування шкоди, завданої майну фізичної та юридичної особи, згідно з вимогами ч. 3 ст. 386 ЦК України має власник.
Разом із цим у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»від 27 березня 1992 року № 6 роз’яснено, що оскільки згідно зі ст. 48 Закону України «Про власність»положення щодо захисту права власності поширюється також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором, така особа також вправі вимагати відшкодування шкоди, заподіяної цьому майну. Незважаючи на те, що Закон України «Про власність» втратив чинність, суд повинен враховувати наведені роз’яснення, оскільки вони узгоджуються з положеннями діючого ЦК України, на що звернув увагу Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, на що звернув увагу Верховний Суд України в п. 5 постанови Пленуму від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідальність за завдану моральну шкоду відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України відшкодовується особою, яка її завдала.
Крім того, у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»від 31.03.1995 року № 4 визначено, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов’язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу.
Судом встановлено наявність спричинення працівником відповідача –ОСОБА_3 під час виконання ним своїх трудових обов'язків моральної шкоди позивачам, в тому числі наявний причинний зв’язок між шкодою і протиправним діянням заподіювача, позивачами зазначено в чому саме полягає ця шкода, і зазначено з яких міркувань вони виходили, визначаючи розмір шкоди, але не зазначено якими доказами це підтверджується.
Зазначені вище обставини на переконання суду призвели до спричинення позивачу ОСОБА_5 моральної шкоди, яка виразилася в душевних та фізичних стражданнях, яких він зазнав в зв’язку із заподіянням шкоди винними діями працівника відповідача під час виконання ним своїх трудових обов'язків, необхідністю вимушених змін у виробничих та життєвих стосунках. Судом прийнято до уваги, що автомобіль, власником якого є ОСОБА_5 О і який було пошкоджено з вини ОСОБА_3 06.05.2010 року, досі перебуває в несправному стані, що підтверджується в тому числі й висновком експерта від 22.03.2012 року. Беручи до уваги ступінь вини ОСОБА_3, враховуючи положення ч. 1 ст. 1172 ЦК України, характер моральних страждань, які переніс позивач, відношення відповідача до даних обставин, а також вимоги розумності та справедливості, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення моральної шкоди з відповідача ОСОБА_2 на його користь підлягають задоволенню, а саме в сумі 3 000, 00 гривень.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача АТ «Українська пожежно-страхова компанія»на користь позивача ОСОБА_6 моральної шкоди в розмірі 2550,00 гривень та 2 450, 00 гривень з ОСОБА_2, то суд приходить до висновку про часткове задоволення цих позовних вимог, враховуючи також наступне.
Порядок визначення шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, врегульовано главою 82 ЦК України, крім того, відповідні роз’яснення надано у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»від 27 березня 1992 року № 6, відповідно до яких при визначенні розміру шкоди враховується розмір майнової шкоди, спричиненої майну або особистим немайновим правам потерпілого.
Під шкодою, що має бути відшкодована, розуміють знешкодження або зменшення блага потерпілого внаслідок порушення його матеріальних прав або приниження нематеріальних благ (життя, здоров’я тощо).
Чинним законодавством України (ч. 1 ст. 1166, ч. 1 ст. 1167 ЦК України) передбачено право юридичної та фізичної особи на відшкодування майнової шкоди, завданої неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи; шкоди, завданої майну фізичної або юридичної особи; моральної шкоди, завданої фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю.
Внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки завдається шкода таким особистим немайновим правам фізичної особи як право на життя та здоров’я, у зв’язку з чим відшкодуванню підлягає майнова шкода, завдана каліцтвом, іншими ушкодженнями здоров’я або смертю фізичної особи.
Судом встановлено, що на момент скоєння винною особою ДТП, позивач ОСОБА_6 перебував за кермом автомобіля НОМЕР_8. Згідно акту судово-медичного дослідження (обстеження) № 946 від 07.05.2010 року, на підставі даних обстеження ОСОБА_6, судмедекспертиз прийшли до висновку, що виявлені у нього садна на лівій руці належать до легких тілесних ушкоджень, виникли від дії тупого твердого предмету (предметів), можливо в строк, вказаний обстежуваним –06.05.2010 року. (а.с. 144)
Окрім ушкодження здоров’я (легких тілесних ушкоджень), враховуючи зазначене вище, суд прийшов до переконання, що викладені обставини призвели до спричинення позивачу ОСОБА_6 моральної шкоди, яка виразилася в душевних та фізичних стражданнях, яких він зазнав в зв’язку із заподіянням шкоди винними діями працівника відповідача під час виконання ним своїх трудових обов'язків, необхідністю вимушених змін у виробничих та життєвих стосунках.
Згідно зі ст. 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»потерпілому відшкодовується моральна шкода в розмірі не більше 5 % ліміту, зазначеного в п. 9.3 ст. 9 Закону –51 000,00 гривень. Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною в скоєнні ДТП. Тобто ліміт відповідальності АТ «Українська пожежно-страхова компанія»щодо відшкодування моральної шкоди становить 2 550, 00 гривень.
Беручи до уваги ступінь вини ОСОБА_3, враховуючи положення ч. 1 ст. 1172 ЦК України, характер моральних страждань, які переніс позивач ОСОБА_6, відношення відповідача до даних обставин, а також вимоги розумності та справедливості, суд вважає, що вимоги ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди з АТ «Українська пожежно-страхова компанія»на його користь в сумі 2 550, 00 гривень підлягають задоволенню. В задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 моральної шкоди в сумі 2 450, 00 гривень слід відмовити, оскільки дана вимога є необґрунтованою, а також враховуючи наявність застрахованої відповідальності відповідача.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України, відповідно до ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до принципу диспозитивності суд розглядає справу на підставі доказів, поданими сторонами.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих доказів.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, приходить до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 1166, ч. 1 ст. 1167, ч. 2 ст. 1187 ЦК України для застосування деліктної відповідальності необхідною є наявність складу правопорушення, а саме: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки (шкоди); 3) причинного зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. Тобто, відповідальність наступає лише в разі наявності всіх вище названих чотирьох складових. Так судом було встановлено, що саме працівником відповідача ОСОБА_2–ОСОБА_3 під час виконання ним своїх трудових обов'язків були вчинені протиправні дії, ДТП сталося саме з його вини. Відповідно, присутня наявність складу адміністративного правопорушення та, враховуючи положення ч. 1 ст. 1172 ЦК України, наявні підстави для відповідальності відповідача за завдану матеріальну та моральну шкоду їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Відповідно до п. 2 та п. 4 ч. 3 ст. 79 ЦПК України, до витрат, пов’язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу та витрати, пов’язані із проведенням судових експертиз.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу в сумі 3 000, 00 гривень з відповідачів на користь позивачів, то суд приходить до висновку, що дані витрати підлягають частковому стягненню з відповідачів на користь позивачів з наступних підстав.
25.05.2011 року між ОСОБА_5 та адвокатом ОСОБА_1 було укладено угоду № 73 про надання юридичних послуг, якою встановлена вартість послуг в розмірі 2500,00 гривень.(а.с. 51) Адвокатом ОСОБА_1 25.05.2011 року була видана ОСОБА_5 квитанція про оплату останнім гонорару за ведення цивільної справи про відшкодування шкоди в сумі 2 500, 00 гривень. (а.с. 50)
30.05.2011 року між ОСОБА_6 та адвокатом ОСОБА_1 було укладено угоду № 87 про надання юридичних послуг, якою встановлена вартість послуг в розмірі 500, 00 гривень.(а.с. 53) Адвокатом ОСОБА_1 30.05.2011 року була видана ОСОБА_6 квитанція про оплату останнім гонорару за ведення цивільної справи про відшкодування шкоди в сумі 500, 00 гривень. (а.с. 52)
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є адвокатом, згідно свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. (а.с. 211)
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 84 ЦПК України, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
На момент звернення позивачів до суду діяла Постанова Кабінету Міністрів України № 590 від 27.04.2006 року «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних із розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави». Відповідно до даної Постанови, якщо компенсація сплачується іншою стороною - граничний розмір не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.
Згідно ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», який набув чинності 01.01.2012 року, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Угоди № 73 від 25.05.2011 року та № 87 від 30.05.2011 року про надання юридичних послуг є домовленість двох сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором, згідно ч. 1 ст. 901 ЦК України. Представником позивачів не надано актів виконаних робіт щодо надання юридичних послуг позивачам, укладення договору не є фактом його виконання, відповідно суду неможливо встановити, яка саме робота була зроблена представником позивачів, в якому обсязі і скільки часу було витрачено, хоча й представником позивачів надано обґрунтування затрат часу його роботи, але яке залишено без належного підтвердження, що відповідно, унеможливлює встановити відповідність заявленої вартості правової допомоги.
Судом враховано затрати часу роботи адвоката, пов’язаної з розглядом даної справи, а саме: з 17 год. 14 хв. до 17 год. 18 хв., всього 04 хвилини (згідно журналу судового засідання від 04.08.2011 р.), з 11 год. 02 хв. до 11 год. 10 хв., всього 08 хвилин (згідно журналу судового засідання від 12.09.2011 р.), з 10 год. 09 хв. до 10 год. 17 хв., всього 08 хвилин (згідно журналу судового засідання від 24.10.2011 р.), з 09 год. 19 хв. до 09 год. 59 хв., всього 40 хвилин (згідно журналу судового засідання від 17.11.2011 р.), з 10 год. 11 хв. до 10 год. 16 хв., всього 05 хвилин (згідно журналу судового засідання від 01.12.2011 р.), з 14 год. 51 хв. до 16 год. 10 хв., всього 79 хвилин (згідно журналу судового засідання від 23.01.2012 р.), з 10 год. 08 хв. до 10 год. 15 хв., всього 07 хвилин (згідно журналу судового засідання від 18.09.2012 р.), з 14 год. 50 хв. до 16 год. 29 хв., всього 99 хвилин (згідно журналу судового засідання від 31.10.2012 р.).
Судом проведено розрахунок затрати часу роботи адвоката у відповідності до Постанова Кабінету Міністрів України № 590 від 27.04.2006 року «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних із розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», яка діяла на період звернення позивачів до суду і до 01.01.2012 року та у відповідності до Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах»за період з 01.01.2012 року і встановлено, що вартість виконаної роботи становить:
04.08.2011 року –960, 00 грн.х 40% = 384, 00 грн./60 хв. х 04 хв. = 25, 60 грн.;
12.09.2011 року –960, 00 грн.х 40% = 384, 00 грн./60 хв. х 08 хв. = 51, 20 грн.;
24.10.2011 року –985, 00 грн.х 40% = 394, 00 грн./60 хв. х 08 хв. = 52, 53 грн.;
17.11.2011 року –985, 00 грн.х 40% = 394, 00 грн./60 хв. х 40 хв. = 262, 70 грн.;
01.12.2012 року –1004, 00 грн.х 40% = 401, 60 грн./60 хв. х 04 хв. = 33, 50 грн.;
23.01.2012 року –1073, 00 грн.х 40% = 429, 20 грн./60 хв. х 79 хв. = 565, 11 грн.;
18.09.2012 року –1102, 00 грн.х 40% = 440, 80 грн./60 хв. х 07 хв. = 51, 43 грн.;
31.10.2012 року –1118, 00 грн.х 40% = 447, 20 грн./60 хв. х 99 хв. = 737, 88 грн.;
що разом становить 1 780, 00 гривень.
Тому, враховуючи вище викладене, професіоналізм представника позивачів, представлення інтересів як ОСОБА_5 так і ОСОБА_6, складність справи, підготовку позовної заяви, необхідну підготовку до судових засідань, час на ознайомлення з матеріалами справи, вчинення інших необхідних дій для захисту інтересів клієнтів, суд вважає, що з відповідачів на користь позивачів всього необхідно стягнути 2 500, 00 гривень судових витрат за надання юридичної допомоги. В стягненні решти витрат на правову допомогу з відповідачів на користь позивачів, а саме в сумі 500, 00 гривень слід відмовити, оскільки ця сума є необґрунтованою і недоведеною.
Щодо стягнення витрат з відповідачів на користь ОСОБА_5 за проведення автотоварознавчого дослідження в сумі 516, 00 гривень як судових витрат, то суд відмовляє в їх стягненні, оскільки п. 4 ч. 3 ст. 79 ЦПК України, до витрат, пов’язаних з розглядом судової справи, належать витрати пов’язані із проведенням лише судових експертиз, а автотоварознавче дослідження не є судовою експертизою.
Не підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача ОСОБА_5 комісії за переказ коштів (банківські послуги) в сумі 18, 16 гривень та 3, 00 гривень на користь позивача ОСОБА_6, оскільки дані витрати не віднесені до судових витрат відповідно до ст. 79 ЦПК України.
На момент звернення позивачів до суду з позовом, ОСОБА_5 було сплачено судовий збір в сумі 631, 00 гривень + 150, 00 гривень, разом –781, 00 гривень та 120, 00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а ОСОБА_6 - судовий збір в сумі 250, 00 гривень. (а.с. 2-4, 8)
Витрати позивача ОСОБА_5 на виклик відповідача ОСОБА_2 для огляду пошкодженого автомобіля експертом в сумі 26, 88 гривень не підтверджені належними доказами, а тому не підлягають стягненню. Чек на суму 26, 88 гривень, який міститься в матеріалах справи підтверджує направлення ОСОБА_2 кореспонденції, але якої саме і про що суду встановити не вдалося. Окрім того, дані витрати не відносяться до судових витрат, в розумінні ст. 79 ЦПК України, оскільки якщо й такий виклик здійснювався, то це відбувалась до відкриття провадження у справі, а судовими витратами є витрати пов’язані саме з розглядом судової справи.
Також до судових витрат не відносяться витрати на ксерокопіювання і пересилку кореспонденції (скарг, звернень і таке інше), відповідно до ст. 79 ЦПК України, тому такі витрати відшкодуванню, як судові витрати, не підлягають.
Згідно Декрету Кабінету Міністрів «Про державне мито», в редакції що діяла на момент звернення позивача до суду, державне мито мало бути сплачено позивачами в розмірі 1 % від ціни позову, тобто: ОСОБА_5 в сумі 661, 07 гривень, ОСОБА_6 –51, 00 гривень. Натомість, позивачем ОСОБА_5 було сплачено державне мито в розмірі 1 % від розміру матеріального збитку –631, 00 гривень та 5 % ціни позову (розміру моральної шкоди) –150, 00 гривень, а ОСОБА_6 – 250, 00 гривень, хоча 5 % ціни позову із позовних заяв про відшкодування моральної (немайнової) шкоди сплачується лише із позовних заяв про розгляд питань захисту честі та гідності, згідно підпункту «ж»п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів «Про державне мито», в редакції що діяла на момент звернення позивачів до суду.
В ході розгляду справи представником позивача ОСОБА_5 було збільшено позовні вимоги до відповідача ОСОБА_2, а оскільки ухвалою суду від 23.01.2012 року судом було прийнято відмову в частині позовних вимог до АТ «Українська пожежно-страхова компанія», тому позивачами при зверненні до суду із позовом і на момент збільшення позовних вимог мала місце переплата судового збору.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики, згідно ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Враховуючи вище викладене, а також положення ч. 1 ст. 88, ч. 1 ст. 89 ЦПК України і те, що представник позивачів відмовився від позовних вимог в частині вимог до АТ «Українська пожежно-страхова компанія»після компенсації матеріального збитку ОСОБА_5 вже після звернення ним до суду, з відповідача АТ «Українська пожежно-страхова компанія»на користь позивача ОСОБА_5 підлягають стягненню судові витрати, а саме: судовий збір в сумі 252, 50 гривень, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 0, 80 гривень, а також 13, 20 гривень - витрати за надання юридичної допомоги, що пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з урахуванням положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України.
З відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 підлягають стягненню судові витрати, а саме: судовий збір в сумі 468, 67 гривень, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 119, 20 гривень, а також 1 986, 80 гривень - витрати за надання юридичної допомоги, що пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (99,34 %). Стягнути з відповідача АТ «Українська пожежно-страхова компанія»на користь позивача ОСОБА_6 судові витрати, а саме: судовий збір в сумі 51, 00 гривень, а також 255, 00 гривень - витрати за надання юридичної допомоги, що пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Витрати на правову допомогу в сумі 245, 00 гривень залишити за позивачем ОСОБА_6
Судовий збір в сумі 59, 83 гривень підлягає поверненню позивачу ОСОБА_5, в порядку та судовий збір в сумі 199, 00 гривень підлягає поверненню позивачу ОСОБА_6, визначеному ст. 7 Закону України «Про судовий збір», оскільки був сплачений в більшому розмірі на момент їх звернення до суду.
На підставі викладеного, керуючись ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», Постановою Кабінету Міністрів України № 590 від 27.04.2006 року «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних із розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави»в редакції від 27.04.2006 року, ст. 7 Закону України «Про судовий збір», Декретом Кабінету Міністрів «Про державне мито»в редакції від 08.07.2011 року, ст.ст. 15, 23, ч. 1 ст. 396, ч. 1 ст. 398, ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 1166, ч. 1 ст. 1167, ч. 1 ст. 1172, ч. 1 та ч. 2 ст. 1187, ст.ст. 1188, 1194 ЦК України, п. 1 ч. 3 ст. 79 ЦПК України в редакції від 17.02.2011 року, ч. 1 ст. 3, ст.ст. 10, 11, 57-61, ч. 1 ст. 64, ст. 79, ч. 1 та ч. 2 ст. 84, ч. 1 ст. 88, ч. 1 ст. 89, ч. 6 ст. 147, ст.ст. 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_9) на користь ОСОБА_5 матеріальну шкоду в розмірі 43 866 (сорок три тисячі вісімсот шістдесят шість) гривень 84 копійки, а також моральну шкоду в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (м. Київ, вул. Фрунзе, 40, код ЄДРПОУ 20602681) на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в сумі 2 550 (дві тисячі п’ятсот п’ятдесят) гривень 00 копійок.
В частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 матеріальної шкоди в сумі 307 (триста сім) гривень 35 копійок –відмовити.
В частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 моральної шкоди в сумі 2 450, 00 гривень –відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (м. Київ, вул. Фрунзе, 40, код ЄДРПОУ 20602681) на користь ОСОБА_5 судові витрати, а саме: судовий збір в сумі 252, 50 гривень, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 0, 80 гривень та витрати за надання юридичної допомоги в сумі 13, 20 гривень.
Стягнути з ОСОБА_2, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_9) на користь ОСОБА_5 судові витрати, а саме: судовий збір в сумі 468, 67 гривень, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 119, 20 гривень та витрати за надання юридичної допомоги в сумі 1 986, 80 гривень.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (м. Київ, вул. Фрунзе, 40, код ЄДРПОУ 20602681) на користь ОСОБА_6 судові витрати, а саме: судовий збір в сумі 51, 00 гривень та витрати за надання юридичної допомоги в сумі 255,00 гривень. Витрати на правову допомогу в сумі 245, 00 гривень залишити за позивачем ОСОБА_12.
Судовий збір в сумі 59, 83 гривень підлягає поверненню ОСОБА_5 та судовий збір в сумі 199, 00 гривень підлягає поверненню ОСОБА_6 в порядку, визначеному ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: