ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 червня 2006 р. | № 16/558 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого судді | Овечкіна В.Е., |
суддів | Чернова Є.В., |
Цвігун В.Л., |
розглянув касаційну скаргу |
Приватного підприємства “Ан Кір” |
на постанову | від 05.04.06 Київського апеляційного господарського суду |
у справі | № 16/558 господарського суду міста Києва |
за позовом | Бориспільської районної державної адміністрації Київської області |
до | Приватного підприємства “Ан Кір” |
про | визнання недійсним договору оренди земельної ділянки |
У справі взяли участь представники сторін:
від позивача: Гунько О.В., довір. №7-46-1646 від 30.08.05
від відповідача: Очкур І.І., довір. №072-3 від 26.06.06
Рішенням господарського суду м. Києва від 06.12.2005 відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 08.04.2002, укладеного сторонами у справі з тих підстав, що договір укладено у відповідності до діючого на момент укладання законодавства України, а саме ЦК УРСР в редакції 1963 р., а доводи позивача не підтверджуються фактичними обставинами справи та належними доказами. Клопотання про відновлення пропущеного строку позовної давності позивачем не заявлялось (суддя О. Ярмак).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.04.20006 рішення місцевого суду скасовано, позовні вимоги задоволено. Постанова мотивована тим, що при вирішенні спору необхідно було керуватися положеннями Цивільного кодексу України. Встановлено, що питання надання земельної ділянки в оренду філії “Кий Лав” приватного підприємства “АнКір” не було попередньо погоджено на сесії Головурівської сільської ради. Апеляційним судом встановлено, що строк позовної давності не сплинув, оскільки його перебіг розпочався з 15.07.2005 (колегія суддів у справі: О. Григорович, Л. Гольцова, В. Рябуха).
В поданій касаційній скарзі Приватне підприємство “АнКір” просить скасувати постанову апеляційної інстанції. Скаржник вважає, що апеляційний суд неправильно визначив компетенцію органу місцевого самоврядування щодо його права вирішувати питання про надання спірних земельних ділянок в оренду.
Сільрада мала право надавати в оренду землі державної власності (запас та резерв) лише в межах населених пунктів. На час укладання договору спірні ділянки не були включені до меж населеного пункту.
Суд застосував ч.3 ст. 5 Закону України “Про оренду землі”, яка на час укладання договору оренди не набрала чинності. Неправильно застосував цивільне законодавство. При вирішенні питання про визнання договору недійсним повинно бути застосоване виключно те цивільне законодавство, яке було чинним у момент укладання договору (у даному випадку ЦК УРСР), адже акти цивільного законодавства не мають зворотної сили. Неправильно визначивши цивільний закон, апеляційний суд неправомірно визначив і підстави вважати строк позовної давності таким, що не закінчився.
Апеляційна інстанція прийняла постанову, що стосується прав і обов’язків Головурівської сільради, яка не була залучена до участі у справі. Чинним законодавством не передбачено припинення орендних правовідносин шляхом внесення протесту прокурора на розпорядження голови райдержадміністрації про надання земельної ділянки в оренду відповідачу з наступним скасуванням головою свого розпорядження та подання на цій підставі позову про визнання договору оренди землі недійсним.
Апеляційний суд в постанові не зазначив з якого моменту ним визнано договір недійсним. Судом не вказані підстави визнання недійсним договору оренди землі, визначені ст. 15 Закону України “Про оренду землі”. Апеляційним судом також порушений строк надіслання відповідачу копії постанови, встановлений ст. 105 Господарського процесуального кодексу України.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Суди попередніх інстанцій встановили наступне.
08 квітня 2002 року сторони у справі уклали договір оренди земельної ділянки площею 10,89 га ( в т.ч. 8,325 га ріллі; 2,525 га пасовищ; 0,04 га під водою) за межами населеного пункту в адмінмежах Головурівської сільради Бориспільського району строком на 30 років, починаючи з дати реєстрації договору. Підставою укладання договору було рішення Головурівської сільради № 243 від 25.12.2001 про затвердження проекту відведення земельної ділянки філії відповідача на умовах оренди строком на 30 років.
Цей проект також було затверджено розпорядженням Бориспільської райдержадміністрації № 69 від 14.02.2002. Заступнику голови райдержадміністрації було доручено укласти договір оренди і оформити інші необхідні для цієї угоди документи.
15 липня 2005 року Бориспільським міжрайпрокурором внесено протест на розпорядження райдержадміністрації № 69 від 14.02.2002 “Про надання земельної ділянки для філії “Кий Лав”. На виконання протесту прокурора райдержадміністрація розпорядженням № 420 від 25.07.2005 скасувати розпорядження № 69 від 14.02.2002. Судом встановлено, що рішення № 243 від 25.12.2001 сільрада на пленарному засіданні не розглядала.
Відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” до компетенції сільських, селищних рад, що здійснюється виключно на пленарних засіданнях вирішується шерег питань, вказаних в ст. 26, зокрема “вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин”.
Відповідно ст. 5 Закону України “Про оренду землі” (в редакції на час укладання договору) орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради.
Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, Київська і Севастопольська міська державні адміністрації, Рада Міністрів АРК та КМУ у межах їх повноважень. Рішення про надання в оренду земельних ділянок зазначені органи державної влади приймають при попередньому погодженні цих питань на сесіях відповідних рад. Ці вимоги набирають чинності після розмежування відповідно до законів України земель комунальної і державної власності.
З 1 січня 2002 року набув чинності Земельний Кодекс України. В п.12 Перехідних положень цього Кодексу зазначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів –відповідні органи державної виконавчої влади.
Як встановлено судами, по договору від 08.04.2002 передавалось в оренду 8,325 га ріллі, 2,525 га пасовищ, 0,04 га під водою. В договорі оренди від 8.04.2002 вказано, що ділянка розміщена за межами населеного пункту (а.с. 10), але в адмінмежах Головурівської сільради.
З огляду на встановлені судами обставини, колегія суддів дійшла висновку, що попередні судові інстанції не дослідили суттєві обставини справи і їх висновки не грунтуються на матеріалах справи. Зокрема, судами не встановлено і не досліджено, які землі відносились до сільської ради 8.04.2002 і чи відносились до неї спірні дві ділянки. Експлікації угідь, що містяться у справі, не мають відомостей, до якого вони договору, на який час зроблені та хто видавав їх копії (а.с. 14, 15). Рішення про погодження зміни меж адміністративно-територіальних утворень сіл Головурів і Кийлів датоване 27 квітня 2004 року (а.с. 80). З огляду на встановлені обставини судами не досліджено, чи визнано недійсним у встановленому законом порядку рішення Головурівської сільради №243 від 25.12.01.
Вказане свідчить про порушення судами вимог ст. 34, 36, 43 Господарського процесуального кодексу України де зазначено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Належні докази повинні бути оцінені в судовому процесі всебічно, повно і об’єктивно.
Порушення цих вимог не дає можливості каса2ційної інстанції перевірити правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права. Заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про те, що апеляційна інстанція безпідставно послалась на ч.3 ст.5 Закону України “Про оренду землі”, оскільки договір оренди землі укладався 8.04.2002, а відповідно розділу УІІІ Прикінцевих положень цього Закону частини 2 і 3 ст. 5 цього Закону набирають чинності після розмежування відповідно до законів України земель комунальної і державної власності.
Зазначені порушення є підставою для скасування прийнятих у справі судових актів направленню справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи необхідно усунути зазначені недоліки. Ретельно з’ясувати всі обставини всіх зацікавлених осіб. Дослідити повно і об’єктивно докази у справі та винести законне , обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Приватного підприємства “Ан Кір” задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.04.06 та рішення господарського суду міста Києва від 06.12.05 у справі №16/558 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий В. Овечкін
Судді: Є.Чернов
В.Цвігун