АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-5317 Головуючий у 1 інстанції
2006р. Кляшторний B.C.
Суддя-доповідач Савченко О.В.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2006р. М.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Савченко О.В.
суддів: Осоцького І.І., Бондаря М.С.
при секретарі: Винник І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 6 липня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3, до ОСОБА_1, 3 особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої в результаті дорожньо-транспортної пригоди,
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2006 року ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3, звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 12 лютого 2006 року, на перехресті вул. Тульської та Куйбишева у м. Запоріжжі, коли у зв"язку з дорожньою пригодою, що виникла між автомобілями ЗАЗ-11037, державний НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_4 та автомобілем позивача ВАЗ-2106, державний НОМЕР_2, яким на підставі довіреності керував ОСОБА_2, останній, поставивши цей автомобіль на ручні гальма та увімкнувши аварійну сигналізацію, вийшов із машини, відповідач ОСОБА_1, керуючи автомобілем ВАЗ-21013, державний НОМЕР_3, не впоравшись із керуванням, здійснив наїзд на автомобіль ВАЗ-2106, внаслідок чого останній отримав ушкодження. Крім того, від поштовху знову стався наїзд на автомобіль ЗАЗ-11037, в наслідок якого ця машина також отримала ушкодження.
Посилаючись на те, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з вини відповідача, бо останній порушив вимоги п.п 2.10;9.10 Правил дорожнього руху, автомобіль ВАЗ-21013 отримав ушкодження, а власник автомобіля ОСОБА_3 втратив можливість використовувати машину, просив стягнути з ОСОБА_1 у аідш кодування матеріальної шкоди 4914 гр. 83 коп., із яких 4330 гр. 23 коп. - вартість ремонту двох пошкоджених машин, враховуючи домовленість з власником автомобіля ЗАЗ-11037 ОСОБА_5 про те, що замість відповідача ремонт його машини компенсує позивач , 450 гр. - виплати у зв"язку з проведенням експертизи, 34 гр.60 коп. - витрати на отримання довідки ДАІ, 100 гр. - витрати на юридичну допомогу, а також 4000 гр. у відшкодування моральної шкоди.
Відповідач проти позову заперечував.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 6 липня 2006 року позов ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3, задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди - 3000гр., в рахунок відшкодування моральної шкоди - 1000 гр., всього 4000 гр., а також 234 гр. 28 коп. судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та постановити нове, який у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:
шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується виною особою;
за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;
за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір
відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що
мають істотне значення.
Задовольняючи частково заявлений ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 позов до ОСОБА_1, суд виходив з того, що ДТП, внаслідок якої було пошкоджено машину позивача та автомобіль ЗАЗ-11037, яким керував водій ОСОБА_4, сталася як з вини водія ОСОБА_1, так і ОСОБА_2, отже розмір відшкодування визначав відповідно до ступеня вини кожного з них.
Як вбачається з матеріалів справи, 12 лютого 2006 року, на перехресті вул. Тульської та Куйбишева у м. Запоріжжі, ОСОБА_1, керуючи автомобілем ВАЗ-21013 , на слизькій дільниці дороги, внаслідок порушення п.п. 2.10,9.10 Правил дорожнього руху, здійснив наїзд на автомобіль ВАЗ-2106, який у цей час стояв з увімкненими аварійними фарами. Від поштовху стався наїзд і на другий автомобіль ЗАЗ-11037, в результаті якого той також отримав технічні ушкодження. До цього водій автомобіля ВАЗ-2106 ОСОБА_2 допустив зіткнення з автомобілем З АЗІЇ 037 і для врегулювання конфлікту з водієм ЗАЗ-11037 ОСОБА_4 вийшов з машини. На цей час знак аварійної зупинки на відстані, що забезпечує безпеку дорожнього руху, він не встановив, не організував об"їзд місця ДТП, тобто не забезпечив безпеку дорожнього руху, чим порушив п.п.12.1, 12.3 Правил дорожнього руху.
Вказані обставини підтверджуються постановою судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13.03.2006 року, частково зміненою постановою від 2.06.2006 року, про притягнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності по ст. 124 КпАП(а.с.47).
За висновком автотехнічнихекспертиз(а.с.6-11, 13-19) матеріальна шкода, спричинена пошкодженням автомашини ВАЗ-2106, становить 2215 гр., а автомашини ЗАЗ-11037- 2114 гр.55 коп., всього 4914 гр. 83 коп.
У засіданні апеляційного суду власник автомашини ЗАЗ-11037 ОСОБА_5 пояснив, що витрати по відшкодуванню шкоди, яка була спричинена його автомобілю діями ОСОБА_1, фактично склали 1500 гр. За домовленістю з представником позивача ОСОБА_2 про право регресних вимог, останній відшкодував йому зазначені витрати замість відповідача., про що він надав 2 розписки.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що загальна сума матеріальної шкоди, яка була спричинена пошкодженням автомашин, фактично склала не 4330 гр. 23 коп., а 3715 гр.
Доказів, які б спростовували вказаний розмір матеріальної шкоди, відповідач суду не надав.
Відповідно до ч.4 ст. 61 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов"язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Враховуючи постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 2.06.2006 року та встановлену по справі фактичну суму матеріальної шкоди, висновок суду щодо розміру матеріального відшкодування, яке підлягає стягненню з відповідача у сумі 3000 гр., відповідає матеріалам справи і є правомірним, оскільки враховує ступень вини у скоєнні ДТП як ОСОБА_1, так і водія ОСОБА_2.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про відсутність вини ОСОБА_1 у спричиненні позивачу внаслідок ДТП матеріальної шкоди та про неврахування судом дій іншого учасника дорожньо-транспортної пригоди, - безпідставні.
Згідно роз"ясень п.З постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема,у порушенні права власності, інших цивільних прав.
Задовольняючи позов щодо відшкодування моральної шкоди частково, суд правильно врахував тільки ту обставину, що ОСОБА_3, інтереси якого представляв ОСОБА_2, хоча особисто учасником дорожньо-транспортної пригоди не був, однак є власником пошкодженого внаслідок ДТП майна-автомобіля ВАЗ-2106.
Наведені в апеляційній скарзі інші доводи правильність висновків суду першої інстанції також не спростовують.
Постановлене судом першої інстанції рішення відповідає матеріалам справи, вимогам матеріального та процесуального права, отже підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 6 липня 2006 року по даній справі, -залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.