АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________________________________________________________________________________

Справа №2-1956/11

Провадження №22-ц/2090/5768/ 2012р. Головуючий 1 інст.- Протасова О.М.

категорія -визнання права власності Доповідач - Пономаренко Ю.А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2012 року

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді Пономаренко Ю. А.

суддів - Черкасова В.В., Кукліної Н.О

при секретарі: Каплоух Н.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м.Харкова від 25 червня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Приватбанк", третя особа - ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитно-заставного договору, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ПАТ "Приватбанк", третя особа - ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитно-заставного договору, зазначивши, що 10.04.08 між її чоловіком -ОСОБА_2, третьою особою у справі, та відповідачем - ЗАТ КБ "ПриватБанк" був укладений кредитно-заставний договір, згідно з яким банк надав, а чоловік отримав кредит у розмірі 19700 доларів США для придбання автомобіля "ТОYОТА", який передав у заставу. Посилаючись на те, що договір був укладений в іноземній валюті, що суперечить законодавству України, містив несправедливі умови, оскільки покладав ризик знецінення національної валюти України тільки на позичальника, та був укладений без індивідуальної ліцензії банку на здійснення операцій з валютою, був укладений без її згоди просила визнати його недійсним.

Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 25 червня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 поставлене питання про скасування рішення суду та постановлення нового рішення про задоволення її позову, посилаючись на ті обставини, що рішення суду постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального закону.

Вислухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд 1 інстанції обгрунтовано виходив з того, що кредитний договір укладений кредитодавцем та позичальником у відповідності до вимог цивільного та банківського законодавства, що були чинними на момент його укладення.

Судова колегія вважає, що такий висновок суду першої інстанції є правильним, обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Матеріали справи містять дані про те, що 10.04.08 року був укладений договір №НАL2АЕ000075612, між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2, відповідно до якого банк надав, а позичальник отримав кредит в розмірі 19700 доларів США для придбання автомобіля "ТОYОТА" відповідно до вимог ст.1054 ЦК України. Чоловік позивачки ОСОБА_2 на час укладання договору, був ознайомлений з його умовами, погодився з ними та підписав договір.

Судом правильно встановлено, що ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_2

Стаття 65 СК України регулює право подружжя на розпорядження майном, що вже є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, задля чого при відчуженні такого майна, яке є цінним, необхідна письмова, а в окремих випадках нотаріально посвідчена згода другого подружжя.

Судова колегія погоджується з висновком суду 1 інстанції, що норми діючого законодавства не передбачають обвязкової згоди отримати письмову чи нотаріально посвідчену згоду другого подружжя на отримання кредиту.

Крім того, як вбачається з наданої банком у суд апеляційної інстанції заяви, ОСОБА_1 надала чоловіку письмову згоду на отримання кредиту.

Посилання в апеляції на те, що банк не мав права укладати угоду кредиту без індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютою, з підстав чого угода повинна бути визнана недійсною необгрунтовані, виходячи з наступного.

Так, згідно статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти це гроші у національній або іноземній валюті. Статті 47 та 49 цього Закону в редакції чинної на час виникнення спірних правовідносин визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії. Відповідно до ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно з п.1.5 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Суд 1 інстанціїї дійшов правильного виновку, що за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку у зв'язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що видача кредиту в іноземній валюті на момент укладення договору була правомірною.

Суд 1 інстанції дійшов правильного висновку, що кредитний договір укладений кредитодавцем та позичальником, та за умовами якого сторони взяли на себе певні зобов'язання, погодили порядок вирішення окремих питань укладено у відповідності до вимог цивільного та банківського законодавства, що були чинними на момент його укладення.

Судом першої інстанції було з'ясовано всі обставини справи, встановлені правовідносини, що склалися між сторонами та їм надана правильна правова оцінка. Підстави для визнання недійсним кредитно-заставного договору, на які посилався позивач, відсутні, тому судом першої інстанції зроблено вірні висновки про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст.308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Доводи, які викладено в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують. В зв'язку з чим судова колегія не вбачає правових підстав для скасування рішення суду і задоволення апеляційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст.303, 304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, ст.314, 315,317 ЦПК України, судова колегія

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Черовнозаводського районного суду міста Харкова від 25 червня 2012 року залищити без зміни.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно з моменту проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: