УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 22-ц/0191/1340/2012Головуючий суду першої інстанції:Шевченко В.В.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Полянська В.

"16" жовтня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіПолянської В.О.,

СуддівМоісеєнко Т.І.,Редько Г.В.,

При секретаріКувшиновій А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення суми боргу за договором позики, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання недійсним суми боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Совєтського районного суду АР Крим від 24 липня 2012 року

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2011 року ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, в якому просила стягнути з відповідачки на її користь суму боргу за договором позики у розмірі 39 400,24 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 16 серпня 2010 року між ОСОБА_8 і відповідачкою був укладений договір позики, згідно якого відповідач отримала в борг грошові кошті, які мала повернути через кілька місяців. На підтвердження вказаного договору відповідачем була написана розписка, однак на даний час борг не повернений, тому просила стягнути суму боргу у розмірі 39400,24 та судові витрати.

У серпні 2011 року ОСОБА_7 звернулася до суду з зустрічним позовом, в якому просила визнати недійсним суму боргу ОСОБА_7 перед ОСОБА_8 у розмірі 3710 доларів США та 9800 грн. за розпискою від 16 серпня 2010 року.

Позов мотивований тим, що грошей від ОСОБА_8 вона не отримувала, розписка написана не нею. Посилаючись на невідповідність розписка вимогам ст. 203 ЦК України, ОСОБА_7 вважає такий правочин недійсним. Будь-які докази на підтвердження отримання нею грошей по розписці відсутні, тобто існує безгрошовість договірних зобов'язань. Вказане, на думку ОСОБА_7, не може створювати юридичних наслідків.

Ухвалою Совєтського районного суду АР Крим від 10 липня 2012 року у зв'язку зі смертю позивача за первісним позовом ОСОБА_8 до участі у справі залучений її правонаступник ОСОБА_6

Рішенням Совєтського районного суду АР Крим від 24 липня 2012 року позов ОСОБА_6 задоволений. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 у рахунок боргу за договором позики 39400,24 грн., у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення Совєтського районного суду АР Крим від 24 липня 2012 року скасувати, ухвалити нове рішення, якім у позові ОСОБА_6 відмовити, зустрічний позов ОСОБА_7 задовольнити.

Апелянт вказує на те, що судом не надана оцінка тому, що ОСОБА_8 за станом здоров'я та матеріального стану не мала можливості укласти договір позики, тобто не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності. Висновок суду є помилковим, оскільки розписка не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, що свідчить про недійсність правочину. На думку апелянта, суд не звернув уваги на відсутність доказів щодо отримання ОСОБА_7 від ОСОБА_8 грошей.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши осіб, що з'явилися у судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики, суд першої інстанції виходів з того, що відповідачем свої зобов'язання за договором позики щодо повернення грошових коштів належним чином не виконані, що підтверджується відсутністю боргового документа у боржника.

З таким висновком погоджується колегія суддів з наступних підстав.

Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи 16 серпня 2010 року між сторонами був укладений договір позики, про що відповідачем складено розписку, за якою ОСОБА_7 повинна ОСОБА_8 3710 доларів США та 9800 грн., розписка посвідчена підписом ОСОБА_7 та зазначені її паспортні дані. Строк повернення боргу не зазначений (а.с.41).

У березні 2011 року ОСОБА_8 звернулася до ОСОБА_7 з письмовою вимогою про повернення позики, яка була отримана нею 29 березня 2011 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 12-13).

Відповідно до положень ст. 1046, 1047 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. Саме наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

На підтвердження наявності боргу та його розміру позивач надала суду розписку від 10.08.2010 року, згідно якої ОСОБА_7 отримала у позивача 3710 доларів США та 9800 грн. (а.с.41).

Тобто, знаходження оригіналу розписки від 10.08.2010 року у кредитодавця, згідно із законом, свідчить про неповернення позики, оскільки при поверненні боргу позичальник зобов'язаний отримати у кредитора борговий документ або, при відмові його повернути, затримати виконання.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, надавши оцінку доказам зібраним у справі, у відповідності до ст. 212 ЦПК України, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_7 борг не повернула, чим порушені боргові зобов'язання та права позивача. Відповідач відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України не довів підстав на підтвердження заперечень проти позову.

За таких обставин, суд обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_6 борг у розмірі 39400,24 грн.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 про визнання недійсним суми боргу ОСОБА_7 перед ОСОБА_8 в сумі 3710 доларів США та 9800 грн. суд першої інстанції виходив з їх безпідставності та недоведеності.

Такий висновок суду є вірним, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 59 ЦПК України).

За змістом ч. 2 ст. 218 ЦК України підтвердження однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Однак належні та допустимі докази, на підставі яких можливо було б безперечно визнати недійсним суми боргу за розпискою від 10.08.2010 року у розмірі 3710 доларів США та 9800 грн. відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_8 надала суду оригінал розписки від 16 серпня 2010 року, за якою ОСОБА_7 були отримані грошові кошті у розмірі 3710 доларів США та 9800 гр. Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_7 взяла на себе зобов'язання з повернення грошових коштів, позичених у ОСОБА_8

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з неспроможності доводів ОСОБА_7 про те, що рукописний текст розписки від 16 серпня 2010 року виконаний не нею.

Так, ухвалою Совєтського районного суду АР Крим від 26 вересня 2011 року у справі була призначена почеркознавча експертиза.

Згідно висновку почеркознавчої експертизи від 20 січня 2012 рукописний текст розписки від 16 серпня 2010 року виконаний, імовірно, ОСОБА_7 (а.с. 90-113).

Незважаючи на такий висновок експерта, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що розписка є доказом отримання ОСОБА_7 грошей у ОСОБА_8, оскільки остання не надала вільні зразки свого почерку, про причини неможливості надання таких зразків суду не повідомила (а.с.74-75).

Крім того суд правильно звернув увагу на те, що крім підпису ОСОБА_7, розписка містить саме її паспортні дані.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, надавши оцінку доказам, зібраним у справі, у відповідності до ст. 212 ЦПК України, дійшов правильного висновку, про те, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_6 щодо визнання недійсним суми боргу ОСОБА_7 у розмірі 3710 доларів США та 9800 грн. за розпискою від 16.08.2010 року задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги цей висновок суду першої інстанції не спростовують.

Так, довід апеляційної скарги, про безгрошовість договірних зобов'язань є неспроможними, оскільки у розумінні ст. 1047 ЦК України доказом укладення договору позики може бути розписка, сама по собі.

Довід апелянта щодо недодержання встановленої форми розписки відповідно до ст. 203 ЦК України, а саме не зазначення в неї, що цей документ дійсно є розпискою також не заслуговують уваги, тому що положення глави 71 ЦК України не передбачають обов'язкових умов щодо форми написання боргової розписки.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_8 за станом здоров'я не мала необхідного обсягу гражданської дієздатності є безпідставними, оскільки не підтверджені доказами про те, що на час укладення договору позики ОСОБА_8 була визнана недієздатною особою або дієздатність якої була обмежена.

Аналіз зібраних по справі доказів, які всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо досліджені судом з додержанням правил належності доказів та допустимості правил доказування, враховуючи достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Докази та обставини, на які посилається апелянт, були предметом дослідження судом першої інстанції, при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду і підстав для скасування рішення суду не містять.

Оскільки оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, відповідно до положень ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись статтями 303, 307 п.1ч.1, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати по цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИ Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 - відхилити.

Рішення Совєтського районного суду АР Крим від 24 липня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів.

В.О. Полянська Т.І. Моісеєнко Г.В. Редько