УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 22-ц/0191/1077/2012Головуючий суду першої інстанції:Хожаінова О.В.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Полянська В.

"11" вересня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіПолянської В.О.,

СуддівМоісеєнко Т.І., Редько Г.В.,

При секретаріХоружий О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи - Феодосійська міська рада, Комунальне підприємство «ЖЕК №4» про захист прав власника, зобов'язання усунути перешкоди шляхом знесення самовільно побудованих будівель, стягнення моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 22 травня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2006 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до відповідачів, в якому, з урахуванням уточнень, просила зобов'язати ОСОБА_7 усунути перешкоди у користуванні господарськими будівлями - сараєм літ. «Б», сараєм літ. «В» шляхом знесення; зобов'язати відповідачів відновити до первісного стану вказані господарські будівлі літ. «Б», літ. «В» за адресою: АДРЕСА_2; стягнути з відповідачів 5000грн. у відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є власником жилого будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2.

Мешканці будинку АДРЕСА_1 створюють перешкоди у користуванні власністю позивача. Так, у 2004 році відповідач ОСОБА_7 самовільно побудувала навіс літ. «Д» над сараєм літ. «Б», що належить позивачу, чим позбавила доступ до обслуговування господарських будівель позивача. У 2006 році ОСОБА_9 самовільно побудувала туалет та душ літ. «К» і літ. «И» впритул к надвірним будівлям позивача літ. «Б» та літ. «В». Здійснене відповідачами самовільне будівництво порушили права позивача як власника та призвели до поступового руйнування належних їй надвірних будівель. Своїми неправомірними діями відповідачі спричинили моральну шкоду яка полягає у стражданнях, погіршенні стану здоров'я та порушенні звичайного укладу життя.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 22 травня 2012 року у позові ОСОБА_6 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи просить суд скасувати рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 22 травня 2012 року та ухвалити нове - про задоволення позову.

Апелянт посилається на те, що суд не надав належної оцінки тому, що саме самовільним будівництвом, відповідачі перешкоджають у здійсненні нею права користування та розпорядження власним майном. Факт самочинного будівництва доведений, зокрема листом КП «ЖЕК №4» від 06.09.2006 року та висновком судової будівельно-технічної експертизи №2987.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представника відповідача, та третіх осіб, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності та недоведеності правових підстав щодо усунення порушень прав позивача, пов'язаних з правом володіння, користування та розпорядження своїм майном.

З таким висновком суду погоджується колегія суддів, виходячи з такого.

Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України.

Суд відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог.

Крім того, відповідно до ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту права подання позову на підставі ст.ст. 319, 386, 391 ЦК України про усунення перешкод у користуванні власністю, позивач в силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

З аналізу ст.ст. 391,317,386 ЦК України випливає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування заподіяної йому майнової та моральної шкоди.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 є власником домоволодіння АДРЕСА_2 та земельної ділянки площею 0,0430 га за цією ж адресою (а.с. 9-12 т.1).

Відповідачам ОСОБА_7 та ОСОБА_10 на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1, ОСОБА_9 є власником квартири №2, ОСОБА_11 - квартири №3 в цьому будинку (а.с. 33,93,94,239 т.1).

Вимагаючи усунення перешкод у користуванні належним їй майном, шляхом знесення самовільно побудованих будівель на підставі ст.ст. 319, 386, 391 ЦК України, позивач повинна була обґрунтувати свої вимоги належними і допустимими доказами.

Проте, таких доказів матеріали справи не містять.

Так, з висновку судової будівельно-технічної експертизи №798 від 26.01.2008 року вбачається, що сліди вогкості на стінах внутрішніх приміщень сараю літ. «Б» маються на відстані 1-1,5 м від підлоги, стіна з бутобетону з боку домоволодіння №21 має відхилення від вертикалі. Причиною появи вогкості знизу стін та відхилення від вертикалі стіни з бутобетону можливе через порушення цілісності цоколя і фізичний знос, що складає 51% конструктивних елементів фундаменту та цоколя. Оглядом експерта на місці встановлено, що в дворі будинку АДРЕСА_1 і в тому числі в будинків літ. «Е» і «И» влаштоване бетонне мощення, а також вздовж зазначених сараїв улаштоване бетонне вимощення шириною 1,5 м., що відповідає вимогам серії 2.110-ЗП випуск 1. З боку сусіднього домоволодіння №23 на земельній ділянці між сараєм літ. «У» і «И» домоволодіння №21 і сараєм літ. «Б» домоволодіння №23 улаштоване бетонне вимощення шириною 0,7-1,0 м вздовж стін будівель літ. «У» і «И», що не суперечить будівельно-технічним нормам (а.с. 118-133 т.1).

Висновком судової комплексної будівельно-технічної експертизи №2987 від 24.04.2012 року встановлено, що відстань між сараєм літ. «Б» домоволодіння АДРЕСА_2 та будівлю літ. «У» домоволодіння №21 не відповідає п. 3.25 ДБН 360-92 «Містобудування». Планування і забудова міських і сільських поселень», також не додержані протипожежні вимоги та не забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок ( а.с.41-45 т.2) .

Проте в зазначених висновках не встановлені причини руйнування належних позивачу будівель, не встановлено, що руйнування цих будівель здійснилося внаслідок будівництва відповідачами навісу літ. «Д», туалету літ. «К» та душу літ. «И».

Будь-яких інших доказів на підтвердження того, що належні позивачу господарські споруди руйнуються саме з вини відповідачів матеріали справи не містять.

Отже суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову дійшов правильного висновку про те, що позивач у супереч положення ст.ст. 120,60 ЦПК України не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог.

Висновками вищевказаних судових будівельно-технічних експертиз та висновку спеціаліста від 12.04.2012р. встановлено, що самовільного захоплення земельної ділянки, площею 0430 га, розташованої по АДРЕСА_2 що належить ОСОБА_6 мешканцями будинку АДРЕСА_1 не встановлене. Натомість, межі земельної ділянки, належної на праві власності ОСОБА_6 зміщені вбік земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 на 0,90 м. (а.с. 118-133, 201-214 т.1, 41-45,46-48 т.2).

Матеріалами справи підтверджується, що збудовані відповідачами надвірні будівлі є самочинними, знесення яких передбачено ст. 376 ЦК України.

Проте, за позовом громадянина рішення про знесення самочинно побудованих будівель, що є вимогою позову, може бути ухвалено лише на підставі ст.391 ЦК України в разі доведеності ним відповідно до вимог ч. 3 ст. 10 ЦПК України факту створення йому перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном при неможливості усунення цих перешкод в інший спосіб.

ОСОБА_6 не надала суду доказів на підтвердження порушення своїх прав як власника землі та майна, що саме внаслідок дій відповідачів руйнуються належна їй власність, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо зносу самовільних будівель.

Обґрунтованим вважає колегія суддів й висновок суду щодо безпідставності позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки, відповідно до положень ст.ст. 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Абзацом 2 п. 5 Постанови Пленум Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Зокрема, необхідно з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин, чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні.

Обставини, на які ОСОБА_6 посилається в обґрунтування свого позову, не доведені нею відповідними доказами, всупереч вимогам ст.ст. 10, 60 ЦПК України, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Аналіз зібраних по справі доказів, які всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо досліджені судом з додержанням правил належності доказів та допустимості правил доказування, враховуючи достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Приведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтами норм матеріального та процесуального закону.

Відповідно ж до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Докази та обставини, на які посилається апелянт, були предметом дослідження судом першої інстанції, вони не спростовують правильність висновків суду і підстав для скасування рішення суду не містять.

Оскільки оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, відповідно до положень ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії,

УХВАЛИ Л А :

Апеляційну скаргу Феодосійської міської ради АР Крим відхилити.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 22 травня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

В.О.Полянська Т.І.Моісеєнко Г.В.Редько