Справа 7864 Головуючий у 1 інстанції Неминущий Г.Л.
Категорія 5 _________________________ Доповідач Лук'янова С.В._______________
РІШЕННЯ Іменем України
10 жовтня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Зубової Л.М. суддів Лук'янової С.В., ПрокопчукЛ.М.
при секретарі Андрусішиній М.Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою позивачки ОСОБА_1 на рішення Слов"янського міськрайонного суду Донецької області від 16 червня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні жилим будинком, вселення в жилий будинок і виселення та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частини жилого будинку.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивачки, її представника, відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд
встановив:
У травні 2005 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 з вказаним позовом, в обґрунтування якого вказала, що вона є власником жилого будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу. Відповідач по справі - її син, відповідачка - дружина сина. Спочатку вона дозволила відповідачам проживати в її будинку, а сама тимчасово проживала в с.м.т. Гусарівка Харківської області. У жовтні 2004 року вона повернулася в належний їй будинок, але відповідачі почали чинити їй перешкоди в користуванні будинком. В лютому відповідачі вчинили черговий скандал, вигнали її із будинку і вона була вимушена піти на квартиру до родичів. Відповідачі перешкоджають їй користуватися будинком до теперішнього часу. Своєю непристойною поведінкою відповідачі зробили неможливим проживання разом з ними в одному будинку; відповідачі не доглядають за будівлею, приводять будівлю у непридатність. Тому вона просила на підставі ст..48 Закону України „Про власність", ст.ст. 386, 391 ЦК України, ст..ст, 156, 157 ЖК України вселити її у вказану будівлю і виселити відповідачів без надання іншого жилого приміщення (а.с.3-4).
Відповідач ОСОБА_2 звернувся до позивачки ОСОБА_1 із зустрічним позовом про визнання за ним права власності на 1/2 частину будівлі АДРЕСА_1. В обґрунтування позову він вказав, що він, позивачка ОСОБА_1 - його мати, його брат ОСОБА_4 проживали в квартирі АДРЕСА_2 і кожному з них належало по 1/3 цієї квартири.
У серпня 1999 року ця квартира була продана. Він і його мати на отримані від продажу квартири гроші придбали жилий будинок АДРЕСА_1 для сумісного проживання. Вони з матір'ю вирішили, що договір купівлі-продажу буде оформлений на мати, оскільки він перебував у шлюбі і не хотів мати у майбутньому проблем з розподілом будинку з дружиною. Він і мати домовилися, що після розірвання ним шлюбу спірна будівля буде оформлена на його ім"я. Після придбання спірного будинку він перевіз у спірний будинок своє майно і постійно проживає в ньому. Будинок потребував ремонту і він за свої кошти ремонтував спірний будинок. Оскільки спірний будинок було придбано за належні йому і його матері кошти, отримані від продажу квартири, він вважає, що йому і позивачці ОСОБА_1 належить по 1/2 частині спірного будинку. Тому він просить визнати за ним право власності на 1/2 частину спірного будинку (а.с. 11-12).
Рішенням Слов"янського міськрайонного суду Донецької області від 16 червня 2006 року позивачці ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні її позову; задоволено зустрічний позов відповідача ОСОБА_2: за ним визнано право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1; здійснений розподіл вказаного домоволодіння: за відповідачем визнано право власності на 57/100 частин вказаної будівлі і з нього на користь позивачки стягнуто 2010 грн. 40 коп. - вартість 7/100 частин будівлі. Витрати по переобладнанню спірного жилого будинку в сумі 1890 грн. і літньої кухні в сумі 530 грн. покладено на відповідача і позивачку в рівних частках. Надвірні будівлі (туалет з душем) і споруди (паркан, ворота, замощення двору) включені в частини сторін порівну і є елементами спільного користування. Цим рішенням встановлено, що позивачка, відповідач і ОСОБА_4 проживали в приватизованій квартирі АДРЕСА_2 і кожному з них належало по 1/3 частині цієї квартири. Вказані особи продали вказану квартиру; позивачка віддала ОСОБА_4 його частину грошей, а за решту грошей разом з відповідачем придбали спірний будинок АДРЕСА_1. Іншого житла відповідач не має. За згодою позивачки відповідач одразу зареєструвався у спірному будинку. Договір купівлі-продажу спірного будинку був оформлений на ім."я позивачка, оскільки на той час сім"я відповідача знаходилася у стані розлучення і позивачка обіцяла відповідачу після його розлучення оформити на нього право власності на 1/2 частину спірного будинку. За згодою сім'ї і як у своєму власному будинку відповідач проводив ремонт будинку, провів телефон, виконав замощення двору, відремонтував огорожу, встановив нові хвіртки, зробив капітальний ремонт літньої кухні та переобладнав її, виконав інші роботи. Позивачка також приймала участь в ремонті. Всі дії позивачки і відповідача були узгоджені і направлені на ремонт їх спільного спірного будинку. Тому суд прийшов до висновку, що спірний будинок є спільною сумісною власністю позивачки і відповідача як з моменту його придбання, так і на новостворені будови і переобладнання, і їм обом належить по 1/2 частині спірного будинку. Розподіл будинку згідно висновку технічної експертизи можливий. Можливість розподілу будинку затверджена рішенням виконкому Слов"янської міської ради від 19 квітня 2006 року. Вартість спірного будинку складає 28720 грн. Оскільки подальше постійне проживання позивачки та родини відповідача (його дружини і трьох дітей) однією родиною неможливо, суд прийшов до висновку провести розподіл спірного будинку у відповідності з першим варіантом висновку експерта (а.с.97-98).
В апеляційній скарзі позивачка ставить питання про скасування рішення Слов"янського міськрайонного суду Донецької області від 16 червня 2006 року і ухвалення по справі нового рішення про задоволення її позовних вимог і відмову у задоволенні зустрічного позову через неправильне застосування судом норм матеріального права. Задовольняючи зустрічний позов, суд неправомірно застосував положення ч.1 ст. 156 ЖК України, оскільки ця норма права регулює права і обов'язки тих членів сім"ї, які не є співвласниками жилого будинку. Суд не врахував, що вона є власником спірного будинку на підставі договору купівлі-продажу від 25 серпня 1999 року; питання про визнання повністю або частково вказаного договору відповідач не ставив. Суд не вказав в рішенні яка сума грошових коштів була внесена відповідачем при купівлі спірного будинку, а яка - при виконанні ремонтно-будівельних робіт. Особи, які приймали участь у придбанні будинку не на підставі угоди про створення спільної власності, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а на відшкодування своїх затрат на купівлю цього будинку, якщо допомогу покупцю вони надавали не безоплатно. Таке ж право за цих умов належить членам сім"ї власника будинку, якщо вони приймали участь лише у будівництві підсобних будівель і приміщень. Відповідач не надав суду докази джерела своїх доходів за період з 1999 по 2005 рік. Матеріали справи підтверджують наявність підстав для задоволення її позову про виселення відповідачів у відповідності до вимог ст..157 ЖК України (а.с.103-105).
В судовому засіданні апеляційного суду позивачка і її представник повністю підтримали доводи апеляційної скарги; відповідач не визнав апеляційну скаргу і просив залишити без зміни рішення суду першої інстанції.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції від 16 червня 2006 року - скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та про відмову у задоволенні зустрічного позову через наступне.
Згідно ст.2 Закону України „Про власність" право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в України охороняється законом. Однією з підстав виникнення права приватної власності є придбання майна на підставі укладення угод, не заборонених законом (ст.12 Закону України „Про власність"). Згідно ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації
Матеріали справи і сторони підтверджують, що спірний житловий будинок АДРЕСА_1 належить позивачці ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, засвідченого нотаріусом Слов'янського міського нотаріального округу 27 серпня 1999 року по реєстру НОМЕР_1, та зареєстрований в БТІ міста Слов"янська (а.с. 5). Цей договір купівлі-продажу відповідачем ОСОБА_2 не оспорений. Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Матеріали справи підтверджують, що відповідач ОСОБА_2 не змінював вимоги зустрічного позову у встановленому законом порядку.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції про задоволення зустрічного позову і визнання за відповідачем права власності на 1/2 частину спірного житлового будинку та його розподіл суперечить вимогам матеріального і процесуального права. Відповідно п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню (ч.2 ст.309 ЦПК України). Тому апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції від 16 червня 2006 року в частині задоволення зустрічного позову підлягає скасування з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову.
Згідно ст..48 Закону України „Про власність" власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Матеріали справи підтверджують пояснення позивачки про те, що відповідач чинить їй перешкоди в користуванні належним їй на праві приватної власності спірним житловим будинком (а.с.32, 37, 82). За таких обставин апеляційний суд вважає, що позов ОСОБА_1 в частині її вимоги про вселення у спірний житловий будинок підлягає задоволенню.
Позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 в частині виселення відповідачів із спірного житлового будинку без надання їм іншого жилого приміщення на підставі СТ..157 ЖК України задоволенню не підлягають, оскільки позивачка не надала відповідних доказів, передбачених цією статтею, у підтвердження наявності підстав для виселення відповідачів із житлового будинку без надання іншого жилого приміщення.
Враховуючи викладене в сукупності, апеляційний суд прийшов до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивачки: про скасування рішення суду першої інстанції від 16 червня 2006 року і ухвалення по справі нового рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та про часткове задоволення позову ОСОБА_1: в частині її вселення у спірний житловий будинок, а також про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про виселення відповідачів із спірного житлового будинку без надання іншого жилого приміщенням.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.4, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 16 червня 2006 року скасувати.
Відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позову до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 Донецької області.
Частково задовольнити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 і вселити ОСОБА_1 в житловий будинок АДРЕСА_1; в задоволенні позову ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 із житлового будинку АДРЕСА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України у касаційному порядку протягом двох місяців з дня проголошення.