Справа № 22-2431 /06 Головуючий у І інстанції Цоток В.В.
Категорія 9, 16 Доповідач Єгорова C.M.
РІШЕННЯ
іменем України
З жовтня 2006 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах
Апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
головуючого Вербицького B.C.
суддів: Єгорової C.M.
Потапенка В.І.
при секретарі Березовській І.А. розглянула у відкритому судовому засіданні в М.Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Добровеличківського районного суду від 27 червня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, колегія суддів
ВСТАНОВИЛА:
В червні 2006 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Посилалась на те, що в лютому 2005 року відповідачі взяли у неї в борг по 1500 грн., про що власноручно склали розписку і зобов"язались щомісячно сплачувати їй 10% від суми позики та повернути суму боргу через рік. В листопаді 2005 року відповідачі видали їй нову розписку про те, що за взаємною згодою продовжено термін дії договору до червня 2006 року. В зв"язку з тим, що відповідачі не виконали свого зобов"язання та не повернули у зазначений строк суму боргу просила стягнути заборгованість за договором позики в сумі 3000 грн., відсотки за користування кредитом - 1800 грн., всього - 4800 грн.
Рішенням Добровеличківського районного суду від 27 червня 2006 року позов задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики по 1500 грн. та три проценти річних від простроченої суми по 45 грн. з кожного.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ставиться питання про скасування вказаного рішення та ухвалення нового рішення про стягнення з них залишок суми боргу в розмірі 300 грн. Зазначається, що рішення не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, порушує його права. Судом безпідставно покладено на них обов»язок по сплаті суми позики, тому що ними було повернуто борг, а залишились тільки 10% річних.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення апелянтів, які підтримали скаргу, позивачки, яка заперечувала проти неї та вважала рішення законним і обґрунтованим, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі
доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи частково позов, суд встановив і правильно виходив з того, що відповідно до розписки від 08.02.2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 взяли у позивачки по 1500 грн. в борг до 08.02.2006 року, з виплатою 10% від суми боргу. В листопаді 2005 року за взаємною згодою продовжили термін дії договору позики до червня 2006 року, про що свідчить розписка відповідачів про наявність боргу в сумі 3000 грн. та обов"язок сплачувати 10% від суми боргу щомісячно. Строк виконання зобов"язання настав в червні 2006 року, проте позика не була повернута. Умови договору позики відповідають положенням ст.ст. 1046, 1047, 1048 ЦК України, а тому відповідачі повинні повернути борг і встановлені договором проценти від суми позики. Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник повинен повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до наданих і досліджених судом розписок, відповідачі визнали той факт, що вони сплачували щомісячно тільки відсотки від суми позики на загальну суму 3000 грн., та на час складання другої розписки сума боргу залишалась не сплаченою. Тому суд правомірно стягнув з відповідачів суму боргу по 1500 грн. з кожного. Доводи апелянтів щодо існування домовленості між ними та позикодавцем про сплату 10 процентів від суми позову річних, а не щомісячних, не знайшли свого підтвердження та спростовуються другою розпискою.
Проте, рішення суду в частині стягнення з відповідачів трьох процентів річних за час прострочення не є законним та обгрунтованим, тому що строк виконання договору настає в червні 2006 року, тобто на час ухвалення рішення не було підстав для стягнення трьох відсотків від суми боргу, передбачених ст.625 ЦК України як санкція за порушення грошового зобов"язання. Тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про зміну суми стягнення.
В іншій частині судове рішення постановлене відповідно до обставин справи, грунтується на досліджених ним доказах, відповідає вимогам норм процесуального та матеріального права і не підлягає зміні або скасуванню.
Доводи апеляційної скарги щодо безпідставності вимог позивачки про стягнення суми боргу в повному обсязі без врахування виплаченої суми не знайшли свого підтвердження і спростовуються другою розпискою, якою відповідачі в листопаді 2005 року підтвердили наявність боргу в сумі 3000 грн.
Висновки суду щодо відсутності підстав для стягнення на користь позивачки обумовлених в наданих відповідачами розписках відсотків за користування позикою за період з грудня 2005 р. по червень 2006 р. та відмови в задоволенні цих позовних вимог не перевіряються судом апеляційної інстанції, тому що не оскаржені в апеляційному порядку.
Керуючись ст.ст.301, 303, 304, 307 п.З, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Добровеличківського районного суду від 27 червня 2006 року в частині розміру суми стягнення за договором позики змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 по 1500 (одній тисячі п"ятсот) гривнів основного боргу з кожного.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього дня.