Справа № 22ц/0591/873/2012 Головуючий у 1 інстанції Федотова В.М.

Категорія 30 Суддя-доповідач Сорока Г.П.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого - Ігнатоля Т.Г.,

суддів - Сороки Г.П., Кочегарової Л.М.,

при секретарі - Шапар О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі цивільну справу за позовом Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди за апеляційною скаргою Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 квітня 2012 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

13 липня 2011 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив поновити строк для звернення до суду з позовом, стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 10835,33грн., яка заподіяна підприємству необґрунтованим списанням дизельного палива внаслідок завищення відстаней маршрутів, а також без документального підтвердження виконання додаткових завдань поза маршрутом, що встановлено актом КРУ від 28.08.2009 року. Зазначивши, що пальне видавалось водіям під звіт шляхом заправки, а витрати пального фіксувались в подорожніх листах. Тому відповідач повинен відшкодувати завдану підприємству шкоду. За результатами акту КРУ було видано наказ №182 від 05.04.2011 року.

Відповідач працює на підприємстві водієм з 14.02.2001 року. Відшкодувати шкоду у добровільному порядку відмовився.

Як на поважність причин пропуску строку для звернення до суду з позовом позивач посилався на те, що акт КРУ від 28.08.2009 року та вимога КРУ від 10.09.2009 року оскаржувались в судовому поряду, судові рішення набрали законної сили відповідно 02.11.2010 року та 27.01.2011 року.

Рішенням Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 10 квітня 2012 року в задоволені позову Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» (далі ДП «Маріупольський морський торговельний порт») до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ДП «Маріупольський морський торговельний порт» в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. При цьому, посилається на неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника ДП «Маріупольський морський торговельний порт» Ямпілець Ю.Г., яка просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, заперечення ОСОБА_2, який просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без зміни з наступних підстав.

Відповідно вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч.ч.1,2 ст.130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до ст.132 КЗпП України за шкоду заподіяну підприємству при виконанні трудових обов'язків працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна шкода понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Згідно п.2 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації у випадку, коли майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 року (з наступними змінами суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника).

Згідно п.п.4,17 зазначеної Постанови під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати. До прямої дійсної шкоди можуть бути віднесені вартість пального і мастил, безпідставно списаних у зв'язку з викривленням даних про обсяг робіт.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що Маріупольським ОКРВ КРУ в Донецькій області була проведена позапланова ревізія окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП «Маріупольського морського торговельного порту» за період з 01 липня 2006 року по 01 травня 2009 року. Зокрема, ревізія стосувалася обліку витрат та списання пального, яке використовувалося при роботі автобусів автогосподарства порту.

За результатами ревізії був складений акт № 05-931/075 від 28 серпня 2009 року, відповідно до якого ревізори дійшли висновку про необґрунтоване списання дизельного палива внаслідок завищення фактичних відстаней маршрутів з перевезення робочих порту на роботу та з роботи автобусами автогосподарства порту, без документального підтвердження виконання додаткових завдань, крім здійснення руху за вказаними маршрутами за графіками за вказаний період на суму 409 062 гривень, що є порушенням п.1, 8 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 12 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Мінфіну України № 318 від 31 грудня 1999 року.

Відповідно до акту ревізії КРУ була пред'явлена вимога про усунення порушень № 25-01-34/2419 від 10 вересня 2009 року, якою позивача було зобов'язано вжити заходи щодо відшкодування сум необґрунтовано списаного дизельного палива шляхом внесення винними особами коштів до каси або перерахування коштів на рахунки підприємства.

Постановами Донецького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2010 року (справа № 2а-26084/10/0570), Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2010 року (справа № 2а-182775/09/0570), та ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2011 року (справа № 2а-26084/10/0570) вимога КРУ № 25-01-34/2419 від 10 вересня 2009 року в частині зобов'язання порту вжити заходів щодо відшкодування сум необґрунтовано списаного дизельного палива визнана законною та підлягає виконанню.

На виконання судових рішень, ДП «Маріупольський морський торгівельний порт» було видано наказ № 182 від 05 квітня 2011 року, згідно з яким проведено коригування бухгалтерського обліку на суму вартості списаного пального, встановлену перевіряючими під час проведення ревізії порту, відповідачу, який працює на підприємстві водієм з 14.02.2001 року, було запропоновано у добровільному порядку відшкодувати шкоду у розмірі 10835,33грн., розмір якої визначено розрахунком начальника відділу аудиту. З даним наказом відповідач був ознайомлений, від відшкодування шкоди відмовився.

Відмовляючи в задоволенні позову про відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися, оскільки вони випливають з обставин справи, наявних у справі доказів та відповідають нормам матеріального і процесуального права.

Зі справи вбачається, що згідно вимоги КРУ від 10.09.2009 року в результаті ревізії встановлено необґрунтоване списання дизельного палива внаслідок завищення фактичних відстаней маршрутів з перевезення робочих порту на роботу та з роботи автобусами автогосподарства порту, визначених контрольними замірами, без документального підтвердження виконання додаткових завдань, крім здійснення руху за вказаними маршрутами за графіком за період з 01.07.2006 року по 01.05.2009 року на суму 409,62тис.грн. Перевіркою встановлено, що відповідальними особами є начальник автогосподарства порту та його заступник (а.с.7-8).

Згідно зведеної таблиці вбачається, що за період роботи водієм відповідача з 01.07.2006 року по 01.05.2009 року розраховано суму зайво списаного дизельного палива на суму 10835,33грн. (а.с.9).

З наказу №182 від 05.04.2011 року, яким запропоновано ОСОБА_2 у добровільному порядку відшкодувати шкоду в розмірі 10835,33грн., вбачається, що в ході перевірки автогосподарства порту робочою комісією, створеною наказом по порту від 25.06.2009 року №268, були встановлені факти порушень встановлених вимог з ведення подорожньої документації з боку диспетчерів автогосподарства та недостатнього контролю за роботою підлеглих працівників з боку керівництва автогосподарства, що стало підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності начальника автогосподарства, заступника начальника автогосподарства з експлуатації, начальника автоколони автогосподарства, старшого диспетчера та диспетчерів автогосподарства порту і ці посадові особи були притягнуті до дисциплінарної відповідальності згідно наказів №410 від 17.09.2009 року та №433 від 01.10.2009 року (а.с.18-19,61,62).

Відповідно до ст.39 Закону України «Про автомобільний транспорт» водій зобов'язаний дотримуватися визначеного маршруту та розкладу руху автобуса, водію забороняється змінювати маршрут та розклад руху.

Згідно ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» подорожній лист це документ установленого зразка для визначення та обліку роботи транспортного засобу. Згідно п.1.3 Інструкції про порядок застосування подорожнього листа службового легкового автомобіля та обліку транспортної роботи, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України № 74 від 17 лютого 1998 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05 березня 1998 року за № 149/2589, подорожний лист службового легкового автомобіля типової форми №3 є для перевізника підставою для обліку транспортної роботи та списання витраченого пального на загальний пробіг службових легкових автомобілів, а також для розрахунків між перевізником і замовником за надання транспортних послуг.

Даною Інструкцією визначено порядок заповнення та видачі подорожнього листа. Зокрема, в рядку «Автомобіль прийняв» водій своїм підписом засвідчує прийняття автомобіля технічно справним і одержання завдання; в рядку «Автомобіль здав» водій своїм підписом стверджує здачу автомобіля механіку в технічно справному (несправному) стані. Що ж стосується рядків 8-10 розділу Ш «Рух пального», на які позивач посилається як на підству своїх вимог, то в них заправник (або інша відповідальна особа перевізника) записує марку, код, залишки і кількість виданого пального та стверджує ці дані підписом. Положеннями зазначеної Інструкції зобов'язання щодо заповнення та видачі подорожнього листа щодо зазначенням маршруту руху, виконання додаткових завдань, часу виконання роботи, витрат пального, показників спідометра та повернення автомобіля в гараж покладено на диспетчера, відповідальну особу, в чиє розпорядження направлено транспортний засіб, заправника та механіка.

Зазначеною Інструкцією не передбачено зобов'язань водія та його відповідальності за правильність заповнення подорожнього листа щодо відображення руху за маршрутом чи виконання додаткових завдань та витрат пального.

Представник позивача в судовому засіданні не заперечував, що відстань маршруту руху була встановлена окремим наказом по порту і витрати пального списувались відповідно до цієї відстані, а також, що відповідачу видавались завдання на виконання додаткових робіт, окрім руху за маршрутом.

Будь-яких доказів, які б свідчили про відхилення відповідача від визначеного маршрутом руху або використання автомобіля без вказівки диспетчера чи адміністрації автогосподарства порту на виконання додаткових робіт поза маршрутом руху, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надано. Також не надано суду ніяких доказів про покладання на відповідача зобов'язань щодо правильності оформлення подорожнього листа та списання витрат пального. А надані суду копії вибіркових подорожніх листів (а.с.64-71) такими доказами не можуть бути, оскільки не підтверджують факт порушення відповідачем своїх службових обов'язків.

Окрім того, ні в позовній заяві, ні в судовому засіданні позивачем та його представником не наведено будь-яких конкретних обставин порушення відповідачем дорожньо-транспортної дисципліни, відхилення від руху за встановленим маршрутом, завищення відстані встановленого маршруту безпосередньо водієм, самочинного виконання додаткових робіт поза маршрутом, тобто, наявності протиправних дій відповідача, а також того, що відповідач причетний до списання паливно-мастильних матеріалів та ніяких доказів про такі обставини суду не надано.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог на підставі доказів наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно вимог ч.3 ст.10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про недоведеність позовних вимог, оскільки не встановлена вина відповідача у заподіянні підприємству матеріальної шкоди необґрунтованим списанням дизельного палива внаслідок завищення фактичних відстаней маршрутів та без документального підтвердження виконання додаткових завдань, окрім руху по маршруту. А доводи апеляційної скарги позивача про невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права є безпідставними.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не звернув уваги на положення ст.139 КЗпП України, Інструкції з охорони праці №7.1, Закону України «Про автомобільний транспорт», згідно яких на відповідача покладається обов'язок з дбайливого ставлення до майна підприємства та встановлено відповідальність за забезпечення схоронності автотранспортного засобу та інших матеріальних цінностей, що водієві забороняється відхилятися від встановлених маршрутів руху, є неспроможними, оскільки даним нормативним актам суд першої інстанції в своєму рішенні дав відповідний аналіз з урахуванням обставин справи по заявленим вимогам та наданим позивачем і його представником доказам.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд залишив без уваги Довідник кваліфікаційних характеристик, затверджений наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 14.02.2006 року (випуск 69) «Автомобільний транспорт», згідно якого на водія покладається обов'язок щодо належного ведення дорожньої документації, є безпідставними, оскільки суду не надано затвердженої у встановленому порядку посадової інструкції водія, яка б передбачала покладання на відповідача зобов'язань щодо заповнення подорожньої документації та відповідальність за невиконання цих обов'язків. Зазначеним довідником кваліфікаційних характеристик не визначається, які графи подорожньої документації зобов'язаний заповнювати водій, відповідальність його не встановлена. Окрім цього, даним Довідником зобов'язання щодо оформлення та видачі подорожньої документації, контроль за правильністю її оформлення та витратами пального покладається на ряд інших працівників автотранспортного підприємства.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не прийняв до уваги те, що відсутність у подорожніх листах даних про цілі та відстані додаткових маршрутів, не дає підстав вважати, що вони виконанні в інтересах порту, що відповідач не надав ніяких доказів на підтвердження виконання додаткових завдань, є безпідставними, оскільки відповідно до загальних вимог законодавства про працю, роботодавець повинен довести порушення працівником трудової дисципліни, а на працівника не покладаються зобов'язання щодо доведеності належного виконання ним своїх трудових обов'язків та дотримання трудової дисципліни.

Також колегія суддів не може погодитися з доводами позивача про поважність причин пропуску встановленого ч.3 ст.233 КЗпП України річного строку для звернення до суду з позовом про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству.

Як вбачається з матеріалів справи, акт ревізії КРУ було складено 28 серпня 2009 року і 10 вересня 2009 року позивачу пред'явлена вимога про усунення виявлених порушень. Однак, до суду з позовом про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівником при виконанні трудових обов'язків, позивач звернувся лише в липні 2011 року, тобто за межами річного строку, передбаченого ст.233 КЗпП України.

Поважності причин пропуску зазначених строків позивачем не наведено. Посилання на оскарження в судовому порядку акту ревізії та пред'явленої вимоги, тривалість розгляду цих справ не є поважними причинами, оскільки не є тими об'єктивними та непереборними причинами, які б перешкоджали зверненню до суду з позовом до відповідача про відшкодування матеріальної шкоди. Тому, підстав для поновлення пропущеного позивачем строку для звернення до суду з позовом на підставі ч.4 ст.233 КЗпП України у справі не вбачається. Пропущення строку позовної давності без поважних на то причин є також підставою для відмови в задоволенні позову.

Ніяких нових обставин, які б не були предметом розгляду суду першої інстанції та могли б вплинути на правильність рішення суду позивачем не наведено та доказів не надано. В апеляційному суді представник позивача пояснив, що суду першої інстанції надано всі необхідні докази. Тому доводи апеляційної скарги про неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи є неспроможними.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, та є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції, у справі не встановлено.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не випливають з обставин справи, ніякими належними, допустимими та переконливими доказами не підтверджені, не ґрунтуються на законі та не спростовують правильність висновків і рішення суду першої інстанції.

Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційного оскарження та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційних підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову не вбачає, у зв'язку з чим рішення суду підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» відхилити.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 квітня 2012 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий :

Судді :