Запорожець Т. А.

Номер провадження2/526/9/12

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. МАКІЇВКИ

ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2/0526/935/2012

З а о ч н е р і ш е н н я

і м е н е м У к р а ї н и

08 листопада 2012 року м. Макіївка

Кіровський районний суд міста Макіївки Донецької області у складі

головуючий суддя Перевєрзєв М.М.

при секретарі Покашовій В.Г.

за участю представника

позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні місцевого суду у місті Макіївка цивільну справу за позовом ОСОБА_3 в особі представника за довіреністю ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення процентів за договором позики та судових витрат,

В С Т А Н О В И В:

12 липня 2012 року ОСОБА_3, інтереси якого за нотаріально посвідченою довіреністю представляє ОСОБА_2, під час розгляду цивільної справи № 2/0526/648/2012 за позовом до ОСОБА_4 про стягнення інфляційних виплат від знецінення грошей, трьох процентів річних від простроченої суми за договором позики та судових витрат звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог та стягнення з відповідача процентів на рівні облікової ставки, однак у прийнятті заяви було відмовлено. Зазначена позовна заява була зареєстрована окремо та прийнята судом у провадження.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримав заявлені вимоги, в обґрунтування яких послався на обставини і факти, викладені у позовній заяві, та зазначив, що 26 грудня 2000 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 було укладено договір позики, на виконання умов якого позивач передав у борг відповідачу 16800 грн. на його особисті потреби. Передача і отримання вказаної суми грошей у позику за договором було оформлено ОСОБА_4 у формі простої письмової розписки. За домовленістю між ними строк повернення коштів було обумовлено вимогою ОСОБА_3 до позичальника. Дії відповідача щодо написання розписок відповідали фактичним обставинам і були добровільними, ніякого тиску на нього не відбувалось. Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Макіївка від 20 червня 2007 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 на виконання договору позики неповернуту суму основного боргу з урахуванням індексу інфляції та три процента річних, судові витрати - у загальній сумі 26527,40 грн. Судове рішення набрало законної сили, на його підставі видано виконавчий лист, який передано на примусове виконання до органу державної виконавчої служби. Однак відповідачем ні добровільно, ні в примусовому порядку рішення суду про повернення суми боргу не виконується. Він продовжує незаконно користуватися належними позивачу грошима. Договір позики укладений на суму, яка перевищує 850 грн., тому його неможливо визнавати безпроцентним.

Відповідно до практики Європейського суду такі протиправні дії відповідача порушують права позивача на мирне володіння майном у світлі вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основних свобод. Статтями 598 та 599 ЦК України імперативно встановлено, що зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи викладене, посилаючись на положення статей 536, 598-599, 625, 1046-1053, 1212-1214 ЦК України, практику Європейського суду з прав людини, представник позивача ОСОБА_2 просить суд за період з 1 липня 2009 року по 1 липня 2012 року стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3 проценти за договором позики згідно наведеного розрахунку в розмірі 4190,66 грн. та понесені позивачем судові витрати в сумі 41,91 грн.

Відповідач ОСОБА_4, який належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, повторно в судове засідання не з'явився, від нього не надійшло повідомлення про причини неявки, тому суд, враховуючи згоду представника позивача, вважає необхідним відповідно до правил частини 1 статті 224 ЦПК України ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Вислухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи і дослідивши надані докази, суд у межах заявлених позовних вимог (стаття 11 ЦПК України) установив наступне.

На підтвердження укладання договору позики та його умов представником позивача суду представлений оригінал письмової розписки позичальника від 26 грудня 2000 року, у тексті якої зазначено наступне (далі - мовою оригіналу): «Я, ОСОБА_5, паспорт НОМЕР_1, выданный Кировским РИК г. Макеевка, проживающий по адресу: АДРЕСА_1, взял у ОСОБА_6 деньги в сумме 16800 гривен (шестнадцать тысяч восемьсот гривен), эквивалент 3т $ долларов (три тысячи долларов США). Обязуюсь выплатить всю сумму по первому требованию ОСОБА_6 26.12.2000 г. ОСОБА_4. Подпись».

Аналіз змісту наведеної боргової розписки та пояснень представника позивача ОСОБА_2 свідчить про те, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 26 грудня 2000 року укладено та виконано договір позики грошей у національній валюті, стягнення процентів з позичальника за користування грошовими коштами не передбачалось.

За таких обставин суд визнає, що спірні правовідносини виникли та існували в період дії Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР).

Відповідно до вимог статті 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

За договором позики, як встановлено в статті 374 ЦК УРСР, одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальнику) у власність (оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.

Договір позики на суму понад п'ятдесят карбованців повинен бути укладений у письмовій формі (ст. 375 ЦК).

Статтею165 ЦК УРСР передбачено: якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання в будь-який час, а боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо із закону, договору або змісту зобов'язання не випливає обов'язок негайного виконання.

Зі змісту представленої представником позивача письмової розписки встановлено, що в ній зазначені: сторони зобов'язання (позикодавець та позичальник), грошова сума, яка передана та отримана у власність, мета отримання грошових коштів - саме у борг та зобов'язання їх повернути в конкретний строк і порядку. У наявності є особистий підпис позичальника та вказано його прізвище. Відповідачем ОСОБА_4 у категоричній формі підтверджується факт отримання грошей у ОСОБА_3

З огляду на наведене суд визнає, що між позивачем і відповідачем було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договору позики, й розписка свідчать про його укладення відповідно до вимог чинного на той час цивільного законодавства. Така його форма (у вигляді розписки) надана договору за бажанням і домовленістю сторін правочину. Оригінал розписки знаходиться у позивача ОСОБА_3

Таким чином, зазначена розписка, на думку суду, є документом, який підтверджує передання грошей позикодавцем позичальнику й укладення між ними договору позики, та визнає її як належний доказ по справі.

Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Макіївка Донецької області від 20 червня 2007 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 неповернуту суму боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 24471 грн, три проценти річних у сумі 1764 грн., оплату судового збору в розмірі 262,40 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн., а всього в загальній сумі - 26527,40 грн.

Судове рішення набрало законної сили 20 липня 2007 року, виконавчі листи надіслані на виконання до Кіровського відділу державної виконавчої служби Макіївського управління юстиції Донецької області.

За змістом рішення судом встановлено, що 26 грудня 2000 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір позики грошових коштів на суму 16800 грн. За умовами договору строк повернення визначено вимогою позикодавця -до 27 жовтня 2003 року. Даним договором стягнення процентів не передбачено.

Відповідно до статті 170 ЦК УРСР проценти по грошових та інших зобов'язаннях не допускаються, за винятком операцій кредитних установ, зобов'язань по зовнішній торгівлі та інших випадків, зазначених у законі.

Спірні правовідносини між сторонами виникли до 1 січня 2004 року і вони регулюються нормами Цивільного кодексу Української РСР, стаття 374 якого не передбачала права позикодавця на отримання від позичальника відсотків за користування грошима.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача обов'язку зі сплати процентів за користування коштами за договором позики до 01.01.2004 року, тому не можна вважати, що у даному випадку цей обов'язок може виникнути та існувати у нього у зв'язку зі зміною у законодавстві після набрання чинності Цивільним кодексом України.

За таких обставин застосування до спірних правовідносин щодо процентів по грошовому зобов'язанню положень абзацу 2 пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України суд вважає неможливим. Встановлення додаткових умов, які погіршують становище і права позичальника, нормами Цивільного кодексу Української РСР та чинним цивільним законодавством не допускаються, тому вимоги ОСОБА_3 про нарахування процентів за користування грошима за вказаним договором позики від 26 грудня 2000 року не ґрунтуються на законі та не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Приймаючи до уваги, що у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено, законних підстав для стягнення з ОСОБА_4 сплаченого позивачем при зверненні до суду судового збору в сумі 41,91 грн. не вбачається.

На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 10, 11, 60, 88, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, статей 153, 165, 170, 374, 175 Цивільного кодексу Української РСР, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, інтереси якого на підставі нотаріально посвідченої довіреності представляє ОСОБА_2, до ОСОБА_4 про стягнення за період з 01 липня 2009 року по 01 липня 2012 року процентів за договором позики від 26 грудня 2000 року на рівні облікової ставки Національного банку України в сумі 4190 грн. 66 коп. відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду Донецької області через Кіровський районний суд м. Макіївки протягом десяти днів з дня її проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: М.М. Перевєрзєв