УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №: 22-ц/0190/7441/2012Головуючий суду першої інстанції:Борісенко Є.В.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Пономаренко А. В.
"07" листопада 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіПономаренко А.В.
СуддівСокола В.С., Болотова Є.В.
При секретаріУрденко Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 до Білогірської міської ради, треті особи - Відділ держкомзему у Білогірському районі АР Крим, приватний нотаріус Білогірського районного нотаріального округу АР Крим ОСОБА_8, Кадирова Гулізар, про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом,
за апеляційною скаргою ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на заочне рішення Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 13 вересня 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У серпні 2012 року ОСОБА_7 через свого представника ОСОБА_6 звернувся до суду з зазначеним позовом , посилаючись на те, що після смерті 20 вересня 2010 року батька позивача - ОСОБА_9 відкрилася спадщина на житловий будинок, розташований у АДРЕСА_1 та земельну ділянку за тією ж адресою. 22 лютого 2012 року ОСОБА_7 було видано свідоцтво про право на спадщину на вказаний житловий будинок, а у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку було відмовлено через те, що державний акт на право власності на земельну ділянку був виданий 12 жовтня 2010 року - після смерті ОСОБА_9
У зв'язку з зазначеними обставинами позивач позбавлений можливості реалізувати свої спадкові права відносно цієї земельної ділянки , а тому просив визнати за ним право власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом свого батька ОСОБА_9
Заочним рішенням Білогірського районного суду АР Крим від 13 вересня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_7 відмовлено.
В апеляційній скарзі на вказане заочне рішення представник ОСОБА_7 - ОСОБА_6 просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не дав належної правової оцінки фактичним обставинам справи та доводам представника позивача, які підтверджують визнання державою за покійним ОСОБА_9 права власності на спірну земельну ділянку у зв'язку із видачею на його ім'я державного акту на право власності на земельну ділянку, та дійшов помилкового висновку щодо неможливості успадкування ОСОБА_7 зазначеної земельної ділянки, не звернувши увагу на положення частини 1 статті 1236 Цивільного кодексу, якою передбачено, що заповідач має право охопити заповітом не тільки ті права та обов'язки, які йому належать на момент складання заповіту, але й ті права і обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому, внаслідок чого ухвалив незаконне рішення.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне .
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу (далі-ЦПК) України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_7 , суд першої інстанції виходив з того, що спадкодавець ОСОБА_9 на момент своєї смерті не набув права власності на спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку, тому це майно не входить до складу спадщини за приписами статей 125 і 126 Земельного Кодексу (далі-ЗК)України , статей 1218,1225 і 1299 Цивільного кодексу (далі-ЦК)України .
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, який відповідає обставинам справи і вимогам закону та узгоджується з матеріалами справи .
Так, згідно із частиною 1 статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Абзацом 3 частини 2 статті 331 цього Кодексу передбачено, що якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
За приписами частини 1 статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Право приватної власності на землю набувається і реалізується громадянами та юридичними особами виключно відповідно до закону. Підстави та умови набуття цих прав передбачені у главі 19 ЗК України.
Зокрема, відповідно до частини 2 статті 116, статті 118 ЦК України громадяни набувають права власності на земельні ділянки шляхом безоплатної передачі їм земельних ділянок, що знаходяться у їх користуванні. Право на приватизацію земельної ділянки належить особам, у користуванні яких ця земельна ділянка знаходиться .
Набуття права власності на землю в тому числі і з підстав, передбачених частиною 1 статті 118 ЗК України включає певну сукупність юридичних дій, з якими закон пов'язує виникнення, зміну і припинення правовідносин.
Статтею 126 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами, а право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права (ст. 125 ЗК України).
Отже, виникнення права власності на земельну ділянку пов'язується з наявністю трьох різних за змістом і проявом у часі юридичних фактів: одержання державного акта на право власності на землю; державна реєстрація цього документа ; встановлення меж земельної ділянки у натурі (на місцевості).
Таким чином, законодавством передбачений певний механізм, підстави та способи набуття права власності на землю.
Відповідно до статей 1216 і 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частини 1, 2 статті 1220 ЦК України).
За приписами частини 1 статті 1225 цього Кодексу право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший розмір не визначений заповітом.
За роз'ясненнями у пункті 10 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30 травня 2008 року « Про судову практику у справах про спадкування» право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування зі збереженням її цільового значення при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.
Однак всупереч вимог статей 10 і 60 ЦПК України позивач не навів безперечних доказів того, що право власності на земельну ділянку площею 0,0633га по АДРЕСА_1 належало на момент смерті ОСОБА_9 , а тому може бути визнано в порядку спадкування за його спадкоємцем ОСОБА_7
Як встановив суд першої інстанції при вирішенні справи позивач ОСОБА_7 є спадкоємцем за заповітом свого батька ОСОБА_9, що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 18 липня 2011 року позивач отримав свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, яка розташована на території Зеленогірської сільської ради Білогірського району та транспорті засоби, а 22 лютого 2012 року ОСОБА_7 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з надвірними побудовами, розташований по АДРЕСА_1, який належав спадкодавцеві згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25 березня 2009 року.
В видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,0633га, яка розташована за адресою вказаного житлового будинку - по АДРЕСА_1, нотаріальним органом позивачу було відмовлено, оскільки правовстановлюючий документ на дану земельну ділянку - державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 495251 був виданий на ім'я ОСОБА_9 12 жовтня 2010 року, тобто після його смерті .
Державна реєстрація зазначеного державного акту проведена 20 жовтня 2010 року.
Правильність викладених обставин сторонами не заперечувалася і підтверджена матеріалами справи( а.с.44-48,52-53,102-116,125-127, 136).
Оскільки державний акт на спірну земельну ділянку був виданий та зареєстрований на ім'я ОСОБА_9 вже після його смерті, а цивільна правоздатність фізичної особи припиняється в момент її смерті за приписами статті 25 ЦК України , таким чином спадкодавець фактично не набув права власності на дане нерухоме майно відповідно до вимог чинного законодавства.
З огляду на наведене і з урахуванням зазначених правових норм суд першої інстанції правильно виходив з того, що спірна земельна ділянка не входить до складу спадкового майна і не може бути предметом спадкування , оскільки за життя спадкодавець не набув права власності на це нерухоме майно у встановленому законом порядку , разом з тим до позивача ОСОБА_7 перейшло право користування землею, на який розташований успадкований ним житловий будинок за приписами статті 1225 ЦК України , а доводи апеляційної скарги не спростовують такого висновку суду і не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення .
При цьому посилання позивача на положення статті 1236 ЦК України правового значення для даної справи не мають.
За таких обставин рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.
Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив надані докази, оцінив обставини у справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування оскарженого рішення суду .
За даних обставин судова колегія дійшла висновку щодо ухвалення судом рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права , що відповідно до частини 1 статті 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення Білогірського районного суду АР Крим від 13 вересня 2012 року без змін
На підставі наведеного та керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частини 1 статті 308 , статтями 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 ОСОБА_6 відхилити.
Заочне рішення Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 13 вересня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили у день проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Судді: Болотов Є.В. Пономаренко А.В. Сокол В.С.