РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/0190/6741/2012Головуючий суду першої інстанції:Шустова І.П.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Берзіньш В. С.

РІШЕННЯ

"07" листопада 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіБерзіньш В.С.

СуддівКірюхіної М.А. Руснак А.П.

При секретаріГаліч Ю.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_10, ОСОБА_9 про виселення, зняття з реєстрації, стягнення безпідставно збереженої плати та відшкодування моральної шкоди, -

за апеляційною скаргою ОСОБА_10, ОСОБА_9 на заочне рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 02 вересня 2011 року,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2010 року позивачі звернулись до суду з зазначеним позовом, мотивуючи тим, що ОСОБА_6 є наймачем квартири АДРЕСА_1 м.Алушти, інші позивачі є членами її сім'ї. 01.03.2006р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 було укладено договір піднайму вищезазначеної квартири строком на один рік. Згоди членів сім'ї наймача на укладення договору піднайму отримано не було та без їх згоди піднаймачем у зазначену квартиру було вселено членів сім'ї піднаймача. Після закінчення строку договору піднайму піднаймачі приміщення не звільнили, відповідач ОСОБА_9, будучи дільничим інспектором міліції, погрожував позивачам та з цього приводу позивачі п'ять раз звертались до прокурора м.Алушта. Наймач та члени її сім'ї не можуть вселитись до своєї квартири та вимушені проживати у ОСОБА_11 по АДРЕСА_2. Перебуваючи незаконно у приміщенні, що належить наймачу та членам її сім'ї, відповідачі завдали їм моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях у зв'язку з протиправною поведінкою щодо них, порушенням їх права на житло, неможливістю нормального життя, необхідністю докладати величезних зусиль щодо організації свого побуту. Окрім того, набувши чуже житлове приміщення та безкоштовно перебуваючи в ньому, відповідачі зберегли грошові кошти за користування ним за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави.

На підставі ст.ст.23,386,391,396,1167,1212,1215 ЦК України, ст.ст.97,99 ЖК України просили виселити відповідачів із спірної квартири без надання іншого жилого приміщення та зобов'язати їх знятися з реєстрації місця проживання у вказаній квартирі; стягнути з відповідачів солідарно 49 788грн. компенсації моральної шкоди - по 16596грн. кожному з позивачів; стягнути з відповідачів солідарно суму безпідставно збереженої плати за користування житлом у розмірі 25 800грн.

Із тексту рішення суду першої інстанції також слідує, що позивач та представник позивачів ОСОБА_7 в судовому засіданні уточнила позовні вимоги та просила зняти з реєстрації ОСОБА_10 з двома дітьми, стягнути з відповідачів солідарно суму безпідставно збереженої плати за користування житлом у розмірі 25800грн. (43 місяці х 600грн.) та 4 857,17грн. заборгованості по комунальним платежам; моральну шкоду.

Заочним рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 02 вересня 2011 року позов задоволено частково. Знято з реєстраційного обліку в квартирі АДРЕСА_1 м.Алушти ОСОБА_10, 1969р. народження, ОСОБА_12, 1992р. народження, ОСОБА_13,

2

1995р. народження. Стягнено з ОСОБА_10 і ОСОБА_9 солідарно на користь позивачів по 10 814,48грн. кожному безпідставно збереженої плати за користування житлом, заборгованості по комунальним послугам і судові витрати, а всього 32443,43грн.; стягнено з ОСОБА_10 і ОСОБА_9 солідарно на користь позивачів по 5000грн. кожному компенсації моральної шкоди, а всього 15000грн. Додатковим рішенням від 15.08.2012р. доповнено резолютивну частину рішення від 02.09.2011р. наступним: «В іншій частині позову відмовлено».

Ухвалою Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 18 червня 2012 року заяву ОСОБА_10 і ОСОБА_9 про скасування заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_10, ОСОБА_9 просять рішення суду скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом при його ухвалені норм матеріального і процесуального права, неналежну оцінку доказів по справі, невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема зазначають, що суд необґрунтовано послався на ст.ст.321,391 ЦК України та на порушення прав позивачів, які є наймачами, як власників спірної квартири; суд не звернув уваги на те, що договором піднайму плата за користування майном не була передбачена; звертаючись після закінчення договору піднайму в прокуратуру та правоохоронні органи, позивачі змовчали про наявність усної домовленості щодо проживання відповідачів ще два місяці та отримання оплати за березень і квітень та що після звільнення квартири позивачі самі просили їх знову укласти договір піднайму, оскільки дуже потребували грошей; договір було продовжено з 01.08.2007р. по 01.08.2008р., а в подальшому за ініціативою позивачів з 01.08.2008р. без зазначення строку; відповідно до договору від 01.08.2007р. позивачами по жовтень 2010р. включно отримано від відповідачів 18 050грн. та має місце переплата 50грн.; висновки суду щодо обґрунтованості моральної шкоди не підтверджені доказами та моральна шкода не спричинена, оскільки позивачі не проживають у квартирі та продовжують здавати її в піднайом, ніякими діями відповідачі її позивачам не спричинили; ОСОБА_9 ніколи не був прописаний в квартирі позивачів, а ОСОБА_10 з 01.08.2011р. прописана за іншою адресою.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_10 і ОСОБА_9 підтримали доводи апеляційної скарги, позивач та представник позивачів ОСОБА_7 проти доводів апеляційної скарги заперечувала.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на них, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду та додаткове рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Так ст.303, пунктами 3,4ч.1ст.309 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованність рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що піднаймачі - відповідачі по справі після закінчення договору піднайму 01.03.2007р. безпідставно продовжували користуватись спірною квартирою до жовтня 2010р.; проживаючи в квартирі, відповідачі користувались комунальними послугами, які сплачувались ними не повністю, в результаті чого утворилась заборгованість у сумі 4857,17грн.; відповідачі щомісячну плату за квартиру, яка за домовленістю сторін складає 600грн., не платили, тому на підставі ст.1212 ЦК України з відповідачів підлягає стягненню плата за користування квартирою за 43 місяці - з березня 2007р. по вересень 2010р. у сумі 25800грн.. Зняття з реєстраційного обліку суд обґрунтував положеннями ст.ст.321,391 ЦК

3

України, ст.97 ЖК України. Приймаючи до уваги умови, в яких вимушені були проживати позивачі, погіршення стану їх здоров'я, суд вважав за необхідне стягнути з відповідачів солідарно 15000грн. компенсації моральної шкоди.

Такі висновки суду зроблено з неправильним застосуванням та порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Так ст.ст.11ч.1,2; 31ч.2 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову.

Із матеріалів справи слідує, що в жовтні 2010р. позивачі звернулись до суду з позовом про виселення, зняття з реєстрації, стягнення безпідставно збереженої плати та відшкодування моральної шкоди до відповідачів ОСОБА_9 і ОСОБА_10 (а.с.5-8) та за цим позовом ухвалою суду від 22.11.2010р. було відкрито провадження по справі і справа призначена до судового розгляду на 21.12.2010р., а в подальшому - на 15.06.2011р.(а.с.28,38) та за цими ж позовними вимогами до зазначених відповідачів розглядалась в судових засіданнях 04.07.2011р, 26.07.2011р., а також в судовому засіданні 02.09.2011р., що слідує із журналу судового засіданні і із тексту вступної частини рішення суду від 02.09.2011р..

Позовних вимог до дітей відповідачів - ОСОБА_12, 1992р. народження, ОСОБА_13, 1995р. народження, в порядку, установленому ст.ст.31ч.2,118-119 ЦПК України, позивачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 не заявляли. Письмових заяв про зміну чи доповнення позовних вимог позивачі суду не подавали.

Таким чином, в порушення вищезазначених норм процесуального права суд вийшов за межі заявлених вимог, розглянувши вимоги, які не заявлялись. Зазначене є підставою для виходу апеляційного суду за межі доводів апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції в частині зняття з реєстраційного обліку в квартирі АДРЕСА_1 м.Алушти ОСОБА_12 і ОСОБА_13 без постановлення будь-якого іншого рішення.

Відповідно до ст.91ЖК України наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім'ї, які проживають разом з ним, і за згодою наймодавця здавати в піднайом жиле приміщення у випадках і в порядку, встановлюваних цим Кодексом; договір піднайму укладається в письмовій формі з наступною реєстрацією у житлово-експлуатаційній організації.

Згідно ст. 823 ЦК України за договором піднайму житла наймач за згодою наймодавця передає на певний строк частину або все найняте ним помешкання у користування піднаймачеві. Піднаймач не набуває самостійного права користування житлом. Договір піднайму житла є оплатним. Розмір плати за користування житлом встановлюється договором піднайму.

Із матеріалів справи слідує, що ОСОБА_6 є наймачем квартири АДРЕСА_1 м.Алушти, інші позивачі є членами її сім'ї. 01.03.2006р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 було укладено договір піднайму вищезазначеної квартири строком на один рік, засвідчений секретарем Маломакської сільської ради (а.с.10).

ОСОБА_10 вселилась в квартиру разом з членами своєї сім'ї та з 01.03.2007р. по 01.10.2009р. усно було оговорено оплату за піднайом житла у розмірі 400грн., а з 01.10.2009р. по 01.10.2010р. - по 600грн., що не заперечували ОСОБА_7, ОСОБА_10 і ОСОБА_9 в засіданні апеляційного суду.

Розглядаючи справу в межах заявлених ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 вимог до ОСОБА_9 і ОСОБА_10 про стягнення оплати за договором піднайму,

4

комунальних послуг та моральної шкоди, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що договір піднайму було укладено між наймачем ОСОБА_6 та піднаймачем ОСОБА_10.

Відповідно до положень ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, пунктом 1 ч.2 якої передбачено виникнення зобов'язань на підставі договору.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків; договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Таким чином, сторонами у зобов'язанні за договором піднайму квартири є наймач ОСОБА_6 і піднаймач ОСОБА_10 та право вимоги щодо виконання зобов'язань за договором належить ОСОБА_6, а не членам її сім'ї. Спірні правовідносини положеннями ст.1212 ЦК України, на які послався суд в підтвердження своїх висновків, не регулюються.

Належним позивачем по справі та належним відповідачем по справі є ОСОБА_6 і ОСОБА_10, в позові іншим позивачам та в позові до ОСОБА_14 необхідно відмовити за цими підставами.

Колегія не може прийняти до уваги посилання ОСОБА_6 та пояснення представника позивачів ОСОБА_7 в частині того, що укладений договір піднайму житлового приміщення укладено з порушеннями вимог ст.ст.91.93 ЖК України - без отримання згоди членів сім'ї наймача, оскільки вимог про визнання договору піднайму недійсним не заявлялось та, так як письмова форма згоди не вимагається, вона може бути дана і в усній формі. Із пояснень ОСОБА_7 в засіданні суду першої інстанції слідує, що в 2006 році договір піднайму було укладено в її присутності і в присутності її брата, що припускає наявність їх згоди на його укладення.

Подальша поведінка сторін договору піднайму, узгодження оплати з 01.03.2007р. у розмірі по 400грн. щомісячно, розписка ОСОБА_10 від жовтня 2009р., дату написання якої підтвердили ОСОБА_7 і ОСОБА_10 в засіданні апеляційного суду, про звільнення квартири в жовтні 2010 року та про оплату щомісячно по 600грн., яка була прийнята наймачем і піднаймачем до виконання (а.с.17), свідчить про те, що за домовленістю сторін договір піднайму було продовжено до жовтня 2010 року та узгоджено оплату за користування житлом.

Таким чином, доводи позивачів та висновки суду про безпідставне користування відповідачами квартирою і спричинення цим моральної шкоди - неспроможні.

Звернення ОСОБА_6 і ОСОБА_7 в правоохоронні органи та постанови за їх заявами про відмову у порушенні кримінальної справи, на які посилались позивачі та якими обґрунтовано висновки суду щодо моральної шкоди, свідчать про наявність суперечок між зазначеними позивачами і відповідачами по справі щодо піднайму ними житла та не заперечують улагодження цих питань в подальшому аж до жовтня 2010 року.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_7 підтвердила, що з 01.03.2007р. існувала домовленість про оплату відповідачами за піднайом спірної квартири по 400грн. щомісячно та з 01.10.2009р. по 01.10.2010р. - по 600грн. щомісячно.

Таким чином, за зазначений період повинно було бути сплачено 19 600грн. ( з 01.03.2007р. по 01.10.2009р. = 12 4000 (31 місяць х 400); і за період з 01.10.2009р. по 01.10.2010р. = 7 200 (12 місяців на 600).

Апелянти, посилаючись на те, що відповідно до договору від 01.08.2007р. позивачами по жовтень 2010р. включно отримано від відповідачів 18 050грн. та має місце переплата 50грн., не надали суд належних і допустимих доказів в підтвердження цих доводів.

Так, в наданих ОСОБА_10 письмових записах щодо отримання оплати за проживання, які оглянуті в засіданні апеляційного суду та копія яких є в матеріалах справи (а.с.124,127),

5

зазначено тільки дату, суму і підпис особи, яка отримує цю суму. ОСОБА_7 частково заперечувала отримання зазначених сум, посилаючись на їх отримання іншими особами, а не нею чи ОСОБА_6; ОСОБА_10 підтвердила, що частину сум отримували інші особи та не надала доказів доводам про те, що ці особи були уповноважені ОСОБА_6 чи ОСОБА_7 на отримання оплати за користування квартирою.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_7 підтвердила отримання лише сум: по 400грн. за період з 21.20.02.2008р. по 21.08.2008р., тобто 7 раз, що складає 2 800грн. (7х4000); 20.01.2009р.,17.03.2009р. і 13.11.2009р. - три рази, що складає 1200грн.(3х400); 21.02.2009р. - 300грн. та по 500грн. у серпні і вересні, що складає 1300грн., а всього - 5 300грн..

Таким чином, з урахуванням положень ч.1ст.61 ЦПК України, колегія вважає доведеним, що за спірний період з 01.03.2007р. по 01.10.2010р. піднаймачем за договором піднайму сплачено 5 300грн., сума, яка підлягає стягненню з піднаймача ОСОБА_10 складає 14 300грн. (19 600грн. - 5 300грн.).

Доводи позивачів та висновки суду першої інстанції щодо обов'язку піднаймача проводити оплату комунальних послуг спростовуються положеннями ст.ст.68,95 ЖК України та не підтверджені матеріалами справи, в яких відсутні докази наявності такої домовленості між сторонами договору піднайму. Передача в піднайом жилого приміщення не звільняє наймача від всіх передбачених договором найму обов'язків, в тому числі і від оплати комунальних послуг.

По справі також встановлено, що відповідачі ОСОБА_9 і ОСОБА_10 на час розгляду справи судом першої інстанції та на даний час в спірній квартирі не проживають. Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову про їх виселення та в задоволенні вимог про зняття з реєстрації ОСОБА_9, оскільки він там не зареєстрований.

Проте висновки суду щодо обґрунтованості позову в частині зняття з реєстрації ОСОБА_10 є необґрунтованими та записами в паспорті відповідачки, оглянутому апеляційним судом в судовому засіданні, підтверджується, що ОСОБА_10 з серпня 2011 року перереєстрована за адресою: АДРЕСА_3

Окрім того, суд також не взяв до уваги те, що положеннями ст.16 ЦК України та нормами ЖК України не передбачено такий спосіб захисту, як зняття особи з реєстрації та вирішення цього питання відноситься до компетенції інших органів, а не суду.

Ухвалення рішення судом першої інстанції з порушенням і неправильним застосуванням вищезазначених норм матеріального і процесуального права є обов'язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та підставою для виходу апеляційного суду за межі доводів апеляційної скарги.

У зв'язку із скасуванням рішення суду від 02.09.2011р. підлягає скасуванню і додаткове рішення суду від 15.08.2012р., яке є складовою частиною рішення суду від 02.09.2011р.

У зв'язку із частковим задоволенням позову, відповідно до положень ст.88 ЦПК України, ч.1 та п.1ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», з відповідача ОСОБА_10 на користь позивача ОСОБА_6 підлягає стягненню 214грн. витрат по оплаті судового збору.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.303,307,309 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_10, ОСОБА_9 задовольнити частково.

Заочне рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 02 вересня 2011 року та додаткове рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 серпня 2012 року - скасувати.

6

Позов ОСОБА_6 про стягнення безпідставно збереженої плати задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_6 14 300грн., в решті позову в цій частині ОСОБА_6 та в позові ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення безпідставно збереженої плати - відмовити.

ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 у задоволені позову до ОСОБА_10, ОСОБА_9 про виселення, зняття з реєстрації, стягнення заборгованості за комунальні послуги та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_6 214грн. судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.

Судді: Берзіньш В.С. Кірюхіна М.А. Руснак А.П.