АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц/1690/3530/2012 Номер провадження 22-ц/1690/3530/2012 Головуючий по 1-й інстанції: Стрельченко Т.Г. Суддя-доповідач: Обідіна О. І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2012 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого: Обідіної О.І.
Суддів: Дряниці Ю.В. , Прядкіної О.І.
при секретарі Рибак О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 17 грудня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на самочинні забудови та про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями таким, що відбувся,
колегія суддів , заслухавши доповідь судді - доповідача Обідіної О.І.
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 17.12.2008 року позовні вимоги задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 , 1926 року народження , право власності на самочинні забудови, а саме: сарай літ. «Б1,б», льох літ. «б1», сарай літ. «В», гараж літ. «Г», які розташовані за адресою : АДРЕСА_1 .
Визнано таким, що відбувся договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими побудовами, що знаходяться по АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0.1039 га. в межах згідно з планом , яка розташована по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЗ 013655 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.
Визнано за ОСОБА_3 ,ІНФОРМАЦІЯ_2 право власності на житловий будинок з господарськими побудовами , що знаходяться за адресою : АДРЕСА_1 та на земельну ділянку площею 0.1039 га. в межах згідно з планом , яка розташована по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЗ 013655 .
З рішенням суду не погодилась відповідач, яка в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неповне з»ясування обставин , що мають значення для справи , просить рішення скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 309 ч.1 п.3,4 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
По справі встановлено, що ОСОБА_2 є власником житлового домоволодіння та земельної ділянки ё розташованої по АДРЕСА_1. Зазначене домоволодіння складається з житлового будинку та господарських споруд, з яких сарай «Б1»з льохом «б1», сарай (б) , сарай «В»та гараж «Г» самовільно побудовані.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до положень ч.5 ст. 376 ЦК України власник земельної ділянки може поставити в суді питання про визнання за ним права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Оскільки один з власників суміжної земельної ділянки ОСОБА_4 не заперечує проти узаконення самочинних будов , останні підлягають узаконенню .
Також суд погодився з обґрунтованістю заявлених вимог в частині визнання договору купівлі-продажу житлового будинку таким, що відбувся, оскільки сторони досягли всіх необхідних умов договору , власник ОСОБА_2 отримала за продаж будинку 23 000, що підтверджується оригіналом наявної в справі розписки та вирішив спір згідно ч.2 ст.220 ЦК України.
З вказаними висновками суду першої інстанції як з такими, що ґрунтуються на невірному застосуванні норм матеріального права, яких суд дійшов з порушенням норм процесуального права, колегія суддів не може погодитись з наступних підстав.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку , встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених , невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Оскільки першою вимогою ОСОБА_3 є узаконення за власником земельної ділянки ОСОБА_2 об»єктів самочинного будівництва, то і позивачем по справі в такому випадку повинна бути ОСОБА_2 , яка б доводила факт порушення її прав та інтересів , а не ОСОБА_3, який жодного відношення до вирішення питання про визнання права власності на нерухоме майно -в даному випадку не має.
На вказані норми процесуального права, суд першої інстанції уваги не звернув та задовольнив позов особи, яка не потребує судового захисту на підставі ч.5 ст. 376 ЦК України, яка чітко зазначає суб»єкта звернення до суду , яким може бути власник чи користувач земельної ділянки . При цьому, резолютивна частина рішення містить не зрозумілі висновки щодо задоволення позову шляхом визнання за відповідачем права власності на самочинно побудовані об»єкти, що взагалі суперечить поняттю судовий захист в розумінні ст. 3, 4 ЦПК України та ст.16 ЦК України, оскільки в такому випадку повинні були б захищатись інтереси позивача ОСОБА_3
Крім того, на думку колегії суддів в зазначеній частині позовних вимог взагалі відсутній спір , оскільки позов не містить посилань на порушення прав, свобод чи інтересів ОСОБА_3 і не зазначено якими діями чи бездіяльністю відповідач ОСОБА_5 порушила останні.
Натомість сама ОСОБА_2 як власник земельної ділянки з позовом про узаконення за нею об»єктів самочинного будівництва до суду не зверталась , також з даним питанням не зверталась і до компетентних органів, що в такому випадку виключає застосування положень ч.5 ст. 376 ЦК України.
Крім того, колегія суддів не може погодитись з висновками в частині вимог про визнання договору купівлі-продажу будинку таким, що відбувся.
Так, ч. 2 ст. 220 ЦК України надає суду право визнавати договір таким , що відбувся, якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами , і відбулось повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення.
Між тим, ОСОБА_3 не надано ніяких доказів з приводу того, що продавець будинку ОСОБА_2 ухиляється від нотаріального посвідчення договору. Крім того, ним не надано суду, а відтак і не було предметом дослідження, докази з приводу виконання сторонами умов договору .
Так, власник будинку ОСОБА_2 як проживала, так і продовжує проживати в своєму домоволодінніё натомість ОСОБА_3, вважаючи себе новим власником, будинком не користувався .
Заслуговує окремою уваги наданий ОСОБА_3 письмовий доказ, на підставі якого суд першої інстанції ухвалив рішення -розписка про отримання продавцем ОСОБА_2 23000 за продаж останнього.
В апеляційній інстанції ОСОБА_2, без участі якої відбувся розгляд справи в суді першої інстанції , пояснила, що ніякої розписки вона не писала, оскільки грошей до продаж будинку не отримувала , будинок не продавала і не мала на меті його продавати, позаяк іншого житла в неї не має. Вважає, що ОСОБА_3 , разом з своєю дружиною ОСОБА_6 , скористались її похилим віком та самотністю, усунули від участі в справі та надали суду фальшовані докази.
Даючи правову оцінку зазначеній розписці, колегія суддів приходить до висновку, що вона не може бути належним та допустимим доказом по справі.
Так, суду наданий оригінал розписки, написаний від імені ОСОБА_2 , яка має вік 86 років і категорично заперечує факт написання такої розписки , зазначаючи , що її справжній підпис зазначений на довіреності від 29.10.2008 року . Крім того, розписка не містить даних в якій грошовій одиниці здійснено розрахунок за будинок та земельну ділянку.
Крім того, як роз»яснено в Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що норма частини другої ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів , які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації , оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов»язується з державною реєстрацією , тому вони неє укладеними і не створюють прав та обов»язків для сторін.
Оскільки договір купілі-продажу житлового будинку та земельної ділянки потребує і нотаріального посвідчення і державної реєстрації - позовна вимога про визнання такого договору таким, що відбувся - не ґрунтується на законіё а відтак задоволенню не підлягає.
Крім іншого, колегією суддів звернуто увагу і на порушення інших норм процесуального права, зокрема в частині здійснення представництва інтересів відповідача ОСОБА_2 -ОСОБА_6, яка є дружиною позивача, з урахуванням того, що предметом спору є набуття ОСОБА_3 права власності на житловий будинок та земельну ділянку під час шлюбу з ОСОБА_6, а відтак предмет спору за наслідками судового розгляду, в якому приймали участь лише сам ОСОБА_3 як позивач та його дружина ОСОБА_6 як представник відповідача, набуває статусу об»єкта спільної сумісної власності подружжя, що дає підстави для висновку про те, що ОСОБА_6, здійснюючи представництво відповідача, фактично діяла у власних інтересах, що є недопустимим з огляду на вимоги статей 237 та 238 ЦК України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку , що рішення суду постановлено з порушенням норм процесуального права та ґрунтується на невірному застосуванні норм матеріального права , наслідком чого стало неправильне вирішення спору , у зв»язку з чим рішення підлягає скасуванню з постановленням нового про відмову в задоволенні позову .
Керуючись ст. 303, 309 ч.1 п.3,4, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 17 грудня 2008 року скасувати та постановити по справі нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на самочинні забудови та про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями таким, що відбувся -відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів шляхом подачі касаційної скарги.
С У Д Д І :