07.11.2012

Справа № 212/9953/2012

Провадження 2/232/586/12

Справа № 212/9953/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.11.2012 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі

Головуючого судді Борисюк І.Е.,

За участю: секретаря Жовтун М. А.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Корольової О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Кредитпромбанк» про зобов'язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

До Ленінського районного суду м. Вінниці звернувся ОСОБА_3 з позовом до ПАТ «Кредитпромбанк»про зобов'язання до вчинення дій.

Позов мотивований тим, що 08 вересня 2006 року між ВАТ «Кредитпромбанк»(правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк») та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 31/219/0б-N, згідно з умовами якого банк надав позивачу кредит на купівлю житлового будинку та земельної ділянки в розмірі 850 000, 00 дол.США за офіційним курсом Національного банку України на дату надання кредиту. Згідно умов вищезазначеного договору, за користування кредитними коштами встановлено процентну ставку, що складає 12.5% річних, в валюті тотожній валюті кредиту, на момент видачі кредиту національний курс гривні по відношенню до долара США становив 5,05 грн. за 1 долар США. Згідно даних отриманих від відповідача залишок заборгованості за кредитом на дату подання позовної заяви становить 688 500, 00 дол.США. До теперішнього часу позивачем було повернуто в рахунок погашення заборгованості за вище зазначеним договором 517 423, 55 дол.США, в тому числі, по кредиту 161 500, 00 дол.США по тілу кредиту та 355 923, 55 дол.США по відсотках за користування кредитом. Даний кредит отримувався позивачем з метою придбання нерухомого майна та був розрахований на строк повернення до 07.09.2031 року, виходячи з фінансового стану ОСОБА_3 та цін на нерухомість, які існували на час укладення договору. Розпочинаючи виконання договору позивач був впевнений, що його зобов'язання виконуються у національній валюті, в порядку встановленому чинним законодавством, а погашення кредиту відбувається в доларах США, однак виходячи з тієї обставини, що сума кредиту дорівнюється не 850 000, 00 дол.США, а 4 292 500, 00 гривень. Відповідно до ст. 533 ЦК України, зобов'язання має бути виконано в гривнях, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. Так відповідно до договору купівлі-продажу будинку зазначено, що цей правочин вчинено за 4 623 297, 98 гривень, що на дату укладення договору еквівалентно 915 504, 55 дол.США. Так само і зазначено в заяві на видачу готівки № 47_8 від 08.09.2006 року, що сума отриманого кредиту становить 850 000, 00 дол.США, що еквівалентно 4 292 500,00 гривень. Фактично кредит видавався у гривні. Відповідно до ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Оскільки цільовим призначенням було придбання нерухомого майна, яке можливе виключно в гривні, це повністю підтверджує обставини викладені в позовній заяві. Відповідно до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. За таких обставин відповідачем було введено позивача в оману стосовно істотних умов договору та вчинено прихований правочин, а тому позивач просить визнати кредитний договір як такий, що вчинений у національній валюті гривні в сумі 4 292 500, 00 гривень.

Вище викладене й стало підставою для звернення до суду із вимогами про визнання кредитного договору № 31 /219/06-N від 08.09.2006 року таким, що вчинений у національній валюті та зобов'язання відповідача зробити перерахунок вже погашених сум кредиту та відсотків по курсу 5, 05 гривень.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 15.10.2012 року справу передано до Вінницького міського суду Вінницької області.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29.10.2012 справу прийнято до свого провадження.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов, просив задовольнити позовні вимоги, аргументуючи їх мотивами викладеними в позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала і просила відмовити в їх задоволенні.

По справі встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

08.09.2006 року між ВАТ «Кредитпромбанк»та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 31/219/06-N, згідно якого банк відкриває позичальнику невідновлювальну мультивалютну кредитну лінію у національній валюті України та/або в іноземній валюті в межах загальної суми 850 000, 00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на дату надання кожного кредиту, а позичальник зобов'язується повернути не пізніше 07.09.2031 року надані кредити на умовах та у порядку, що передбачені цим договором. (п.1.1.) (а.с. 5-10)

Факт виконання відповідачем зобов'язань по кредитному договору № 31/219/06-N від 08.09.2006 року в частині надання позивачу кредитних коштів у сумі 850 000, 00 доларів США сторонами у справі не оспорюється і визнається, а тому не підлягає доказуванню, згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України.

ПАТ «Кредитпромбанк»є єдиним правонаступником ВАТ «Кредитпромбанк», що підтверджується п. п. 1.4. Статуту ПАТ «Кредитпромбанк».(а.с. 69-70)

Відповідно до частини 1 ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України -гривні.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а ст. 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною 3 ст. 533 ЦК України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Також, право на здійснення операцій в іноземній валюті, в тому числі і надання кредитів в іноземній валюті, передбачено ст.ст. 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (ст.ст. 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків»є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання). Щодо вимог підпункту «в»пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.

Надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

На вище викладене, також, звернув увагу в п.10, п. 11 Постанови Пленуму № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів,

що виникають із кредитних правовідносин»Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Як вбачається з матеріалів справи, Національним банком України надано відкритому акціонерному товариству «Кредитпромбанк» банківську ліцензію № 174, зареєстровану НБУ 20.05.1997 року за № 266. (а.с. 20) Дозвіл № 174-2 від 11.09.2003 року з додатком, пункт 1 якого до переліку операцій, які має право здійснювати ВАТ «Кредитпромбанк» відносить операції з валютними цінностями, зокрема неторговельні операції з валютними цінностями, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. (а.с. 21-23)

Відповідно до п. 1.5. Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затверджене постановою правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без отримання індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Вищезазначене свідчить про те, що вищезазначені дозволи є генеральними ліцензіями на здійснення валютних операцій.

Отже, враховуючи те, що відповідач володів на момент укладення кредитного договору із позивачем і володіє на даний час усіма передбаченими законодавством України дозволами на здійснення кредитування в іноземній валюті, у відповідності до п. 1.5. вищезазначеного Положення, надання ВАТ «Кредитпромбанк», одержання ним кредиту в іноземній валюті та сплата відповідачу процентів та інших платежів за таким кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України жодною із сторін кредитного договору, а наявність у банка генеральної ліцензії та відповідного письмового дозволу на здійснення валютних операцій, отриманих у встановленому порядку є правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Суд прийшов до висновку, що відповідачем правомірно надано кредит в іноземній валюті.

У відповідності до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 цієї глави («Позика»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самі кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується п. 3. ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

У відповідності до ст. 36 Закону України «Про Національний банк України»Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його. Для регулювання курсу гривні щодо іноземних валют Національний банк використовує золотовалютний резерв, купує і продає цінні папери, встановлює і змінює ставку рефінансування та застосовує інші інструменти регулювання грошової маси в обігу.

Згідно заяв від 14.08.2006 року та від 08.09.2006 року, ОСОБА_3 просив ВАТ «Кредитпромбанк»видати кошти в кредит в сумі 850 000, 00 доларів США. (а.с. 28, 40) Відповідач не просив банк видати кредит в національній валюті України. Відповідно отримання кредиту саме в іноземній валюті, було волевиявленням самого позивача.

У відповідності до ст. 203 ЦК України, судом встановлено, що зміст кредитному договору № 31/219/06-N від 08.09.2006 року не суперечить Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Позивач на момент укладення договору мав необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину на момент його укладення було вільним і відповідало його внутрішній волі. Правочин вчинено у формі, встановленій законом і спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно заяви на видачу готівки від 08.09.2006 року, відповідач отримав в кредит кошти в сумі 850 000, 00 доларів США згідно кредитного договору № 31/219/06-N від 08.09.2006 року, що еквівалентно 4 292 500, 00 гривень. (а.с. 41)

01.08.2008 року, 30.12.2008 року, 28.04.2010 року, 13.08.2010 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткові угоди (договори) до кредитного договору № 31/219/06-N від 08.09.2006 року, згідно яких сторони підтвердили свої зобов'язання. (а.с. 35-39)

Саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для задоволення вимог позивача, оскільки зазначене стосується обох сторін договору, й позичальник при належній завбачливості міг виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті. Тим паче, що кредитним договором № 31/219/06-N від 08.09.2006 року було передбачено відкриття невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії у національній валюті України та/або в іноземній валюті.

Посилання представника позивача на положення ст. 229 ЦК України та на те, що позивача відповідачем було введено в оману до уваги судом прийняті бути не можуть, оскільки позивач не заявляв вимог щодо визнання кредитного договору недійсним. Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Окрім того, відповідно до ст.ст. 229 - 230 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

На вище викладене, також, звернув увагу Верховний Суд України в п. 19, п. 20 Постанови Пленуму № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Також, суд відкидає твердження представника позивача щодо вчинення сторонами прихованого правочину.

За удаваним правочином (ст. 235 ЦК України) сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

Судом не встановлено, що кредитний договір № 31/219/06-N від 08.09.2006 року вчинено з метою приховати інший правочин, а встановлено, що він не суперечить закону.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов договору не допускається.

Згідно положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом прийнято до уваги, що виконання банком положення ст.ст. 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808, може розглядатись лише щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності, на що, також, звернув увагу Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в Постанові Пленуму № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Згідно ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, згідно ст. 60 ЦПК України.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до переконання в тому, що позов не підлягає задоволенню, оскільки є необґрунтованими і недоведеними.

Згідно ст. 88 ЦПК України судові витрати слід залишити за позивачем, враховуючи відмову суду в задоволенні його позовних вимог в повному обсязі.

Враховуючи вище викладене, керуючись ст. 99 Конституції України, ст.ст. 2, 19, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Положенням «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженим постановою правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483, ст. 36 Закону України «Про Національний банк України», п. 3 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 192, 203, 229, 230, 235, ч. 1 ст. 524, ст.ст. 525, 526, ч. 3 ст. 533, ст. 627, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049, ч. 1-ч. 2 ст. 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 47, 49 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ст.ст. 10, 11, 58-61, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ «Кредитпромбанк» про зобов'язання до вчинення дій -відмовити.

Судові витрати залишити за ОСОБА_3.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: