ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

23 липня 2008 р.

№ 21/277

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Головуючого

Дунаєвської Н.Г.,

Суддів

Михайлюка М.В., Мележик Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні  касаційну скаргу

ТОВ "Торговий дім "Манташов"

на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2007 р.

у справі

№ 21/277 господарського суду міста Києва

за позовом

ТОВ "Торговий дім "Манташов"

до	ТОВ "Святослав"

про	стягнення 39496,70 грн.,

за  участю представників  сторін:

позивача

Зуб В.В.,

відповідача

не з’явились,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду м. Києва 11.06.2007 р. у справі № 21/277 (суддя: Шевченко Е.О.) уточнені позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 16460 грн. основного боргу, 225,89 грн. 3% річних, 1032,77 грн. збитків від інфляції та 13742,38 грн. пені, 2500 грн. витрат на оплату послуг адвоката, 339,62 грн. витрат на оплату державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2007 р. (судді: Зеленін  В.О., Рєпіна  Л.О., Синиця  О.Ф.) зазначене рішення в частині стягнення пені змінено: стягнуто з відповідача на користь позивача 1285,71 грн. пені. В іншій частині рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановили господарські суди, 10.04.2006 р. сторони у справі уклали договір купівлі-продажу, згідно з п. 1.1. якого позивач (продавець) зобов’язався передати відповідачу (покупцю) товар належної якості, а покупець прийняти і своєчасно оплатити його вартість.

Відповідно до п. 4.4 договору покупець зобов’язаний оплатити вартість кожної поставленої партії товару протягом 21 дня з моменту отримання відповідної партії.

Позивач на виконання договору у період з 19.05.2006 р. по 01.11.2006 р. поставив відповідачу товар на суму 29778,54 грн., що підтверджується  накладними. Відповідач відповідно до умов договору повернув товар на суму 3317,78 грн.

Однак, відповідач сплатив за отриманий товар лише 10000 грн., в зв’язку з чим борг відповідача складає 16460,76 грн.

Відтак, господарський суд, з огляду на положення ст.ст. 526, 610, 692 ЦК України стягнув з відповідача на користь позивача 16460,76 грн. боргу,  225,89 грн. 3% річних, 1032,77 грн. збитків від інфляції.

Окрім того, господарський суд з посиланням на вимоги ст.ст. 546, 549, 551 ЦК України, ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", відповідно до якої платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, та враховуючи п. 4.5 договору, яким передбачено майнову відповідальність за порушення вимог договору у вигляді пені в розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, стягнув  з відповідача пеню в розмірі 13742,38 грн.

Господарський суд апеляційної інстанції, посилаючись на п. 6 ст. 232 ГК України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені змінив, стягнувши з відповідача пеню у розмірі 1285,71 грн.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.   Відповідно до ч. 1 ст. 231 названого Кодексу законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Приписами п. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором. Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань регулюються Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.  Статями 1, 3 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, розмір неустойки, встановлений законом, не обмежує учасників договірних відносин щодо визначення розміру пені, а передбачає обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

За таких обставин, господарський суд апеляційної інстанції дійшов до правомірного висновку про зменшення розміру пені, що підлягає стягненню.

Щодо доводів скаржника про те, що йому не було повідомлено про час і місце засідання суду апеляційної інстанції, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення господарського суду м. Києва від 11.06.2007 р. порушено ухвалою Київського апеляційного господарського суду 26.09.2007 р. та розгляд справи призначено на 11.10.2007 року на 10 год. 10 хв.

Копії зазначеної ухвали згідно відмітки канцелярії апеляційного суду направлені  сторонам 26.09.2007 р. та отримані ТОВ "Святослав" 01.11.2007 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 112). В порушення вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.02 № 75, в матеріалах справи відсутні будь-які поштові повідомлення про вручення або невручення ухвали суду позивачу у справі.

Всупереч ч. 1 ст. 77 ГПК України, справа судом була розглянута за відсутності представника позивача, без з’ясування причин його нез’явлення в судове засідання.

Враховуючи, що розгляд справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду є відповідно ст. 11110 ГПК України безумовною підставою для скасування судових актів, касаційна інстанція дійшла висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2007 р. у справі № 21/277 підлягає скасуванню, а справа направленню до Київського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ  :

Касаційну  скаргу задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2007 р. у справі № 21/277 скасувати, а справу передати до Київського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження.

Головуючий

Н. Дунаєвська

Судді :

М. Михайлюк Н. Мележик