АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2012 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді Сітайло О.М.,

суддів Рибака І.О., Фрич Т.В.,

за участю прокурора Клепіковського В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляцією скаржника ОСОБА_1 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 21 серпня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 21 серпня 2012 року залишено без задоволення скаргу ОСОБА_1 від 15.06.2012 року на бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо неналежної перевірки його звернень про порушення кримінальної справи щодо колишнього голови військового місцевого суду Івано-Франківського гарнізону ОСОБА_2.

Не погоджуючись із постановою ОСОБА_1 подав апеляцію, в якій просить оскаржувану постанову скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

В обґрунтування наведеного зазначає, що постанова Печерського районного суду м. Києва від 21 серпня 2012 року незаконна, необґрунтована та суперечить вимогам Конституції України, Рішенню КСУ від 14.12.2011 року №1-29/2011 року. Вважає, що суд не взяв до уваги вимоги постанови Шевченківського районного суду м. Львова від 02.02.2012 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляції; вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Статтею 97 КПК України передбачено, що за заявою або повідомленням про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу, відмовити в порушенні кримінальної справи, направити заяву або повідомлення за належністю.

Змістом зазначеної норми кримінально-процесуального закону передбачена обов'язкова наявність заяви або повідомлення про злочин, яким, відповідно до ст. 11 КК України, є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Заява або повідомлення про злочин повинні відповідати вимогам ст. 95 КПК України.

Чинним Кримінальним кодексом України передбачені діяння, що вважаються злочинами, ознаки їх об'єктивної і суб'єктивної сторони та в чому вони полягають, кваліфікуючі ознаки злочинного діяння та інше. Підставами вважати заяву чи повідомлення саме про злочин є наявність в таких заявах або повідомлення об'єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки злочину. За такими заявами чи повідомленнями повинні прийматись передбачені законом процесуальні рішення, в тому числі і винесення постанов.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 положення ст. 97 КПК України в системному зв'язку з положеннями ч. 2 ст. 55 Конституції України, ч. 3 ст. 110, ч. 5 ст. 234, ч. 2 ст. 236 КПК України, ч. 2 ст. 2, п. 2 ч. 3 ст. 17 КАС України необхідно розуміти так, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинювані або підготовлювані злочини суди повинні вирішувати у кримінальному судочинстві.

Аналіз норм КПК України дає підстави для висновку, що лише заяви або повідомлення про злочин, подані відповідно до вимог ст. 95 цього Кодексу, тягнуть за собою обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора чи судді провести перевірку в порядку ст. 97 КПК України та прийняти одне з передбачених цією статтею рішень. Такі заяви мають бути відібрані з попередженням про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину і повинні містити конкретні відомості про вчинення діяння, що містить ознаки того чи іншого злочину, передбачені диспозиціями відповідних статей КК України.

Таким чином, предметом оскарження в порядку кримінального судочинства є дії або бездіяльність прокурора щодо заяв або повідомлень про злочини, поданих відповідно до вимог ст. 95 КПК України. Скарги на інші дії або бездіяльність цього суб'єкта владних повноважень підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Згідно п. 3.13. Інструкції про організацію роботи з розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України, затвердженої Наказом Генеральної прокуратури України №9гн від 21.06.2011 року, звернення, у яких заявники не погоджуються з прийнятими рішеннями і у зв'язку з цим порушують питання про притягнення суддів, прокурорів, слідчих, дізнавачів, інших осіб до відповідальності, висловлюючи припущення про можливе вчинення посадового злочину, за відсутності в них достатніх даних про наявність ознак злочину, не потребують перевірки в порядку ст. 97 КПК України. Про це заявнику повідомляється керівником відповідного самостійного структурного підрозділу Генеральної прокуратури України, заступниками прокурорів областей, прокурорами районного рівня з роз'ясненням права і порядку оскарження.

Як убачається з матеріалів справи, до Генеральної прокуратури України з Шевченківського районного суду м. Львова за належністю надійшла скарга ОСОБА_1 про порушення кримінальної справи щодо колишнього голови військового місцевого суду Івано-Франківського гарнізону ОСОБА_2.

Генеральною прокуратурою України вказана скарга розглянута, та листом від 25.04.2012 року за №10/1/3-29711-09 скаржника повідомлено про відсутність підстав для проведення перевірки в порядку ст. 97 КПК України, оскільки його заява не містять даних про вчинення ОСОБА_2 злочинів.

Суд першої інстанції, розглянув скаргу ОСОБА_1, та дійшов висновку, що

звернення скаржника не є заявою про злочин у розумінні ст.ст. 94-98 КПК України, з урахуванням чого його скаргу залишив без задоволення.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вивченням матеріалів справи встановлено, що скарга ОСОБА_1 від 15.06.2012 року за своїм змістом не є повідомленням про злочин, а отже і приводом для її розгляду в порядку ст. 97 КПК України, оскільки не містить даних про вчинення колишнім головою військового місцевого суду Івано-Франківського гарнізону ОСОБА_2 злочину, за викладених заявником обставин, про що останньому посадовими особами ГПУ надані вмотивовані відповіді.

Зміст заяви ОСОБА_1 зводиться лише до його незгоди з листами начальника ГУ військових прокуратур Генеральної прокуратури України Війтєва Ю. про відсутність підстав для порушення кримінальної справи щодо військового прокурора ОСОБА_3, у діях якого заявник вбачає ознаки злочину.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, що стали б підставою для скасування постанови суду, з наведених апелянтом мотивів, колегією суддів не встановлено, а тому апеляція скаржника задоволенню не підлягає.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 365, 366, 382 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляцію скаржника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Печерського районного суду м. Києва від 21 серпня 2012 року, якою залишено без задоволення скаргу ОСОБА_1 від 15.06.2012 року на бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо неналежної перевірки його звернень про порушення кримінальної справи щодо колишнього голови військового місцевого суду Івано-Франківського гарнізону ОСОБА_2, - без зміни.

Судді:

_______________ ______________ ______________

Сітайло О.М. Фрич Т.В. Рибак І.О.