АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
1
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 жовтня 2012 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді Паленика І.Г.,
суддів: Бєлан Н.О., Боголюбської Л.Б.,
за участю
прокурора Ємця А.А.,
законного представника малолітньої потерпілої ОСОБА_1,
захисника ОСОБА_2,
підсудного ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_2 на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 16 травня 2012 року.
ВСТАНОВИЛА:
Вказаним вироком суду
ОСОБА_3, який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 року в м. Новгород-Сіверський Чернігівської області, громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (п/б), проживає на АДРЕСА_3, раніше не судимий,
засуджений за ч. 3 ст. 153 КК України ( в редакції від 5.04.2001 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 (дев'ять) років;
за ч. 4 ст. 152 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 (п'ятнадцять) років.
Відповідно до ст. 70 КК України, за сукупністю вчинених злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточне покарання визначено ОСОБА_3 у виді позбавлення волі на строк 15 (п'ятнадцять) років.
По справі також вирішено питання речових доказів.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_3 визнаний винним та засуджений за те, що він, проживаючи тимчасово з 2007 року разом з батьками в орендованій квартирі АДРЕСА_1, де також проживало подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з малолітньою донькою ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, залишаючись неодноразово вдома наодинці з малолітньою ОСОБА_6, діючи умисно, усвідомлюючи при цьому, що малолітня ОСОБА_6 в силу свого віку не зможе зрозуміти характер і значення вчинюваних з нею дій та чинити опір, протягом 2009 року, вчиняв відносно малолітньої ОСОБА_6 насильницькі дії сексуального характеру. Тобто, на протязі тривалого часу неодноразово задовольняв з малолітньою потерпілою свою статеву пристрасть, використовуючи при цьому її безпорадний стан, як неприродним так і природним способами, вступаючи з малолітньою ОСОБА_6 в статеві зносини.
Крім того, останній раз, 13 липня 2009 року, близько 9 години 30 хвилин, знаходячись за вище вказаною адресою, ОСОБА_3 діючи умисно, усвідомлюючи при цьому, що малолітня ОСОБА_6 в силу свого віку не зможе зрозуміти характер і значення вчинюваних з нею дій та чинити опір, використовуючи безпорадний стан малолітньої потерпілої повторно задовольнив свою статеву пристрасть неприродним способом, після чого повторно вступив з малолітньою ОСОБА_6 в статеві зносини.
Внаслідок таких насильницьких дій з боку ОСОБА_3 у малолітньої ОСОБА_6 виникли патологічні зміни.
Не погоджуючись з вироком суду його оскаржили в апеляційному порядку засуджений ОСОБА_3 та його захисник ОСОБА_2
До початку розгляду справи в апеляційному суді засуджений ОСОБА_3 відмовився від поданої ним апеляції.
В апеляції захисник ОСОБА_3 - ОСОБА_2, звертаючи увагу апеляційного суду на несвоєчасність виготовлення вироку суду та даючи оцінку зібраним і дослідженим судом доказам, посилається на однобічність судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильне застосування кримінального закону. Зокрема, наголошує на тому, що судом проігноровано клопотання сторони захисту про виклик та допит в судовому засіданні експертів, які проводили експертизи у справі, відмовлено в призначенні суттєво важливих експертиз у справі, не взято до уваги висновки судово-цитологічних експертиз № 183/ц та 184/ц, судово-медичної експертизи № 156/и, які взагалі виключають подію злочину, та проігноровано той факт, що відповідно до повторної судово-медичної експертизи виявлені у потерпілої ушкодження могли утворитись в наслідок поганої гігієни та проведення маніпуляцій лікуючи захворювання шлунково-кишкового тракту. Також, захисник зазначає про відсутність фактичних даних, які б стверджували, що у його підзахисного був умисел спрямований на задоволення статевої пристрасті. Крім цього, суд не надав оцінки діям слідчого, який приймаючи постанову про притягнення як обвинуваченого в порушення ст. 130 КПК України не встановив не тільки місце, спосіб, умови та час вчинення злочину, ще й неправильно зазначив диспозицію статті зазначивши, про задоволення статевої пристрасті «природнім шляхом». На переконання захисника, в діях його підзахисного, якщо вірити показанням потерпілої та її родини наявні ознаки злочину, передбаченого ст. 156 КК України. З урахуванням наведеного, просить скасувати вирок суду, як незаконний та постановити виправдувальний вирок відносно його підзахисного.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого та його захисника які просили суд повернути справу на новий судовий розгляд з підстав викладених в апеляції захисника, прокурора, та законного представника потерпілої, які вказали на законність вироку суду, та просили залишити його без зміни а апеляцію захисника без задоволення, а прокурор, крім того, вказуючи при цьому на невідповідність апеляції вимогам ст. 350 КПК України, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляції, провівши судові дебати та заслухавши останнє слово ОСОБА_3, колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як видно із матеріалів кримінальної справи, суд першої інстанції досить повно, всебічно, об'єктивно і прискіпливо дослідив обставини справи, та на підставі сукупності правильно оцінених доказів, всупереч доводам апеляції захисника підсудного ОСОБА_3, прийшов до вірного висновку про винуватість останнього у вчиненні інкримінованих йому насильницьких дій сексуального характеру. Висновки суду ґрунтуються, як на особистих свідченнях ОСОБА_3, в яких він не заперечує того, що іноді забирав малолітню ОСОБА_6 з дитячого садка та залишався з нею наодинці в квартирі, так і поясненнями потерпілої ОСОБА_6, яка, як на досудовому слідстві, так і будучи допитаною в суді категорично стверджувала про неодноразові насильницькі дії сексуального характеру до неї з боку підсудного ОСОБА_3 за обставин викладених в описовій частині вироку суду першої інстанції, зокрема і щодо вчинення ним таких дій також і 13 липня 2009 року, про які вона давала детальні пояснення.
Факт згаданих злочинних дій підсудного ОСОБА_3 підтверджується також і показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Зокрема свідок ОСОБА_4 - мати потерпілої, була очевидицею згаданих подій, що мали місце 13 липня 2009 року і дала про ці події послідовні, переконливі пояснення, які узгоджуються зі свідченнями потерпілої, згаданих свідків та іншими зібраними та дослідженими матеріалами справи.
Крім того, свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, кожен окремо, підтвердили дружні стосунки з підсудним ОСОБА_3, та те, що останній інколи за їх проханням забирав потерпілу з дитячого садка та неодноразово залишався з нею наодинці в квартирі.
При цьому судом першої інстанції було дано оцінку зібраних у справі доказів, на підставі яких суд і прийшов до переконання про правдивість показань потерпілої ОСОБА_6, які є послідовними, логічними, переконливими і підтверджуються об'єктивними судово-медичними даними та експертизами, показаннями згаданих вище свідків, протоколом огляду місця події, та іншими письмовими доказами та правильно поклав ці показання потерпілої в основу вироку. Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав не довіряти потерпілій та вищезгаданим свідкам в колегії суддів сумніву не викликає.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_3 у тому, що він своїми умисними діями повторно вчинив зґвалтування, тобто статеві зносини та повторно задовольняв свою статеву пристрасть неприродним способом, кожного разу використовуючи безпорадний стан малолітньої потерпілої, за обставин викладених у вироку, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються зібраними у справі доказами, які всупереч твердженням захисника, сумнівів у своїй достовірності не викликають, оскільки були ретельно перевірені районним судом в судовому засіданні, в тому числі і висновки експертиз, на які вказується в апеляції, та їм була дана належна оцінка у вироку. При цьому суд правильно кваліфікував дії підсудного ОСОБА_3 за ч. 4 ст. 152 та ч. 3 ст. 153 КК України.
Процесуальних порушень при збиранні, дослідженні й оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків щодо винності підсудного та правильності кваліфікації його дій не встановлено.
Погоджується колегія суддів і з висновком суду першої інстанції про те, що з урахуванням зібраних у справі та досліджених у судовому засіданні доказів у їх сукупності, вищенаведені насильницькі дії ОСОБА_3 були спрямовані, всупереч доводам апеляції, на задоволення статевої пристрасті. З цих же підстав не можуть бути визнані переконливими і посилання захисника в апеляції на те, що дії його підзахисного слід кваліфікувати за ст. 156 КК України.
Що ж стосується міри покарання, то вона призначена ОСОБА_3 з урахуванням вимог ст. 65, 70 КК України, щодо індивідуалізації покарання, а саме: у межах, установлених у санкціях статей, що передбачають відповідальність за вчинені злочини, які інкриміновані підсудному, з врахуванням ступеню тяжкості і суспільної небезпечності вчинених злочинів, всіх обставин справи і даних про його особу, зокрема, що він вперше притягається до кримінальної відповідальності, працював, навчався, за місцем роботи та реєстрації характеризується позитивно. Вирок суду в частині призначеного підсудному ОСОБА_3 покарання в апеляційному порядку ніким не оспорюється.
Твердження в апеляції про порушення вимог кримінально-процесуального законодавства при виготовленні та врученні копій вироку є надуманими та спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що копія вироку районного суду була надіслана для вручення підсудному ОСОБА_3 18 травня 2012 року. 22 травня того ж року учасникам судового процесу було повідомлено про виготовлення протоколу судового засідання, проте лише 28 травня того ж року захисник ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про надання йому копії згаданого вироку. ( т. 3 а.с. 63, 66, 67).
Крім того, із матеріалів справи видно, що 1 квітня 2011 року захисником ОСОБА_2 у судовому засіданні заявлялись два клопотання про призначення комплексної судово-медичної експертизи. При цьому в одному клопотанні мова йшла про з'ясування спричинення потерпілій особливо тяжких наслідків, передбачених ст. 152 та 153 КК України, на предмет наявності у потерпілої страти органів, тяжкого захворювання, зараження венеричною хворобою та інше. В іншому клопотанні захисник, посилаючись неповноцінність висновку судово-медичної експертизи і не кваліфікованість судово-медичного експерта ОСОБА_9 ставив на вирішення експертам, із залученням фахівця в галузі гастроентерології, ряд питань щодо механізму та причини утворення гемороїдальної язви у потерпілої. Того ж дня вказані клопотання були судом залишені без задоволення як передчасні. ( т. 2 а.с. 224 -225,228-230) Проте, відповідно до ст. 296 КПК України, захист не був позбавлений права заявляти ці ж клопотання протягом всього судового слідства.
Інших клопотань про необхідність призначення згаданих експертиз матеріали кримінальної справи не містять, не обґрунтовані такі твердження в апеляції і посиланням на відповідні аркуші справи.
В судовому засіданні 14 квітня 2011 року (т. 2 а.с. 252) судом задоволено клопотання прокурора про виклик експерта Київського міського бюро судово-медичної експертизи ОСОБА_9, яке захисник підтримав, оскільки під час першого допиту експерта не приймав участь у справі та мав запитання до нього.
Вказаний експерт прибула у судові засідання призначенні на 3 червня та 4 листопада 2011 року, які не відбувались у зв'язку з неявкою в судове засідання захисника.
4 листопада 2011 року експерт надала суду письмову заяву, в якій зазначила про велику завантаженість на роботі, у зв'язку з чим в наступні судові засідання з'явитись не зможе, вказала, що підтримує висновок експерта та показання надані нею 19 січня 2010 року (т. 3 а.с. 1)
18 листопада того ж року суд поставив на обговорення учасників процесу заявлене клопотання експерта, і від учасників процесу заперечень не надійшло і того ж дня суд призначив у даній кримінальній справі додаткову судово-медичну експертизу, на розгляд якої ставились питання і про механізм утворення у потерпілої патологічних змін.
14 травня 2012 року захисник заявив клопотання про призначення додаткової судової психолого-психіатричної експертизи потерпілої в тому числі і щодо вікових та індивідуальних особливостей потерпілої, яке постановою суду було залишене без задоволення, оскільки в матеріалах справи наявний відповідний висновок комісії експертів. Обґрунтування незаконності такого рішення суду в апеляції відсутні.
Після цього в учасників судового розгляду додаткових клопотань, в тому числі і зі сторони захисту щодо виклику і допиту в судовому засіданні експерта не надходило, як і не було заперечень про закінчення судового слідства (т.3 а.с. 42-44, 46-47).
Вищенаведене спростовує доводи апеляції захисника стосовно того, що судом були проігноровані клопотання сторони захисту про виклик та допит у судовому засіданні експертів, які проводили експертизи у справі, та про ігнорування клопотань та безпідставність не призначення судом суттєво важливих експертиз у справі.
Доводи захисника про те, що суд не прийняв до уваги висновок експерта, в якому зазначено, що виявленні у потерпілої ушкодження могли утворитись в наслідок поганої гігієни та проведення маніпуляцій лікуючи захворювання шлунково-кишкового тракту, та те, що потерпіла надавала покази які суттєво різняться між собою, були прискіпливо, повно та об'єктивно оцінені судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у вироку суду, з врахуванням висновків призначеної судом додаткової судово-медичної експертизи потерпілої від 24 лютого 2012 року, і правильність такого висновку суду першої інстанції з цих питань сумнівів не викликає.
Посилання захисника на порушення слідчим вимог ст. 130 КПК України, оскільки останній приймаючи постанову про притягнення як обвинуваченого не тільки не встановив місце, спосіб, умови та час вчинення злочину, ще й неправильно зазначив диспозицію статті (т. 1 а.с. 137), є надуманими, оскільки повністю спростовується матеріалами справи ( т.1 а.с. 196-197), а на зазначеному в апеляції аркуші справи міститься дослідницька частина акту судово-медичного дослідження (обстеження) № 4312.
Оскільки не встановлено, що при розгляді кримінальної справи та постановлені вироку суду було допущено істотне порушення кримінально-процесуального закону, що перешкодило чи могло перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок, та що судом правильно застосовано кримінальний закон, а наведені в апеляціях доводи, не вбачаються достатніми для скасування або зміни вироку, то колегія суддів вважає за можливе залишити його без змін.
Враховуючи зазначене та керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Вирок Дніпровського районного суду м. Києві від 16 травня 2012 року відносно ОСОБА_3, залишити без змін, а апеляцію захисника ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_3 - без задоволення.
Судді:
________________ _______________ ________________
Паленик І.Г. Бєлан Н.О. Боголюбська Л.Б.