АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
1
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 жовтня 2012 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді Сітайло О.М.,
суддів Фрич Т.В., Рибака І.О.,
за участю прокурора Лілякова О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляцією скаржника ОСОБА_1 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 14 серпня 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А:
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 14 серпня 2012 року залишено без задоволення скаргу ОСОБА_1 від 16.07.2012 року про визнання незаконною бездіяльність Генеральної прокуратури України, зобов'язання вчинити дії.
Не погоджуючись із постановою Печерського районного суду м. Києва від 14 серпня 2012 року ОСОБА_1 подав апеляцію, в якій просить оскаржувану постанову скасувати, а матеріали справи направити на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.
В обґрунтування наведеного апелянт посилається на незаконність постанови, винесеної, на думку скаржника, всупереч положенням Конституції України, рішень КСУ №19-рп/2011 від 14.12.2011 року, №6-рп/2001 від 23.05.2001 року, кримінально-процесуального законодавства, Рекомендаціям Комітету Міністрів Ради Європи, інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.06.2011 року. Вважає, що суд першої інстанції неправильно тлумачив кримінально-процесуальний закон, що призвело до ухвалення неправосудного рішення та порушення права скаржника на судовий захист, гарантованого Конституцією України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляції; вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Статтею 97 КПК України передбачено, що за заявою або повідомленням про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу, відмовити в порушенні кримінальної справи, направити заяву або повідомлення за належністю.
Змістом зазначеної норми кримінально-процесуального закону передбачена обов'язкова наявність заяви або повідомлення про злочин, яким, відповідно до ст. 11 КК України, є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Заява або повідомлення про злочин повинні відповідати вимогам ст. 95 КПК України.
Чинним Кримінальним кодексом України передбачені діяння, що вважаються злочинами, ознаки їх об'єктивної і суб'єктивної сторони та в чому вони полягають, кваліфікуючі ознаки злочинного діяння та інше. Підставами вважати заяву чи повідомлення саме про злочин є наявність в таких заявах або повідомлення об'єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки злочину. За такими заявами чи повідомленнями повинні прийматись передбачені законом процесуальні рішення, в тому числі і винесення постанов.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 положення ст. 97 КПК України в системному зв'язку з положеннями ч. 2 ст. 55 Конституції України, ч. 3 ст. 110, ч. 5 ст. 234, ч. 2 ст. 236 КПК України, ч. 2 ст. 2, п. 2 ч. 3 ст. 17 КАС України необхідно розуміти так, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинювані або підготовлювані злочини суди повинні вирішувати у кримінальному судочинстві.
Аналіз норм КПК України дає підстави для висновку, що лише заяви або повідомлення про злочин, подані відповідно до вимог ст. 95 цього Кодексу, тягнуть за собою обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора чи судді провести перевірку в порядку ст. 97 КПК України та прийняти одне з передбачених цією статтею рішень. Такі заяви мають бути відібрані з попередженням про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину і повинні містити конкретні відомості про вчинення діяння, що містить ознаки того чи іншого злочину, передбачені диспозиціями відповідних статей КК України.
Таким чином, предметом оскарження в порядку кримінального судочинства є дії або бездіяльність прокурора щодо заяв або повідомлень про злочини, поданих відповідно до вимог ст. 95 КПК України. Скарги на інші дії або бездіяльність цього суб'єкта владних повноважень підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Згідно п. 3.13. Інструкції про організацію роботи з розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України, затвердженої Наказом Генеральної прокуратури України №9гн від 21.06.2011 року звернення, у яких заявники не погоджуються з прийнятими рішеннями і у зв'язку з цим порушують питання про притягнення суддів, прокурорів, слідчих, дізнавачів, інших осіб до відповідальності, висловлюючи припущення про можливе вчинення посадового злочину, за відсутності в них достатніх даних про наявність ознак злочину, не потребують перевірки в порядку ст. 97 КПК України. Про це заявнику повідомляється керівником відповідного самостійного структурного підрозділу Генеральної прокуратури України, заступниками прокурорів областей, прокурорами районного рівня з роз'ясненням права і порядку оскарження.
Як убачається з матеріалів справи, 29.03.2010 року на адресу Генеральної прокуратури України надійшла заява ОСОБА_1 про витребування кримінальної справи, відвід слідчого прокуратури Одеської області Уманця А.В. та повернення кримінальної справи №165200700077 до Управління ДАІ ГУМВС України в Одеській області для проведення досудового слідства, за результатами розгляду якої 31.03.2010 року за №06/2-12550-08 заявнику направлено відповідь про відсутність підстав для передачі кримінальної справи іншому слідчому.
За результатами розгляду скарги ОСОБА_1 від 16.07.2012 року суд першої інстанції залишив її без задоволення, мотивувавши прийняте рішення тим, що нормативними актами не передбачені повноваження суду щодо визнання незаконною бездіяльності прокурора під час здійснення нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, та зобов'язання його вчиняти дії.
Таким чином, суддя місцевого суду, прийнявши до розгляду скаргу ОСОБА_1 про визнання незаконною бездіяльність Генеральної прокуратури України виконав вимоги ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб навіть за відсутності в КПК норм, які регламентують розгляд таких скарг. При цьому, слід виходити з того, що згідно з частиною другою статті 19 Основного Закону органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1, оскільки вимоги апелянта про зобов'язання прокурора вчинити дії, як вірно зазначено в постанові, не належать до компетенції суду в межах чинного КПК України.
Порушень вимог вказаного в апеляції законодавства, що стали б підставою для скасування постанови суду, з наведених апелянтом мотивів, колегією суддів не встановлено, а тому апеляція скаржника задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 365, 366, 382 КПК України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляцію ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Печерського районного суду м. Києва від 14 серпня 2012 року, якою залишено без задоволення скаргу ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність Генерального прокурора України, - без зміни.
Судді:
_______________ ______________ ______________
Сітайло О.М. Фрич Т.В. Рибак І.О.