Справа № 2-5304/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2012 року м.Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючого судді -Сочка В.І., при секретарі судових засідань - Козар Г.В., за участю: позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом -ОСОБА_2 та представника -ОСОБА_3, відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом -ОСОБА_4 та її представника -ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за первісною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання нерухомого майна спільною власністю подружжя та поділ подружнього майна, а також за зустрічною позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на автомобіль, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про визнання нерухомого майна спільною власністю подружжя та поділ подружнього майна. Позовні вимоги мотивовані тим, що з 19 серпня 1989 року по 17 вересня 2010 року він перебував з ОСОБА_4 в зареєстрованому шлюбі, від якого мають неповнолітнього сина, що був залишений на вихованні матері. Зазначає, що до обсягу майна, яке належить подружжю ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності відноситься: земельна ділянка площею 0,07 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2; земельна ділянка площею 0,03 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_3; жилий будинок з дерева (№1) розміром 88,6 кв.м., який знаходиться за адресою АДРЕСА_2; жилий будинок з дерева (№2) розміром 70 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_3; двокімнатна квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_4 дерев'яна баня розміром 15 кв.м., яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2; автомобіль DAEWOO Sens н.з. НОМЕР_1; цінні речі домашнього вжитку, що були придбані під час шлюбу та знаходяться у квартирі та двох будинках, а саме телевізори (3 штуки), холодильники (3 штуки), пральні машинки з сушкою (3 штуки), меблі. Після розірвання шлюбу ОСОБА_4 не допускає його до користування спільним подружнім майном.

З цих підстав просить визнати об'єктом спільної власності подружжя ОСОБА_4 земельну ділянку, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 та квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1, а також та поділити подружнє майно між ним та ОСОБА_4 порівну.

ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на автомобіль, посилаючись на те, що з лютого 1999 року вона та ОСОБА_2 проживали окремо, спільного господарства не вели та подружніх відносин не підтримували, а тому шлюб існував тільки формально. Починаючи з даного часу вона разом з малолітнім сином проживала за адресою АДРЕСА_1, а відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_2 проживав у квартирі за адресою АДРЕСА_5. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 березня 2010 року шлюб між нею та ОСОБА_2, укладений 19.08.1989 року, розірвано. Рішення набуло законної сили 17.09.2010 року.

Зустрічний позов мотивує тим, що за час окремого проживання після фактичного припинення шлюбних відносин нею 22 серпня 2003 року за власні кошти був придбаний автомобіль марки ЗАЗ DAEWOO Т13110, кузов НОМЕР_4, н.з. НОМЕР_1, який зареєстрований на її ім'я, у зв'язку з чим даний автомобіль є її особистою приватною власністю.

З цих підстав просить визнати автомобіль марки ЗАЗ DAEWOO Т13110, 2003 року випуску, легковий седан-В, кузов НОМЕР_4, н.з. НОМЕР_1 особистою приватною власністю ОСОБА_4

В судовому засіданні позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_2 і його представник ОСОБА_3 первісний позов підтримали та просили його задовольнити з підстав наведених у позовній заяві. Проти задоволення зустрічного позову заперечили. Позивач за первісним позовом ОСОБА_2 пояснив, що з 19 серпня 1989 року по 17 вересня 2010 року перебував з ОСОБА_4 в зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу нажили земельну ділянку по вул. АДРЕСА_3 площею 0,03 га та легковий автомобіль марки ЗАЗ DAEWOO Т13110, державний номер НОМЕР_1. Також, за час шлюбу ними за спільні кошти подружжя було побудовано житловий дерев'яний будинок по АДРЕСА_2 та другий житловий будинок з сауною по вул.АДРЕСА_3, які не введені в експлуатацію. Вважає, що крім зазначених житлових будинків, земельної ділянки та легкового автомобіля до майна, яке належить подружжю ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності слід віднести також земельну ділянку площею 0,07 га по АДРЕСА_2 і двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, які хоч і вважаються особистою приватною власністю ОСОБА_4, але їх вартість за час шлюбу суттєво збільшилася внаслідок трудових та грошових затрат з його боку.

Відповідач за первісним позовом і позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 проти задоволення первісного позову заперечили, зустрічний позов підтримали та просили його задовольнити з підстав наведених у ньому. В судовому засіданні пояснили, що з лютого 1999 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 проживали окремо, спільного господарства не вели та подружніх відносин не підтримували. На час припинення спільного проживання подружжю ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власністю належав трьохповерховий недобудований будинок за адресою АДРЕСА_6. Саме в 1999 році після фактичного припинення шлюбних відносин, між сторонами було досягнуто усної домовленості про розподіл спільного майна подружжя, згідно якої недобудований будинок в цілому залишається у власності ОСОБА_2, натомість він відчужує на користь відповідачки за первісним позовом належну йому на праві власності 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 Зазначають, що позивач за первісним позовом, претендуючи на поділ майна відповідачки, набутого нею після фактичного припинення шлюбних відносин, замовчує про наявність у нього іншого майна, що навмисно приховується ним від поділу, а саме: легкового автомобіля марки Mitsubishi Outlander 2.0.4 WD, двигун № НОМЕР_2, кузов № НОМЕР_5, вартістю 151147,00 грн., гаражу вартістю 10000,00 грн. та грошових коштів в розмірі 191900,00 грн., внесених ним на депозитний рахунок до Кредитної спілки «Централь-Старт».

Будинковолодіння по АДРЕСА_2, що складається з дерев'яного житлового будинку, сараю та нежитлової будівлі сауни, побудовано відповідачкою за первісним позовом за час окремого проживання після фактичного припинення шлюбних відносин за рахунок власних коштів. На теперішній час житловий будинок не введений в експлуатацію через невідповідність його державним будівельним нормам, будівництво будинку здійснюється нею на підставі дозволу на право виконання будівельних робіт, зареєстрованого в Ужгородській міській інспекції ДАБК України 29.06.1997 року за №05. Будівля сауни по АДРЕСА_2 зведена нею самовільно без отримання відповідного дозволу, тому є самочинним будівництвом, право власності на яке не зареєстроване. До житлового будинку по вул.АДРЕСА_3 вона не має жодного відношення, оскільки такий належить ОСОБА_6.

Частина земельної ділянки площею 0,0245 га, розташована за адресою АДРЕСА_3, придбана відповідачкою ОСОБА_4 за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин, за власні кошти. На теперішній час державний акт на зазначену земельну ділянку нею не оформлено та не отримано, а тому право власності на неї у відповідачки за первісним позовом не набуто. Земельна ділянка площею 0,074 га по АДРЕСА_2 та квартира АДРЕСА_1 є її особистою приватною власністю, позивач ОСОБА_2 жодних трудових та грошових затрат в її майно не здійснював та не довів істотне збільшення їх вартості за час шлюбу.

Легковий автомобіль марки ЗАЗ DAEWOO Т13110, державний номер НОМЕР_1 був придбаний ОСОБА_4 під час окремого проживання після фактичного припинення шлюбних відносин за власні кошти, а тому просить визнати його її особистою приватною власністю.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показав, що знайомий з подружжям ОСОБА_4 з 1996 року, знаходиться в дружніх відносинах з ОСОБА_2, виконував протягом 2-3 тижнів внутрішні будівельні роботи в будинках по АДРЕСА_2 Про виконання робіт з ним домовлялися та їх оплачували ОСОБА_2 та ОСОБА_4 З 1999 року сім'я ОСОБА_4 разом з сином приїжджала до нього в гості в с.Вишка, Великоберезнянського району на відпочинок, проживали в різних кімнатах. На відпочинок до нього також приїжджав ОСОБА_2 і окремо від сім'ї. Вважає, що подружжя ОСОБА_2 проживало разом та між ними були нормальні відносини.

Свідок ОСОБА_8, який знаходиться в дружніх відносинах з ОСОБА_2, показав, що проживає в м.Мукачево, бачив як будувався ОСОБА_2 по вул.Акацій в м.Ужгороді другий будинок з сауною, в тому числі бачив як заливав фундамент сауни ОСОБА_9, який є їх спільним другом з ОСОБА_2 В 2005-2006 роках кожний тиждень приїжджав до ОСОБА_2 паритися в сауні. По дорозі забирали його сина ОСОБА_10 та парилися в сауні разом з ним. Вважає, що в будинку по АДРЕСА_2 подружжя ОСОБА_2 проживало разом, проте в якій кімнаті будинку проживав ОСОБА_2 та де знаходилися його речі не знає та не бачив.

Свідок ОСОБА_11, який являється чоловіком сестри ОСОБА_2, в судовому засіданні показав, що окремо подружжя ОСОБА_2 почало проживати з 2010 року після розірвання шлюбу, до того часу проживали разом за трьома адресами: по АДРЕСА_1 по АДРЕСА_5 та по АДРЕСА_2. Був в гостях на днях народженнях та святах, виконував дрібні будівельні роботи у будинках по АДРЕСА_2 Пояснив, що в якій кімнаті у будинку по АДРЕСА_2 проживав ОСОБА_2 та знаходилися його речі, він не знає та не бачив.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні показав, що знає подружжя ОСОБА_2 з 1990 року, особисто він на АДРЕСА_3 в квітні 2004 року заливав бетонні блоки під фундамент, проводив електромонтажні роботи в даному будинку, фінансування робіт здійснював ОСОБА_2 Договори підряду на виконання робіт не укладалися, роботи виконувалися на підставі усних домовленостей. Вважає, що подружжя ОСОБА_2 проживали однією сім'єю, разом з цією родиною їздив на відпочинок. Показав, що працював разом з ОСОБА_2 з 2002 по 2010 рік в страховій компанії «Євролайф Україна»в сфері надання страхових послуг, його керівником являвся ОСОБА_2

Допитана в якості свідка ОСОБА_12 показала, що являється сусідкою ОСОБА_4, проживає в будинку АДРЕСА_6 їх будинки розташовані навпроти один одного. Будівництво свого будинку здійснювала протягом 2002 року, постійно проживає в ньому з 2003 року, будівництво її будинку здійснювалося паралельно з будинком ОСОБА_4 Також показала, що в будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_2 не проживав, спільного господарства з ОСОБА_4 не вів, інколи приїжджав до сина, чи брав він участь у будівництві будинків не бачила. Приймала участь в якості понятої під час опису державним виконавцем майна ОСОБА_2, яке ним в будинок було завезено після розірвання шлюбу.

Свідок ОСОБА_13, яка являлася сусідкою ОСОБА_2, в судовому засіданні показала, що в квартирі за адресою: АДРЕСА_5, ОСОБА_4 не проживає вже 12-13 років, пішла від чоловіка, коли їх дитині було приблизно 1,5 -2 роки, з того часу в даній квартирі вона її не бачила. В квартирі проживав лише ОСОБА_2 Пояснила, що її квартира знаходиться на одній сходовій клітці з квартирою, в якій проживав ОСОБА_2

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні показала, що являлася сусідкою ОСОБА_4, проживає в квартирі АДРЕСА_1 з 1983 року, їх квартири розташовані на одній сходовій клітці. Пояснила, що ОСОБА_4 пішла від чоловіка та повернулася жити до матері, коли її сину було близько 1,5 роки. З того часу в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_2 не проживав, вона його там ніколи не бачила.

Допитана в якості свідка ОСОБА_15, яка є подругою ОСОБА_4 та хресною мамою її сина, в судовому засіданні показала, що ОСОБА_4 взимку 1999 року пішла від чоловіка проживати до матері в квартиру за адресою: АДРЕСА_1. З того часу подружжя ОСОБА_4 проживали окремо, спільного господарства не вели. Пояснила, що бачила ОСОБА_2 з того часу лише кілька разів, коли він проходив на день народження сина. Будівництво будинку по АДРЕСА_2 здійснювалося ОСОБА_4, участі у фінансуванні будівництва ОСОБА_2 не брав. У вересні 2002 році позичала ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 12000,00 грн., які їй було повернуто відповідачкою після продажу квартири по АДРЕСА_1.

Свідок ОСОБА_16, який є знайомим ОСОБА_4, показав, що працюючи в ОСОБА_17 «Епоха»керівником будівельної бригади, надавав ОСОБА_4 невикористані, списані будівельні матеріали та бувші у користуванні дерев'яні вироби, що знімалися з будинків замовників, в яких бригадою здійснювався ремонт, а саме: двері, дошки, плінтуса, вікна, скло. Позичав ОСОБА_4 на будівництво у 2003-2004 роках кошти в розмірі 600 доларів США. В квартирі по АДРЕСА_1 та у будинку по АДРЕСА_2 ОСОБА_2 ніколи не бачив, ОСОБА_4 проживала сама разом з сином.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_18, який являється другом ОСОБА_4, в судовому засіданні показав, що в будинку по АДРЕСА_2 ОСОБА_2 не проживав, він його там не бачив, подружжя ОСОБА_2 проживало окремо.

Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволенні первісного позову слід відмовити, а зустрічний позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували в шлюбі з 19 серпня 1989 року. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 березня 2010 року шлюб між сторонами розірвано. Рішення набуло законної сили 17 вересня 2010 року.

Згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В04 НОМЕР_6 ОСОБА_4 зареєстрована 24.10.1996 року в якості фізичної особи-підприємця.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч.1 ст.57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте особою до шлюбу; майно, набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Як визначено ч.6 ст.57 СК України, суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Згідно роз'яснень, викладених в п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Відповідно до п.30 даної Постанови у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч.6 ст. 57 СК може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.

Таким чином при вирішенні питання про визнання майна подружжя їх спільною сумісною чи особистою приватною власністю з'ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.

Судом встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що сторони з лютого 1999 року припинили ведення спільного господарства, проживали окремо та не підтримували подружніх відносин.

Аналізуючи та оцінюючи в сукупності надані свідками покази, суд приходить до висновку, що покази свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 відповідають фактичним обставинам справи, що мали місце, та підтверджують факт окремого проживання сторін з лютого 1999 року, оскільки дані свідки є сусідами сторін, вони є об'єктивними, неупередженими та незаінтересованими у результатах розгляду справи особами.

Покази свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_18, які знаходяться в дружніх відносинах з відповідачкою за первісним позовом ОСОБА_4, судом приймаються до уваги, оскільки вони узгоджуються з показами сусідів та відповідають іншим матеріалам справи та обставинам, встановленим в судовому засіданні.

Покази свідка ОСОБА_11 судом оцінюються критично та підлягають відхиленню, оскільки він знаходиться в родинних стосунках з позивачем ОСОБА_2, являється чоловіком його сестри і його покази з цього приводу не можуть бути об'єктивними.

Покази свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 суд оцінює критично, оскільки вказані свідки знаходяться в дружніх стосунках з позивачем за первісним позовом ОСОБА_2, їх покази не узгоджуються з показами сусідів та не можуть бути визнані об'єктивними. Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не проживають в місті Ужгороді та на підставі їх показів не можна встановлювати факт спільного ведення господарства та проживання сторін. З показів свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_9 вбачається лише факт спільного відпочинку колишнього подружжя ОСОБА_2, а не їх спільного проживання, що не заперечується відповідачкою за первісним позовом. Стосовно виконання вказаними свідками будівельних робіт по вул.Акацій в м.Ужгороді, суд відхиляє дані покази, оскільки належними та допустимими доказами на підтвердження таких обставин можуть бути визнані виключно належним чином оформлені договори підряду, акти виконаних робіт та розрахункові квитанції.

Крім того, аналізуючи покази свідків, суд звертає увагу на те, що свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_11, стверджуючи, що ОСОБА_2 проживав у будинку по АДРЕСА_2, не змогли показати в якій конкретно кімнаті будинку він проживав та знаходилися його речі. Більше того, безпосередньо сам позивач за первісним позовом в судовому засіданні під час надання своїх пояснень не зміг вказати, яку кімнату будинку він займав.

Фотографії та відеозаписи, надані позивачем за первісним позовом в якості підтвердження спільного проживання з відповідачкою протягом всього часу реєстрації шлюбу, оцінюються судом критично, оскільки з них вбачається виключно підтвердження факту спільного відпочинку сторін та відзначення свят, що не заперечувалося в судовому засіданні відповідачкою за первісним позовом, яка пояснила, що протягом всього часу в інтересах сина намагалася підтримувати з батьком своєї дитини нормальні відносини.

Факт окремого проживання сторін з лютого 1999 року підтверджується також актом від 18 жовтня 2011 року, складеним комісією в складі паспортистів КП ЖРЕР №5 ОСОБА_19, ОСОБА_20 та майстра дільниці ОСОБА_21, а також жителями квартир АДРЕСА_1 ОСОБА_22, ОСОБА_23 та ОСОБА_24, згідно якого ОСОБА_2 не проживав за адресою: АДРЕСА_1, з 1999 року по 2010 рік, за даною адресою була зареєстрована та проживала ОСОБА_4.

Згідно наявних в матеріалах справи Акту №109 від 31.10.2011 року, складеного комісією ТОВ «ОІР-Сервіс»в складі паспортиста ОСОБА_26, заступника директора ОСОБА_27, інженера ОСОБА_28 при перевірці паспортного режиму, за підписами жителів будинків АДРЕСА_2 ОСОБА_17, ОСОБА_29, ОСОБА_30, та Акту №10 від 26.01.2012 року, цієї ж комісії за підписами жителів будинків АДРЕСА_5 ОСОБА_29, ОСОБА_30В та ОСОБА_12, вбачається що ОСОБА_2 не проживає та не проживав за адресою АДРЕСА_2.

Судом встановлено, що відповідно до відміток у паспортах ОСОБА_4 була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1, в період з 17.10.1989 року по 07.10.2010 року; ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1, в період з 02.01.1992 року по 28.03.2000 року, в період з 28.03.2000 року по 06.03.2008 року зареєстрований за адресою АДРЕСА_5.

Таким чином, відповідачем за первісним позовом та позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_4 в судовому засіданні належними та допустимими доказами доведений факт окремого проживання з ОСОБА_2 та фактичного припинення шлюбних відносин між ними з лютого 1999 року.

Аналізуючи наявні у справі письмові докази, суд приходить до висновку, що на час припинення спільного проживання подружжю ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власністю належав недобудований житловий будинок за адресою АДРЕСА_6, гараж в АГК «Метеор»вартістю 10000,00 грн. та на праві особистої приватної власності їм належало по 1/3 частини в квартирі АДРЕСА_1. Поділ даного майна ними здійснено самостійно, згідно якого недобудований будинок в цілому та гараж залишився у власності позивача за первісним позовом ОСОБА_2, натомість він відчужив на користь ОСОБА_4 1/3 частки вказаної квартири.

Згідно договору дарування від 12.10.1999 року №3380 позивач за первісним позовом ОСОБА_2 подарував відповідачці за первісним позовом ОСОБА_4 належну йому 1/3 частки у квартирі АДРЕСА_1. В свою чергу відповідачкою за первісним позовом надано письмовий дозвіл №5041 на укладення ОСОБА_2 договору купівлі-продажу недобудованого житлового будинку за адресою АДРЕСА_6, посвідченого 19.11.2004 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_25 за реєстровим №5042.

Судом встановлено, що відповідачу за первісним позовом ОСОБА_4 в цілому на праві особистої приватної власності належала квартира АДРЕСА_1, оскільки право власності нею набуто шляхом приватизації 1/3 частки квартири згідно свідоцтва про право власності, виданого Ужгородським міськвиконкомом 25.09.1996 року; в 1/3 частці згідно договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_31 12.10.1999 року за реєстровим №3380; в 1/3 частці згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим державним нотаріусом Першої ужгородської нотаріальної контори ОСОБА_32 27.09.2002 року за реєстровим №3-4287

На підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого 09.08.1996 року Першою Ужгородською державною нотаріальною конторою за реєстровим №1-1032, відповідач за первісним позовом ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,074 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_2. Факт належності відповідачці за первісним позовом даної земельної ділянки підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії ЗК №015-00142 від 30.09.1996 року.

Відповідно до ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Згідно ст.24 Кодексу про шлюб та сім'ю України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Аналогічна норма передбачена в ст.57 СК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року.

У зв'язку з цим суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання вказаної квартири та земельної ділянки об'єктом спільної власності подружжя ОСОБА_4, оскільки такі не є майном, набутим подружжям за час шлюбу, і не підлягають поділу між ними. Доводи позивача за первісним позовом, що за час шлюбу вартість даного майна істотно збільшилася, внаслідок трудових та грошових затрат з його боку, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, позивачем на підтвердження даних обставин не надано суду жодного доказу.

Судом встановлено, що відповідачкою за первісним позовом на земельній ділянці по АДРЕСА_2 побудовано житловий будинок та сарай на підставі дозволу на право виконання будівельних робіт, наданого їй та зареєстрованого в Ужгородській міській інспекції ДАБК України 29.06.1997 року за №05. На теперішній час будинок не введений в експлуатацію та не проведена його державна реєстрація, що не заперечується сторонами.

Згідно звіту про оцінку майна, складеного 27.07.2012 року Закарпатською торгово-промисловою палатою, ринкова вартість нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, складає 92770,00 грн., в тому числі дерев'яного будинку площею 88,6 кв.м. -86474,00 грн., дерев'яного сараю площею 23,32 кв.м. -6296,00 грн.

Згідно висновку №4 експертного дослідження від 01 жовтня 2012 року, складеного експертом ОСОБА_33, якому присвоєна кваліфікація судового експерта з правом проведення будівельно-технічних експертиз, збудований житловий будинок по АДРЕСА_2 не відповідає вимогам будівельних та експлуатаційних норм, що встановлені чинним законодавством України для житлових будинків, в частині розташування септика, дотримання протипожежних норм, мінімальної площі кухні, тощо.

Заперечення позивача за первісним позовом проти висновків експертного дослідження та звіту про оцінку майна з підстав не попередження експертів про кримінальну відповідальність, судом відхиляються, оскільки в судовому засіданні позивачем за первісним позовом клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи не заявлялися, своїм процесуальним правом не скористався.

Згідно до ч. 2 ст. 325 ЦК України фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статтею 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок»роз'яснено, що за позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, ураховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, та технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. В іншому випадку за цими особами може бути визнано право власності на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин справи залишити його одній з сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Враховуючи те, що житловий будинок, побудований на земельній ділянці по АДРЕСА_2, не введений в експлуатацію та не проведена його державна реєстрація, а позивачем за первісним позовом в судовому засіданні не доведений факт, що будинок відповідає державним будівельним нормам та враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, суд приходить до висновку, що право власності на нього у жодної особи не виникло, тому він не може бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя і поділу не підлягає.

В судовому засіданні встановлено, що будівництво даного будинку здійснювалося ОСОБА_4 за час окремого проживання та за рахунок власних коштів, а позивачем за первісним позовом не доведено факту, що будівельні матеріали, використані у будівництві цього будинку, були придбані подружжям за час спільного проживання та ведення спільного господарства.

Відповідачкою за первісним позовом ОСОБА_4 02.10.2002 року за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин, за власні кошти, придбано частину земельної ділянки площею 0,0245 га, вартістю 8220,00 грн., яка розташована за адресою АДРЕСА_3. Придбання земельної ділянки здійснювалося за рахунок позичених коштів від ОСОБА_34, що підтверджується розпискою від 27.09.2002 року та показами свідка ОСОБА_15, наданими в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою.

Враховуючи те, що ОСОБА_4 було придбано лише частину земельної ділянки в розмірі 245 кв.м., належної ОСОБА_35, загальний розмір якої складав 0,07 га, договір купівлі-продажу від 02.10.2002 року є підставою для відведення даної земельної ділянки в натурі (на місцевості) і видачі Державного акту на право власності на землю, але не підтверджує набуття права власності на дану частину земельної ділянки.

На теперішній час право власності на дану земельну ділянку за ОСОБА_4 не зареєстровано, Державний акт на право власності на землю їй не видано, а тому суд приходить до висновку, що право власності на зазначену земельну ділянку у жодної особи не набуто, та вона не підлягає поділу.

Судом встановлено, що відповідачкою за первісним позовом на частині земельної ділянки площею 0,0245 га по вул.АДРЕСА_3, право власності на яку нею не оформлено, побудовано господарську споруду -дерев'яну нежитлову будівлю сауни, яка входить згідно технічного паспорту до складу будинковолодіння №9 по АДРЕСА_2 Ринкова вартість даної споруди складає 44930,00 грн. згідно звіту про оцінку, складеного 04.08.2010 року Закарпатською торгово-промисловою палатою.

Як роз'яснено у п.4 та п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого мана, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Це майно не є об'єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку; на нього не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, у тому числі продаж його з прилюдних торгів.

Згідно ч.2 та 4 ст.376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до роз'яснень, викладених в п.12 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №6, вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Встановлено, що будівництво сауни здійснювалося без отримання відповідного дозволу на право виконання будівельних робіт та погодженого проекту, господарська споруда не введена в експлуатацію, до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації сторони не зверталися, а тому дана господарська споруда є самочинним будівництвом.

Згідно висновку №4 експертного дослідження від 01 жовтня 2012 року, складеного експертом ОСОБА_33, якому присвоєна кваліфікація судового експерта з правом проведення будівельно-технічних експертиз, самовільна збудована будівля сауни не відповідає не відповідає вимогам будівельних та експлуатаційних норм, що встановлені чинним законодавством України, а саме порушені протипожежні норми щодо дотримання мінімальної відстані як по відношенню до житлового будинку АДРЕСА_2, так і по відношенню до житлового будинку №7 по вул.Акацій в м.Ужгороді, у зв'язку з чим, за висновком суду, порушуються права власника даного будинку.

Також, висновком експертного дослідження встановлено, що будівля сауни по висоті, по площі, по переліку приміщень не відповідає діючим вимогам ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення», у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що дана будівля не є житловим будинком та не придатна для проживання.

Клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи з даних питань позивачем за первісним позовом не заявлялися, висновки експертного дослідження в судовому засіданні ним не спростовані іншими належними та допустимими доказами у справі.

Позовні вимоги про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно сторонами не заявлялися, у зв'язку з цим у задоволенні позовних вимог щодо поділу даного майна слід відмовити.

Позивач за первісним позовом всупереч вимогам ст.11 та ст. 60 ЦПК України не надав суду доказів придбання за час шлюбу рухомого майна, перерахованого ним у позовній заяві, яке він просить поділити між ним і відповідачкою за первісним позовом, тому у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити.

Сторони по справі не подали жодного доказу про існування будь-яких вкладів в кредитних спілках, оформлених на ОСОБА_2, такі докази не були здобуті і під час судового розгляду справи. В судовому засіданні ОСОБА_2 заперечив факт внесення ним грошових коштів в розмірі 191900,00 грн. на депозитний рахунок до Кредитної спілки «Централь-Старт».

Судом встановлено, що за час окремого проживання після фактичного припинення шлюбних відносин позивачем за первісним позовом ОСОБА_2 придбано легковий автомобіль марки Mitsubishi Outlander 2.0 4 WD, двигун № НОМЕР_2, кузов № НОМЕР_5, н.з. НОМЕР_7 вартістю 151147,00 грн., на підставі договору купівлі-продажу від 07.07.2003 року, а тому він належить йому на праві особистої приватної власності та поділу не підлягає.

Так само, під час окремого проживання після фактичного припинення шлюбних відносин позивачкою за зустрічним позовом ОСОБА_4 22 серпня 2003 року був придбаний за її власні кошти автомобіль марки ЗАЗ DAEWOO Т13110, кузов НОМЕР_4, н.з. НОМЕР_1, вартістю 31790 грн. на підставі договору купівлі-продажу автомобіля з використанням банківського кредиту №63 від 22.08.2003 року. Даний автомобіль зареєстрований на ім'я позивачки ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію ТЗ серії ІКС НОМЕР_8 від 22.08.2003 року.

Відповідно до ч.2 ст.28 Кодексу про шлюб та сім'ю України суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Аналогічна норма передбачена пунктом 3 частини 1 та частиною 6 статті 57 Сімейного кодексу України, згідно якої особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Враховуючи те, що шлюбні відносини між позивачкою та відповідачем фактично припинені з лютого 1999 року, а спірний автомобіль придбаний позивачкою за зустрічним позовом у власність за час окремого проживання після фактичного припинення шлюбних відносин за рахунок власних коштів, суд приходить до висновку, що заявлені зустрічні позовні вимоги щодо визнання даного автомобіля особистою приватною власністю ОСОБА_4 є обгрунтованими та підлягають до задоволення.

Згідно ст. 80 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Враховуючи те, що на момент подачі первісного позову позивачу не була відома дійсна вартість майна, яке підлягає поділу, з врахуванням дійсної вартості спірного майна, суд визначає розмір судового збору в максимальному розмірі, який діяв на момент подачі позовів та вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь держави недоплачений ним судовий збір в сумі 1649 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22, 24, 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України, ст.ст.57, 60 Сімейного кодексу України, ст.ст.325, 328, 331, 376 Цивільного кодексу України, ст.126 Земельного кодексу України, ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 80, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

РІШИВ:

У задоволенні первісної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання нерухомого майна спільною власністю подружжя та поділ подружнього майна, відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на автомобіль -задовольнити.

Визнати автомобіль марки ЗАЗ DAEWOO Т13110, 2003 року випуску, легковий седан-В, кузов НОМЕР_4, реєстраційний номер НОМЕР_3 особистою приватною власністю ОСОБА_4.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 295 гривень державного мита та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1649 гривень.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Закарпатської області через Ужгородський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Сочка В.І.