У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Дело № 11/0190/2015/2012 Доповідач : Кордик С.В.

06.11.2012 Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючогосудді Трясуна Ю.Р.

СуддівКордика С.В., Радіонова І.І.

За участю прокурораСулейманової Д.Н.

захисника адвоката ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі кримінальну справу за апеляцією захисника засудженого - адвоката ОСОБА_4 на вирок Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 20 серпня 2012 року, яким

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Байрам-Алі Марийської області, громадянин України, маючий середню освіту, неодружений, не судимий, проживавший за адресою: АДРЕСА_1, померлий ІНФОРМАЦІЯ_2,

визнаний винним за ч. 2 ст. 342 КК України та на підставі п. 8 ч. 1 ст. 6 КПК України від покарання звільнений у зв'язку зі смертю, а провадження по справі закрито.

Цивільний позов ОСОБА_6 залишений без задоволення.

В С Т А Н О В И Л А:

Згідно вироку суду ОСОБА_5 визнаний винним у тому, що вчинив опір працівникам правоохоронного органу під час виконання ними службових обов'язків щодо охорони громадського порядку, при наступних обставинах.

Так, ОСОБА_5, 06 вересня 2003 року біля 21 години, перебуваючи на території ЦПКтаВ м. Сімферополя, та справляючи нужду у не відведеному для цього місці, намагався зникнути від наряду працівників спеціальної патрульної роти 9-ої бригади міліції у складі прапорщика міліції ОСОБА_6 та молодших сержантів міліції ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Реалізуючи умисел, направлений на опір працівнику правоохоронних органів під час виконання службових обов'язків по охороні громадського порядку, у процесі затримання завдав удару кулаком правої руки в зону голови ОСОБА_6, причинивши йому забиття м'яких тканей обличчя, які згідно судово-медичної експертизи відносяться до легких тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасного розладу здоров'я.

Використавши замішання ОСОБА_6, ОСОБА_5 зник з місця пригоди, але побачивши, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 доганяють його, зупинився та став активно опиратися працівникам правоохоронних органів ОСОБА_7 та ОСОБА_8, намагаючись причинити їм удари ногами. Через деякий час ОСОБА_5 було затримано працівниками правоохоронних органів.

У апеляції захисник засудженого - адвокат ОСОБА_4 посилаючись на однобічність і неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, просить вирок суду скасувати, постановити новий вирок, яким виправдати ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину та посмертно реабілітувати.

Свої доводи апелянт мотивує тим, що органами досудового слідства не встановлений і не підтверджується жодним доказом мотив вчинення засудженим опіру працівникам правоохоронного органу, а мотиви, зазначені у первинних поясненнях засудженого та документі щодо його щирого каяття суперечать один одному. В зв'язку із цим викликає сумніви та обставина, що раніше не судимий ОСОБА_5, знаходячись у тверезому стані, безпідставно вдарив потерпілого.

Апелянт стверджує про фальсифікацію матеріалів справи органами досудового слідства, у тому числі шляхом вилучення доказів, що виправдовують ОСОБА_5 Вказує на те, що змінюючи обвинувачення в суді в якості обвинуваченого прокурор зазначив іншу особу, а сама постанова про зміну обвинувачення не відповідає вимогам статей 132, 141 КПК України.

Зазначає, що у вироку суд не навів послідовну позицію засудженого висловлену ним в суді, а послався на його покази дані ним на досудовому слідстві в якості свідка, крім того дав невірну оцінку показанням свідків у справі з точки зору належності, не звернув увагу на суттєві протиріччя у показаннях потерпілого ОСОБА_6, свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8, даних ними в різний час, а також з іншими матеріалами справи, необґрунтовано відкинув показання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 і ОСОБА_17.

Наполягає, що висновки суду прямо суперечать фактичним даним, що містяться в письмових доказах відносно часу і обставин доставки ОСОБА_5 до відділу міліції, обставин отримання і здачі зброї потерпілим ОСОБА_6, а також доказам щодо часу і способу звернення останнього до лікарні, які, на його думку, сфальсифіковані, крім того вважає, що суд не дав належної оцінки висновку судово-медичної експертизи щодо потерпілого і іншим матеріалами справи.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу з приводу поданої апеляції, провівши судові дебати, в яких захисник засудженого наполягав на задоволенні апеляції, а прокурор просив апеляцію залишити без задоволення, дослідивши матеріали кримінальної справи, перевіривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 378 КПК України апеляційний суд має право скасувати вирок суду першої інстанції і постановити свій вирок лише за апеляцією прокурора, потерпілого чи його представника у передбачених цією нормою закону випадках, перелік яких є вичерпним. При цьому, за змістом цієї норми закону, вирок, який має право постановити апеляційний суд, може бути тільки обвинувальним.

Таких підстав для постановлення вироку апеляційним судом, колегія суддів не вбачає. Разом із тим, статтею 22 КПК України передбачено, що прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого.

У свою чергу суд, відповідно до вимог статті 323 КПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Вирок суду повинен буди законним і обґрунтованим.

Наведені вимоги закону свідчать, що перед постановленням вироку суд у порядку, визначеному кримінально-процесуальним законом, повинен розглянути всі докази, зібрані на підтвердження пред'явленого обвинувачення, дати оцінку наявним доказам на підставі всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи у їх сукупності та залежно від установлених обставин правильно застосувати кримінальний закон.

Однак при провадженні досудового слідства і постановленні вироку у справі ні орган досудового слідства, ні суд цих вимог закону не виконали, не врахували та належної оцінки всім доказам у справі не дали. Зазначеного висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Як вбачається з вироку, в основу своїх висновків суд поклав первинні пояснення засудженого про визнання вини, показання потерпілого, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_12, ОСОБА_13 і ОСОБА_14, що є працівниками міліції, а також свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16, що є медичними працівниками, відкинув показання свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10, які були очевидцями події, та свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_17.

Також в основу вироку судом покладені накази щодо статусу потерпілого ОСОБА_6 і свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, дані патрульно-постової відомості і схеми маршруту військового наряду, дані накладної та картки щодо отримання зброї потерпілим, протоколи очних ставок засудженого із потерпілим та свідками ОСОБА_7 і ОСОБА_8, висновком судово-медичної експертизи щодо тілесних ушкоджень потерпілого.

Викладаючи у мотивувальній частині вироку обставини визнані встановленими, суд констатував, що ОСОБА_5 справляючи нужду у не відведеному для цього місці, намагався зникнути від наряду працівників міліції. Далі, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на опір працівнику правоохоронних органів під час виконання службових обов'язків по охороні громадського порядку, у процесі затримання причинив потерпілому у справі легкі тілесні ушкодження.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду є передчасним, оскільки ані на досудовому слідстві, ані в судових засіданнях не перевірялися всі обставини справи, які мають значення для кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 342 КК України та не дана належна оцінка правомірності його зупинки працівниками міліції та правомірності їх вимоги пройти до органу внутрішніх справ, а також правомірність затримання засудженого у зв'язку з цим, що має важливе значення для правильного вирішення справи.

Слід відзначити, що основним документом, який офіційно посвідчує факти неправомірних дій особи, за які встановлена адміністративна відповідальність, є протокол про адміністративне правопорушення. Натомість протокол про порушення ОСОБА_5 наведеного у вироку громадського порядку, у тому числі протокол затримання засудженого у зв'язку із цим, в матеріалах справи відсутні. Їх наявність судом не перевірялася.

При неодноразових допитах потерпілого та свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8, останні не стверджували про складання цих документів. Більше того, за матеріалами та висновками службового розслідування за заявою засудженого щодо неправомірних дій працівників міліції, було встановлено безпідставне, понад встановлені терміни, утримання ОСОБА_5 в кімнаті для затриманих у період з 06 по 08 вересня 2003 року. При цьому, відповідно до цих матеріалів він утримувався, як особа, що скоїла злочин /т.2 а.с. 175-176/.

Разом із тим, згідно первинним поясненням засудженого та його письмовому щирому каяттю, у тому числі його показанням, даним на досудовому слідстві та в суді, будь-яких протиправних дій щодо порушення громадського порядку він не вчиняв, був зупинений працівниками міліції під час зав'язування шнурків на взутті , що в тому числі узгоджується з показаннями свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10.

Судова колегія відзначає, що відповідно до постанови прокурора про зміну обвинувачення в суді від 05 червня 2006 року, пред'явлене ОСОБА_5 обвинувачення у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України було виключено і ОСОБА_6 втратив процесуальний статус потерпілого на що суд уваги не звернув.

Про чому, мотивуючи це рішення прокурор констатував, що засуджений не мав умислу на спричинення тілесних ушкоджень працівнику міліції, оскільки удар він міг нанести потерпілому в момент його побиття працівниками міліції /т. 2 а.с. 383-385/. Суд зазначені обставини проігнорував і не перевірив в зв'язку з чим працівники міліції застосовували до засудженого фізичну силу. При цьому, останні такий факт заперечували.

Крім того, в матеріалах справи є не скасована постанова суду про задоволення скарги засудженого на постанови слідчого прокуратури щодо відмови у порушенні кримінальної справи за фактом його побиття працівниками міліції 06 вересня 2003 року, що, як зазначено судом, підтверджується висновками судово-медичних експертиз та показаннями свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 (т. 4 а.с. 173-174).

На наведені суттєві обставини справи суд першої інстанції уваги не звернув і у мотивувальній частині вироку необґрунтовано встановив, що засуджений вчинив порушення громадського порядку і в процесі його затримання у зв'язку із цим, причинив потерпілому легкі тілесні ушкодження. Таким чином суд допустив невідповідність своїх висновків фактичним обставинам справи.

Виходячи з цього, слушними є доводи захисника засудженого про те, що суд першої інстанції необґрунтовано поклав в основу вироку показання ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 і відкинув показання засудженого та свідків захисту. Таке рішення суд мотивував тим, що показання свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 суперечать доказам у справі, а також первинним поясненням засудженого, а показання останнього є непослідовними, суперечними, не відповідають фактичним обставинам справи і спростовуються дослідженими доказами.

Проте колегія суддів вважає, що такий висновок суду відносно показань і свідків сторони обвинувачення, і свідків сторони захисту, які за їх поясненнями були навіть очевидцями події, є передчасним, зробленим на неповному досліджені і врахуванні всіх доказів, що наявні в матеріалах справи, а тому не відповідає фактичним даним.

Як вірно зазначено апелянтом, присутність або відсутність ОСОБА_9 і ОСОБА_10 на місці події досудовим слідством не перевірялось, а судом у своїх доводах не спростована та обставина, що зазначені свідки були очевидцями події.

Зазначені особи показали, що були свідками того, як засуджений ОСОБА_5 під час зав'язування шнурків на взутті у місці, іншому ніж встановлено судом, був зупинений працівниками міліції. Свідки детально описали факти особистого огляду засудженого працівниками міліції, вимагання у нього грошей, його побиття, у тому числі зброєю, у різні частини тіла, застосування спеціального засобу - наручників /т. 1 а.с. 172-177/.

До того ж ці показання не суперечать показанням самого засудженого, даним ним в якості обвинуваченого і підсудного, а також узгоджуються із протоколами відтворення обстановки і обставин події за участю засудженого і цих свідків, та з висновком судово-медичного обстеження засудженого № 2976 від 15 вересня 2003 року /т. 2 а.с. 1-8, 25-32, 34-38, 50/.

У відповідності до названого висновку судово-медичного обстеження у засудженого ОСОБА_5 були виявлені тілесні ушкодження у тих містах тіла, на які у своїх показаннях вказували як сам засуджений, так і свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10, крім того експертом не було виключено, що ці ушкодження могли бути спричинені 06 вересня 2003 року, тобто у день затримання засудженого /т. 2 а.с. 50/, тоді як працівники міліції заперечували побиття ОСОБА_5

Є небезпідставними і доводи апелянта про те, що у мотивувальній частині вироку судом у порушення вимог кримінально-процесуального закону фактично зазначені показання засудженого ОСОБА_5, які він давав на досудовому слідстві в якості свідка, а не його показання, дані безпосередньо суду за час життя /а.с. т. 3 а.с. 159-192/.

Слід зазначити, що справа була порушена слідчим прокуратури у відношенні ОСОБА_5 18 вересня 2003 року, проте 10 жовтня 2003 року він був допитаний в якості свідка, як підозрюваний не допитувався і був притягнутий в якості обвинуваченого 16 жовтня 2003 року.

У відповідності до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, яке набуло статусу остаточного 21 липня 2011 року, беручи до уваги той факт, що у вбивстві пані І. заявник уперше зізнався 21 травня 2004 року під час затримання у зв'язку з адміністративним правопорушенням, не пов'язаним із цим убивством, а також враховуючи скарги про побиття його працівниками міліції, які мали місце до надання ним повторно зізнавальних показань 26 і 28 травня 2004 року, Суд визнав вірогідним те, що працівники міліції навмисно піддали його поганому поводженню, щоб отримати від нього зізнавальні показання.

Відтак, беручи до уваги заяви ОСОБА_5 щодо його незаконного затримання із застосуванням сили, зроблених після його звільнення із кімнати затриманих, наявність у нього тілесних ушкоджень, відсутність даних про його допит в якості підозрюваного, і виходячи з позиції Європейського суду з прав людини щодо подібної ситуації, колегія суддів вважає, що первинні пояснення ОСОБА_5 та його письмове щире каяття, дані ним 06 вересня 2003 року під час перебування у відділі мілції, з урахуванням об'єкту інкримінованого йому злочину, викликають обґрунтовані сумніви у своїй правдивості та щирості.

Обґрунтовано зазначено апелянтом і про різницю у часі доставки ОСОБА_5 до відділу міліції, підстави його доставки, невідповідність схеми маршруту військового наряду тим даним, які повідомили ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, а також про те, що лише наявна в справі картка-замісник не свідчить про видачу зброї ОСОБА_6 тільки 01 жовтня 2003 року.

У відповідності до патрульно-постової відомості на 06 вересня 2003 року /т. 1 а.с. 42/ на 31 особу була видана зброя в кількості семи штук, попри це судом не перевірено, які конкретно сім правоохоронців із 31 отримали цю зброю і чим це підтверджується.

Крім того, судом не звернена увага на те, що ОСОБА_6 працює в системі МВС України з 2001 року /т. 1 а.с. 215/ і не перевірено, чому табельну зброю він отримав лише в 2003 році, після події злочину, що інкримінується ОСОБА_5, зокрема не витребував і не дав оцінки відповідним наказам про закріплення (перезакріплення) за ним табельної зброї, книгам (журналам) видачі табельної зброї, тоді як ця обставина справи має важливе значення для перевірки показань свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10.

Згідно із п.п. 1 та 2 ч. 1 ст. 367 КПК України підставами для скасування вироку при розгляді справи в апеляційному суді є однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства, а також невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи.

Виходячи з наведених приписів процесуального закону, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування вироку і направлення справи на новий судовий розгляд, під час якого суду першої інстанції необхідно прийняти всіх передбачених законом заходів для повного, всебічного і об'єктивного дослідження обставин справи, ретельно перевірити всі доводи висунуті апелянтом на захист засудженого і, відповідно до вимог ст.ст. 64, 323 КПК України, встановити подію злочину (час, місце, спосіб і інші обставини вчинення злочину), винність або невинність засудженого в його вчинені, мотиви злочину, давши правильну юридичну оцінку діям ОСОБА_5, не вдаючись до припущень, як того вимагає ст. 327 КПК України.

Ураховуючи викладене та керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим

У Х В А Л И Л А :

Апеляцію захисника засудженого ОСОБА_4 задовольнити частково.

Вирок Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 20 серпня 2012 року щодо ОСОБА_5 - скасувати, а кримінальну справу повернути на новий розгляд в суд першої інстанції.

СУДДІ:

Ю.Р. Трясун С.В. Кордик І.І. Радіонов