У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Дело № 11/0190/1998/2012 Доповідач : Кордик С.В.
06.11.2012 Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючогосудді Трясуна Ю.Р.
СуддівКордика С.В., Тіщенко О.І.
За участю прокурораСулейманової Д.Н.
при секретарі за участю потерпілої представника потерпілої захисника засудженого ОСОБА_4 ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_8 і його захисника ОСОБА_7 на вирок Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 06 вересня 2012 року, яким
ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Сімферополя, громадянин України, маючий середню спеціальну освіту, неодружений, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимий,
визнаний винним та засуджений: за ч. 2 ст. 286 КК України на 6 (шість) років позбавлення волі з позбавленням права керувати усіма видами транспортних засобів строком на три роки; за ч. 3 ст. 135 КК України на 3 (три) роки позбавлення волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України остаточне покарання у вигляді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати усіма видами транспортних засобів строком на 3 роки визначено за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Запобіжний захід у виді підписки про невиїзд до набрання вироком законної сили змінений на тримання під вартою. Строк відбуття покарання обчислений з 06 вересня 2012 року.
Постановлено стягнути з засудженого на користь потерпілої ОСОБА_5 16 992 гривні у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 40 000 гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього 56 992 гривні.
З нього ж на користь держави стягнуті судові витрати за проведення експертиз в загальному розмірі 2720 гривень 64 копійки.
Питання про речові докази вирішено в порядку ст. 81 КПК України.
В С Т А Н О В И Л А:
Згідно вироку суду ОСОБА_8 визнаний винним та засуджений за те, що 04 квітня 2011 року, у темну пору доби, приблизно о 00 годин 30 хвилин, в стані алкогольного сп'яніння, керував технічно справним автомобілем марки «ВАЗ 2109» номерний знак НОМЕР_1, з увімкнутим ближнім світом фар у м. Сімферополі на автодорозі «Об'їзд м. Сімферополя» з боку вул. Куйбишева у напрямку проспекту Перемоги. Рухаючись по правій крайній смузі для руху зі швидкістю 90 км/г, яка перевищує дозволену швидкість у населених пунктах, на 6 км + 400 м вказаної дороги ОСОБА_8, у зв'язку із тим, що перебував у стані алкогольного сп'яніння, був неуважним, належними чином не слідкував за дорожньою обстановкою та належним чином не реагував на її зміни, відволікся від керування транспортним засобом, внаслідок чого виїхав за межі проїзної частини дороги праворуч на узбіччя, де скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_9 Після наїзду пішохід ОСОБА_9 впав на проїзну частину, та йому були спричинені тілесні ушкодження, при цьому він знаходився у безпорадному, небезпечному для життя стані та від отриманих ушкоджень помер на місті дорожньо-транспортної пригоди. ОСОБА_8 поставивши своїми діями потерпілого ОСОБА_9 у небезпечний для життя стан, з місця дорожньо-транспортної пригоди зник.
Причиною смерті потерпілого ОСОБА_9 стала сочетанна тупа травма тіла із багатьма переломами кісток скелета та пошкодження внутрішніх органів, яка ускладнилась травматичним шоком. Об'єм травм, виходячи із морфологічних властивостей ступня реактивних та запальних змін у містах пошкодження, виник у короткий проміжок часу, незадовго до настання смерті, має ознаки тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя в момент спричинення та знаходяться у прямому зв'язку із наслідками, які настали.
При цьому, причиною виникнення вищевикладеної події та наслідків, що наступили, стало порушення водієм автомобілю марки «ВАЗ 2109» ОСОБА_8 вимог п.п 1.5, 2.3 б), 2.9 а), 2.10, 12.4 Правил дорожнього руху.
У апеляції захисник засудженого ОСОБА_7 не оспорюючи фактичних обставин справи і правильність кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України просив вироку суду змінити, закривши кримінальну справу у частині засудження ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 135 КК України та застосувати до нього звільнення від відбування покарання з випробуванням, посилаючись при цьому на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання особі засудженого.
Свої доводи апелянт мотивує тим, що суд першої інстанції не навівши жодних доказів вини засудженого у залишенні потерплого в небезпеці, звівши свої висновки на очевидність цього факту. Натомість, на думку захисника, докази у справі свідчать про те, що після дорожньо-транспортної пригоди потерпілий не перебував у небезпечному стані, оскільки одразу помер і цей суспільно-небезпечний наслідок знаходиться у причинно-наслідковому зв'язку із порушенням засудженим правил безпеки дорожнього руху, тому склад злочину, передбаченого ч. 3 ст. 135 КК України у його діях відсутній.
Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції належним чином не врахував дані про особу засудженого, обставини, що пом'якшують його покарання, а також позицію державного обвинувача та потерпілої, внаслідок чого призначив занадто суворе покарання.
В апеляції засуджений ОСОБА_8 не оспорюючи фактичних обставин справи і правильність кваліфікації його дій, з підстав, аналогічних доводам свого захисника, просив вирок суду в частині призначеного покарання змінити, знизити йому розмір покарання за ч. 2 ст. 286 КК України до 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати усіма видами транспортних засобів строком на три роки, остаточно визначивши покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_8 змінив свою апеляцію в якій, не оспорюючи фактичних обставин справи і правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України, просив вирок суду скасувати, а справу повернути на додаткове розслідування зазначивши, що вину за ч. 3 ст. 135 КК України він не визнає, оскільки залишаючи потерпілого на місці ДТП він перебував у шоковому стані.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу з приводу поданих апеляцій, допитавши експерта, провівши судові дебати, в яких засуджений наполягав на задоволенні зміненої апеляції, його захисник підтримав свою апеляцію і просив її задовольнити, потерпіла заперечувала проти задоволення апеляцій зазначивши при цьому, що ОСОБА_8 у вчиненні злочину не розкаявся, лише через дев'ять місяців після події злочину прийшов до неї просити пробачення, з огляду на це вважає вирок справедливим, представника потерпілої, який вважав, що підстав для направлення справи на додаткове розслідування не має, засуджений вчинив злочину у нетверезому стані, залишив потерпілого в небезпеці, тому вирок суду є законним і обґрунтованим, а прокурор просив апеляції залишити без задоволення, вислухавши останнє слово засудженого, дослідивши матеріали кримінальної справи, перевіривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції засудженого і його захисника задоволенню не підлягають з наступних підстав.
У відповідності до вимог статті 323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Вирок є обґрунтованим, якщо він постановлений на матеріалах справи повністю зібраних, всебічно і повно досліджених та правильно оцінених судом.
Викладені у вироку висновки суду щодо винності засудженого ОСОБА_8 і кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені дослідженими в судовому засіданні і ретельно викладеними у вироку доказами, що в апеляціях не оскаржується.
Засудженим не заперечується і сам факт залишення потерпілого на місці вчинення дорожньо-транспортної пригоди, а його доводи про перебування в шоковому стані не спростовують відсутність умислу на залишення потерпілого в небезпеці і не виключають його відповідальності за ст. 135 КК України, оскільки будь-яких травм внаслідок ДТП він не отримав, після події ще деякий час активно та цілеспрямовано намагався утікти від патрульного автомобіля Державтоінспекції.
Виходячи з цього, підстав для направлення кримінальної справи на додаткове розслідування з підстав, зазначених в зміненій апеляції засудженого, колегія суддів не вбачає.
Разом із тим, при розгляді питання про винуватість засудженого ОСОБА_8 у залишені в небезпеці потерпілого ОСОБА_9, суд не дав належної оцінки всім доказам у справі, не з'ясував внаслідок чого наступила смерть потерпілого, чим допустив невідповідність своїх висновків фактичним обставинам справи і, як наслідок, неправильне застосування кримінального закону.
Зазначеного висновку колегія суддів дійшла виходячи з наступного.
Кримінальна відповідальність за ч. 1 ст. 135 КК України настає у разі завідомого залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані та позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо, зокрема, винний сам поставив потерпілого у небезпечний для життя стан.
Наведений злочин, виходячи із диспозиції ч. 1 ст. 135 КК України, вважається закінченим з моменту ненадання допомоги (залишення в небезпеці) незалежно від того, наступили тяжкі наслідки чи ні.
При цьому, за ч. 3 ст. 135 КК України відповідальність настає лише в тому разі, якщо між залишенням у небезпеці та настанням смерті особи або іншими тяжкими наслідками встановлений причинний зв'язок.
Як видно з висновків проведених у справі судово-медичних експертиз у потерпілого були виявлені чисельні травми, які виникли в короткій проміжок часу, незадовго до моменту настання смерті, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпечності для життя в момент заподіяння і перебувають в прямому наслідковому зв'язку із настанням смерті /т. 1 а.с. 67-70, 75-78/.
Допитаний в ході досудового слідства судово-медичний експерт ОСОБА_10, показання якого були оголошені судом, показав, що тривалість життя потерпілого ОСОБА_9 з наявним у нього об'ємом травм, могла складатися від декількох до десятку хвилин /т. 1 а.с. 254-255/.
Колегією суддів був допитаний судово-медичний експерт ОСОБА_11, що проводила наведені вище експертизи, яка доповнюючи свої висновки показала суду, що смерть ОСОБА_9 наступила в результаті дорожньо-транспортної пригоди, а об'єм заподіяних йому тілесних ушкоджень був несумісним із його життям.
При цьому, експерт ОСОБА_11 пояснила, що вказівка експерта ОСОБА_10 про тривалість життя потерпілого від 1 до 10 хвилин каже про те, що в цей період йшов процес переживання тканей, метаболізм у тканях міг тривати в період зазначеного часу, однак всі основні функції організму потерпілого вже були відключені.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що настання смерті потерпілого не перебувало в причинному зв'язку із залишенням його в небезпеці засудженим, що виключає відповідальність ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 135 К України.
Таким чином, коли засуджений, поставивши потерпілого у небезпечне для життя становище, завідомо залишив його без допомоги, а смерть ОСОБА_9 настала не від цього, а у зв'язку із ДТП, його дії слід було кваліфікувати за ч. 1, а не ч. 3 ст. 135 КК України.
Отож, підстав для закриття провадження у справі в цій частині, як про це просить захисник засудженого, колегія суддів не вбачає, натомість вважає необхідним виправити цю помилку суду першої інстанції у порядку статті 365 КПК України.
Призначене засудженому покарання за ч. 2 ст. 286 КК України є законним і обґрунтованим, тому підстав для пом'якшення призначеного покарання колегія суддів не вбачає.
Остаточне покарання засудженому слід призначити на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що підстав для зміни або скасування вироку суду, з підстав зазначених в апеляціях засудженого і його захисника, не має.
Ураховуючи викладене та керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим
У Х В А Л И Л А :
Апеляції засудженого ОСОБА_8 і його захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
У порядку статті 365 КПК України вирок Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 06 вересня 2012 року змінити.
Перекваліфікувати дії ОСОБА_8 з ч. 3 ст. 135 КК України на ч. 1 ст. 135 КК України і призначити йому за ч. 1 ст. 135 КК України покарання у вигляді 1 (одного) року позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначити засудженому ОСОБА_8 покарання у вигляді 6 (шести) років позбавлення волі з позбавленням права керувати усіма видами транспортних засобів строком на 3 роки.
В решті вирок суду залишити без змін.
СУДДІ:
Ю.Р. Трясун С.В. Кордик О.І. Тіщенко