У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Дело № 11/0190/1995/2012 Доповідач : Кордик С.В.
06.11.2012 Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого Трясуна Ю.Р.
СуддівКордика С.В., Тіщенко О.І.
За участю прокурораСулейманової Д.Н.
засудженого ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Сімферополі кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_5 на вирок Центрального районного суду АР Крим від 14 вересня 2012 року, яким
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Сімферополя, громадянин України, з середньою освітою, неодружений, не працюючий, проживаючий у АДРЕСА_1 раніше судимий:
1) 23.03.2009 р. Центральним районним судом м. Сімферополя за ст. 185 ч.1 КК України на 5 місяців арешту;
2) 14.02.2012 р. Алуштинським міським судом АР Крим за ст. 185 ч.1 КК України на 2 місяці арешту;
засуджений за ст. 186 ч.2 КК України на 5 років позбавлення волі, ст. 185 ч.1 КК України на 3 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_5 призначено остаточне покарання у виді 5 років позбавлення волі.
Задоволені цивільні позови потерпілих ОСОБА_6 і ОСОБА_7 до ОСОБА_5 на суму 360 грн. і 230 грн. відповідно.
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_5 визнаний винним і засуджений за те, що він, повторно, 23.11.2011 р. приблизно о 08.30 год., знаходячись у стані алкогольного сп'яніння, на перехресті вулиць Балаклавська-Руська у м. Сімферополі, зустрів раніше малознайомих йому ОСОБА_6 і ОСОБА_8, в ході розмови з останніми, попросив ОСОБА_6 передати йому мобільний телефон. ОСОБА_6 на прохання ОСОБА_5 відповів згодою і передав йому мобільний телефон. ОСОБА_5 поклав телефон у кишеню надітої на ньому куртки. ОСОБА_6 став вимагати від ОСОБА_5 повернути йому телефон, але останній на вимоги ОСОБА_6 не реагував і став уходити, таким чином відкрито викрав мобільний телефон марки Самсунг Е-2232 вартістю 360 грн., чим спричинив ОСОБА_6 матеріальну шкоду на вказану суму, з місця вчинення злочину зник, викраденим майном розпорядився на власний розсуд.
Він же, повторно, на початку січня 2012 року у денний час, знаходячись у під'їзді будинку АДРЕСА_2 , помітив холодильник «Днепр-ИС» білого кольору вартістю 230 грн. Скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно викрав вказаний холодильник, з місця вчинення злочину зник, викраденим майном розпорядився на власний розсуд, чим спричинив ОСОБА_7 матеріальну шкоду на вказану суму 230 грн.
У судовому засіданні ОСОБА_5 свою вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів не визнав.
У своїй апеляції засуджений просить вирок суду скасувати, справу повернути на додаткове розслідування, посилаючись на неправильність кваліфікації його дій за ст. 186 ч.2 КК України замість ст. 190 ч.1 КК України, що підтверджено показами потерпілого ОСОБА_6 про добровільність передачі телефону, без застосування фізичної сили або психічного тиску.
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого на підтримку апеляції, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляції і просив вирок суду залишити без змін, останнє слово засудженого, в якому він просив вирок скасувати і повернути справу на додаткове розслідування, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляції, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляція задоволенню не підлягає.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи і дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_5 у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненому повторно, та відкритому викраденні чужого майна (грабежі), вчиненому повторно, правильно кваліфікувавши його дії за ст. 185 ч.2 КК України і ст. 186 ч.2 КК України відповідно.
Докази, які суд взяв до уваги та навів у вироку на підтвердження висновку щодо винуватості засудженого, зібрані з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, є належними, допустимими і достатніми.
Так, відповідно до оголошених судом в порядку ст. 306 КПК України показань потерпілого ОСОБА_6 в процесі розмови ОСОБА_5 попросив у нього оглянути мобільний телефон марки Самсунг Е-2232 вартістю 360 грн., отримавши його, поклав до кишені своєї куртки і сказав, що поверне, коли ОСОБА_6 віддасть борг ОСОБА_8, причому останній говорив про відсутність будь-яких претензій за боргом. ОСОБА_5 на вимоги повернути телефон не реагував і пішов з телефоном (а.с. 76-78).
Допитаний на досудовому слідстві свідок ОСОБА_8 дав показання, аналогічні показанням потерпілого ОСОБА_6 (а.с. 81-83).
Потерпіла ОСОБА_7, чиї показання досліджені судом, на досудовому слідстві пояснювала, що у січні 2012 року вона виявила пропажу холодильника, який у зв'язку з ремонтом у квартирі винесли до коридору біля вхідної двері до квартири (а.с. 28-29).
Свідок ОСОБА_9 надав суду показання, відповідно до яких він на початку січня 2012 року купив у ОСОБА_5, холодильник «Днепр-ИС» білого кольору за 100 грн. (а.с. 257-258).
На думку колегії суддів, судом першої інстанції обґрунтовано враховані показання ОСОБА_5, допитаного під час досудового слідства в якості обвинуваченого за участі захисника, в яких він свою вину визнав у повному обсязі і розповів про обставини вчинення ним вказаних злочинів (а.с. 126-127).
Доводи апелянта про неправильність кваліфікації його дій за ст. 186 ч.2 КК України колегія суддів знаходить безпідставними.
Так, згідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення.
Статтею 190 КК України шахрайство визначено як заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.
Як вбачається з роз'яснень, які містяться у п. 17 вказаної Постанови, обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього. Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.
З показань потерпілого ОСОБА_6 випливає, що він погодився передати телефон ОСОБА_5 на прохання останнього його оглянути, але коли ОСОБА_5 поклав телефон до своєї кишені, потерпілий і ОСОБА_8 попросили повернути майно, на що ОСОБА_5 не відреагував, а навпаки, повернувся і пішов, потерпілий кричав йому вслід, щоб він віддав телефон, погрожував зверненням до органів міліції (а.с. 76-78).
Також відповідно до показань ОСОБА_5, допитаного як обвинуваченого, він попросив у ОСОБА_6 належний йому телефон з метою його оглянути, при цьому знав, що не поверне його, на прохання потерпілого і ОСОБА_8 повернути майно не відреагував і пішов, навздогін до нього доносились крики потерпілого, що він звернеться до органів міліції (а.с. 126-127).
Таким чином, хоча майно спочатку було передано засудженому ОСОБА_6, але з короткочасною метою його огляду і подальшого повернення, на що і розраховував потерпілий, тобто впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі майна у нього не виникала, згодом ОСОБА_6 зрозумів протиправність дій ОСОБА_5 з неповернення майна, а сам ОСОБА_5 усвідомлював, що його дії помічені і розцінені потерпілим як викрадення. З боку ОСОБА_5 застосування обману чи зловживання довірою, щоб заволодіти телефоном ОСОБА_6 відсутнє.
Зазначене свідчить про правильність кваліфікації дій засудженого як грабіж, тобто відкрите викрадення чужого майна, вчинений повторно.
Крім того, ОСОБА_5 не інкриміновано таку кваліфікуючу ознаку дій як вчинення грабежу поєднано з насильством або погрозою його застосування, з огляду на що твердження апелянта у цій частині також є безпідставними.
При призначенні засудженому покарання, суд виходив з вимог ст.ст. 65-67 КК України з врахуванням ступеню тяжкості вчинених злочинів, які в силу ст. 12 КК України є злочином середньої тяжкості і тяжким злочином, вчинення повторно грабежу у стані алкогольного сп'яніння у якості обставини, що обтяжує покарання, відсутності обставин, які пом'якшують покарання, а також особи засудженого, який за місцем проживання характеризується негативно, раніше неодноразово судимий за аналогічні злочини.
Колегія суддів вважає, що призначене засудженому покарання є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б були безперечною підставою для скасування судового рішення у справі не виявлено.
З урахуванням викладеного, підстав для задоволення апеляції колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду АР Крим, -
УХВАЛИЛА:
Апеляцію засудженого ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Вирок Центрального районного суду м. Сімферополя від 14 вересня 2012 року відносно ОСОБА_5 - залишити без змін.
СУДДІ:
Трясун Ю.Р. Кордик С.В. Тіщенко О.І