У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Дело № 11/0190/1663/2012 Доповідач : Кордик С.В.
04.09.2012 Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Автономної Республіки Крим у складі:
ГоловуючогоТрясуна Ю.Р.
СуддівКордика С.В., Радіонова І.І.
За участю прокурораСулейманової Д.Н.
засудженої ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі кримінальну справу за апеляцією засудженої ОСОБА_5 на вирок Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 04 липня 2012 року, яким
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка с. Чорногірка Березівського району Одеської області, громадянка України, незаміжня, не працююча, проживаюча без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1, раніше судима:
- 29.04.1999 року вироком Суворовського районного суду м. Одеси за ст.ст. 140 ч. 2, 222 ч. 1, 42 КК України (в редакції 1960 року) до 2 років 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст. 45 КК України (в редакції 1960 року) від призначеного покарання звільнена з випробуванням строком на 1 рік зі сплатою штрафу в сумі 680 гривень;
- 01.03.2000 року вироком Комінтернівського районного суду Одеської області за ст.ст. 143 ч. 2, 17, 143 ч. 2, 42 ч. 3, 43 КК України (в редакції 1960 року) до 3 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна;
- 16.10.2001 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області в порядку ст. 362 КПК України за ст.ст. 206 ч. 2, 189-2, 42, 43 КК України (в редакції 1960 року) до 3 років позбавлення волі. Звільнена 27.03.2004 року за відбуттям строку покарання;
- 25.10.2007 року вироком Ялтинського міського суду АР Крим за ст. 185 ч. 1 КК України до 1 року позбавлення волі. Звільнена 08.08.2008 року за відбуттям строку покарання;
- 30.03.2009 року вироком Заводського районного суду м. Миколаєва за ст. 395 ч. 1 КК України. Справа закрита на підставі п. 4 ст. 6 КПК України і Закону України «Про амністію» від 12.12.2008 року;
- 01.06.2011 року вироком Заводського районного суду м. Миколаєва за ст. 185 ч. 3 КК України до 3 років позбавлення волі. У відповідності до ст. 75 КК України звільнена від призначеного судом покарання з випробуванням строком на 2 роки,
засуджена за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України до 4 років позбавлення волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України остаточне покарання у вигляді 5 років позбавлення волі визначено за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання до призначеного судом покарання, невідбуту частину покарання за вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 червня 2011 року.
Запобіжний захід залишений без змін - тримання під вартою.
Строк відбуття покарання обчислений з 08 вересня 2011 року.
Стягнуті судові витрати в розмірі 225 гривень 12 копійок.
Питання про речові докази вирішено в порядку ст. 81 КПК України.
В С Т А Н О В И Л А:
За вироком суду ОСОБА_5 визнана винною і засуджена за те, що 08 вересня 2011 року приблизно о 12 годині 00 хвилин, з метою викрадення чужого майна прийшла до квартири АДРЕСА_2. Там, на виконання свого злочинного умислу, ОСОБА_5, скориставшись тим, що поряд нікого немає і за її діями ніхто не спостерігає, проникла через вікно у вказану квартиру, звідки таємно, із корисних мотивів, заволоділа майном, що належить ОСОБА_6, а саме: портмоне, яке матеріальної цінності не представляє, та в якому знаходилися грошові кошти в сумі 15 000 рублів Російської Федерації, що згідно офіційному курсу НБУ складає 4054 гривні 50 копійок, грошові кошти в сумі 500 гривень, а також посвідчення водія на ім'я ОСОБА_6, яке матеріальної цінності не представляє, кредитну картку «СберБанка» на ім'я ОСОБА_6, яка матеріальної цінності не представляє, а також грошові кошти в сумі 800 гривень. Однак, в цей момент в квартиру зайшли ОСОБА_6 і ОСОБА_7, які викликали працівників міліції. ОСОБА_5 не довела свій злочинний умисел до кінця з причин, що не залежали від її волі, оскільки була затримана в момент вчинення злочину.
В апеляції засуджена ОСОБА_5 посилаючись на однобічність і неповноту досудового і судового слідства, а також невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, у тому числі невідповідність призначеного судом покарання ступені тяжкості злочину та її особі, просить вироку суду скасувати та постановити новий вирок, яким виправдати її за пред'явленим обвинуваченням, міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою скасувати, або призначити їй покарання не пов'язане з ізоляцією від суспільства чи застосувати положення ст. 75 КК України.
Свої доводи мотивує тим, що інкримінованого їй злочину вона не вчиняла. Органи досудового слідства і суд дали невірну оцінку її показанням та іншим наявним у справі доказам, у тому числі висновку дактилоскопічної експертизи. На думку апелянта суд першої інстанції не звернув уваги і не дав юридичної оцінки тому факту, що потерпілий сам запросив її до жилого приміщення і погрожував фізичною розправою.
Також вказує, що страждає рядом тяжких хвороб, у тому числі психічною, перебуває на обліку у психіатра. На думку засудженої, характер цих хвороб перешкоджає відбуванню покарання у вигляді позбавлення волі.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу з приводу поданої апеляції, провівши судові дебати, в яких засуджена наполягала на задоволенні апеляції, а прокурор просив апеляцію залишити без задоволення, вислухавши останнє слово засудженої, дослідивши матеріали кримінальної справи, перевіривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Викладені у вироку висновки суду про винність ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їй злочину, а також кваліфікація її дій за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені дослідженими в судовому засіданні і детально приведеними у вироку доказами, яким судом дана належна правова оцінка.
Доводи засудженої спростовуються, зокрема, оголошеними в кримінально-процесуальному порядку показаннями потерпілого ОСОБА_6 і свідка ОСОБА_7 з яких вбачається, що 08.09.2011 року прийшовши до будинку, де вони проживали, побачили поряд із вхідними дверима, які були зачинені, стілець, на якому знаходився табурет, а вікно було відчинено, на табуреті знаходилася жіноча сумка.
Зайшовши в будинок потерпілий та свідок побачили ОСОБА_5, в руках якої знаходилися два паспорти, один із грошима в сумі 800 гривень, а також портмоне, в якому було 15 000 рублів РФ і 500 гривень. Речі з їх дорожньої сумки були розкидані. Після цього, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 затримали засуджену. Згодом прийшла свідок ОСОБА_8, яка викликала міліцію.
Суд першої інстанції вірно оцінив та обґрунтовано поклав показання зазначених осіб в основу вироку, оскільки підстав обумовлювати засуджену у них не було, їх показання є логічними, послідовними, переконливими, повністю узгоджуються між собою і показаннями інших свідків, а також із матеріалами справи, у тому числі протоколом огляду місця події від 08.09.2011 року, що в своєї сукупності спростовує версію ОСОБА_5 щодо обставин перебування її на місці вчинення злочину та її непричетність до скоєного.
Колегія суддів вважає, що відсутність, згідно висновку дактилоскопічної експертизи від 06.10.2011 року № 497, слідів пальців рук засудженої на місці вчинення злочину, не може прямо свідчити про її непричетність до вчинення злочину, за який вона засуджена, та не спростовує показання потерпілого, свідків і дані, зафіксовані в протоколі огляду місця події від 08.09.2011 року.
Доводи апеляції засудженої про те, що потерпілий не є власником АДРЕСА_2 та її власник - ОСОБА_8 не зверталася до правоохоронних органів, не спростовує незаконність проникнення ОСОБА_5 до цього житла і вчинення замаху на викрадення майна потерпілого, поза його волею.
Щодо доводів апеляції засудженої про те, що потерпілий сам запросив її до жилого приміщення і погрожував фізичною розправою, то ці доводи колегія суддів вважає надуманими та розцінює, як намагання з її боку штучно створити докази, з метою уникнення від відповідальності за вчинене.
Ці доводи спростовуються зокрема тим фактом, що ОСОБА_5 не зверталася до правоохоронних органів з приводу застосування до неї фізичної сили з боку потерпілого, крім того, такі доводи повністю спростовуються даними, зафіксованими у протоколі прослуховування аудіозапису від 18.09.2011 року (а.с.83).
Призначаючи покарання, суд першої інстанції відповідно до вимог ст.ст. 65, 68 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого, а також ступінь здійснення злочинного наміру та причин, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця, дані про особу винної, яка не має постійної реєстрації на території України, за місцем проживання характеризується опосередковано, не працює, раніше неодноразово судима, у тому числі за злочини проти власності, знову через незначний проміжок часу після звільнення від відбування покарання з випробуванням вчинила замах на подібній злочин. Обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання засудженої, судом не встановлено.
Відтак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання у вигляді позбавлення волі на строк, який не перевищує двох третин максимального строку, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 185 КК України, оскільки це буде необхідним і достатнім для її виправлення, а також запобігати вчиненню нових злочинів. Підстав для пом'якшення цього покарання колегія суддів не вбачає.
Судом першої інстанції вірно застосовані передбачені ч. 3 ст. 78 КК України правові наслідки звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням за попереднім вироком, однак остаточне покарання визначено без врахування вимог ч. 1 ст. 71 КК України.
Так, з правил ч. 1 ст. 71 КК України вбачається, що складанню зі знову призначеним покаранням підлягає лише те покарання або та його частина, які ще не відбуті засудженим за попереднім вироком. Отже, та частина покарання, яка вже відбута до вчинення нового злочину, судом не повинна враховуватися.
Оскільки вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 01.06.2011 року у строк відбування покарання у вигляді 3 років позбавлення волі, призначеного ОСОБА_5 цим судом, зарахований строк перебування її під вартою в період з 29.10.2008 року по 01.06.2011 рік, тому невідбута нею частина покарання за цим вироком складає 4 місяці 27 днів.
Колегія суддів вважає можливим усунути вказане порушення суду першої інстанції в порядку статей 365, 373 КПК України. При цьому, повторне звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим.
Доводи засудженої про наявність в неї психічної хвороби, що перешкоджає їй відбувати покарання, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи. Згідно Акту стаціонарної судово-психіатричної експертизи № 70 від 19.06.2012 року, ОСОБА_5 яким-небудь психічним захворюванням (тяжким психічним розладом) не страждає, і не страдала таким на період інкримінованого їй діяння.
Згідно наведеного Акту у засудженої виявлений психічний розлад - змішаний розлад особистості, що не перешкоджає їй в даний час, і не перешкоджало їй на період інкримінованого їй діяння усвідомлювати свої дії і керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_5 не потребує.
Колегія суддів не приймає до уваги і доводи засудженої про те, що вона страждає на тяжкі хвороби, характер яких перешкоджає відбуванню покарання у вигляді позбавлення волі, тому їй не може бути призначене це покарання.
При цьому, колегія суддів виходить із того, що покарання у вигляді позбавлення волі належить до загальних (універсальних) покарань і може бути призначене будь-якій особі, за винятком лише тих обмежень, що встановлені для застосування цього покарання до неповнолітніх.
Враховуючи вищевикладене, підстав для скасування або зміни вироку з підстав, викладених в апеляції засудженої ОСОБА_5, колегія суддів не вбачає.
Ураховуючи викладене та керуючись ст.ст. 365, 366, 373 КПК України, колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим
У Х В А Л И Л А :
Апеляцію засудженої ОСОБА_5 залишити без задоволення.
У порядку ст.365 КПК України вирок Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 04 липня 2012 року в частині призначеного покарання змінити.
ОСОБА_5 вважати засудженою за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України до 4 (чотирьох) років позбавлення волі.
Згідно із ч. 1 ст. 71 КК України призначити ОСОБА_5 остаточне покарання за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання до призначеного судом покарання, невідбутої частини покарання за вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 червня 2011 року, у вигляді 4 (чотирьох) років 4 (чотирьох) місяців позбавлення волі.
В решті вирок суду залишити без змін.
СУДДІ:
Ю.Р. Трясун С.В. Кордик І.І. Радіонов