УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №: 22-ц/0190/7713/2012Головуючий суду першої інстанції:Гуріна О.В.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Бондарєв Р. В.
"07" листопада 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіБондарева Р.В.
СуддівКурської А.Г. Чистякової Т.І.
При секретаріПостіковій О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 26 вересня 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У жовтні 2011 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 11 червня 2010 року між ним та відповідачем був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_7 передав ОСОБА_8 грошові кошти у розмірі 8000 доларів США зі сплатою 5 % щомісяця, строком до 15 грудня 2010 року. За усною домовленістю сторін строк дії договору пролонгований до 31 липня 2011 року. Відповідач до встановленого терміну повернув тільки частину боргу та процентів. Уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 44632 грн. та судові витрати.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 26 вересня 2012 року позов ОСОБА_7 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 суму боргу за договором позики від 11.06.2010 р. в розмірі 40647 грн., проценти за користування грошима за період серпень, вересень 2011 р. в сумі 3985 грн. та судові витрати.
На вказане рішення ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що рішення ухвалено незаконно і необґрунтовано, з порушенням норм матеріального права. Зокрема зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано не прийняв до уваги його пояснення стосовно того, що між сторонами існували усні домовленості про те, що після січня 2011 р. договір позики був безпроцентний та про те, що строк дії договору був продовжений на невизначений строк. Крім того зазначає, що поясненнями свідків підтверджено, що він повернув 2500 доларів США в рахунок погашення боргу, проте позивач не надав йому розписку про отримання цієї суми. Таким чином вважає, що з врахуванням всіх усних домовленостей між сторонами, сума боргу повернута в повному обсягу.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами 11.06.2010 р. було укладено договір позики, згідно з яким ОСОБА_8 отримав в борг 8000 доларів США, що підтверджується його розпискою, а тому відповідно до вимог ст. 1049 ЦК України повинен повернути суму боргу. Крім того, ОСОБА_8 зобов'язався відповідно до умов договору сплачувати відсотки за користування грошима, а тому відповідно до ст. 1048 ЦК України суд стягнув суму 500 доларів США (в межах заявлених вимог), що еквівалентно 3985 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками.
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.
За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір та порядок одержання процентів встановлюється договором.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалися, на його банківський рахунок.
Судом першої інстанції встановлено, що 11.06.2010 р. ОСОБА_7 та ОСОБА_8 уклали договір позики, за яким позивач передав відповідачу гроші в сумі 8000 доларів США, що підтверджується розпискою, а останній зобов'язався повернути борг до 15.12.2010 р. Згідно з умовами договору позичальник зобов'язався сплачувати проценти за користування грошима в розмірі 5 % від одержаної суми щомісячно, тобто по 400 доларів США.
Таким чином, сторони дійшли згоди щодо черговості повернення боргу та сплати процентів, при чому у першу чергу сплачуються проценти, у другу повертається основний борг.
Також встановлено, що сторони в усній формі дійшли згоди щодо продовження строку дії договору позики від 11.06.2010 р. до 31.07.2011 р. Вказані обставини не заперечуються сторонами.
Матеріалами справи встановлено, що відповідач повернув позивачу через ОСОБА_9 8100 доларів США, при чому 15.07.2010 р., 15.08.2010 р., 15.09.2010 р., 20.10.2010 р., 15.11.2010 р., 15.12.2010 р. по 400 доларів США, 20.02.2001 р. - 1200 доларів США, 18.07.2011 р. - 2000 доларів США, 29.07.2011 р. - 1500 доларів США, 02.08.2011 р. - 1000 доларів США.
Дати повернення сум, їх розмір підтверджує те, що ОСОБА_8 щомісячно протягом дії договору позики та до дати його продовження сплачував позивачу по 400 доларів США, що складає 5 % від суми позики.
Таким чином, з урахуванням позовних вимог, відповідач за цей час повинен був сплатити 5200 доларів США як проценти за користування позикою та повернути 8000 доларів США як основний борг.
Враховуючи, що всього відповідач сплатив 8100 доларів США, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно виключив з цієї суми 5200 доларів США як сплату процентів, а тому основна сума боргу, яка повернута позивачу, складає 2900 доларів США.
Заборгованість ОСОБА_8 перед ОСОБА_7 за позикою складає 5100 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 40647 грн. (1 долар США = 7,97 грн.).
За ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач у повному обсязі взяті на себе зобов'язання не виконав, а тому правовідносини з приводу укладення договору позики не можна визнати припиненими і обов'язок сплатити проценти за користування позикою у відповідача залишається. Враховуючи норми ст. 11 ЦПК України, згідно з якими суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог, а представник позивача після уточнення вимог просив стягнути з відповідача несплачені проценти за серпень-вересень 2011 р. у загальному розмірі 500 доларів США (по 250 доларів за кожний місяць), що еквівалентно 3985 грн., виходячи з залишку заборгованості по основному боргу, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про обґрунтованість цих вимог правильними.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що він повернув суму боргу у розмірі 2500 доларів США, про що свідчать показання свідка ОСОБА_10, колегія суддів до уваги не бере з таких підстав.
За змістом п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не може доводитися показаннями свідків виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли показання свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, прямо визначені у ЦК, зокрема у ч. 2 ст. 937 ЦК, ч. 3 ст. 949 ЦК України.
Таким чином в даному випадку не допускається показання свідків як засіб доказування факту вчинення правочину та його виконання, а саме: повернення грошей.
Доводи апеляційної скарги про те, що у січні 2011 р. сторони домовилися про безпроцентність договору позики, колегія суддів відхиляє, оскільки належними доказами це не підтверджено. Крім того, матеріалами справи підтверджено, що позивач майже щомісяця сплачував проценти за користування позикою у розмірі 400 доларів США, тобто виконував умови договору і після січня 2011 р.
Колегія суддів також вважає необґрунтованими доводи ОСОБА_8 про те, що позивач відмовлявся надавати йому розписки про одержані в рахунок погашення боргу розписки, оскільки обов'язок надати такий доказ лежить на відповідачі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_8 відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 26 вересня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції на протязі двадцяті днів.
Судді: