ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
30.10.06 Справа № 6/31-92
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
судді-доповідача Мельник Г.І.
суддів Новосад Д.Ф.
Михалюк О.В.
розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ «Луцьк-оздоббуд»№239 від 22.06.06р.
на рішення господарського суду Волинської області від 8.06.2006року
у справі №6/31-92
за позовом прокурора м. Луцька в інтересах Луцької міської Ради,
до відповідача 1: Регіонального відділення ФДМУ по Волинській області,
до відповідача 2: Організації орендарів орендного підприємства «Волиньбуд», м. Луцьк
до відповідача 3: колективного підприємства «Волиньбуд», м. Луцьк
третя особа 1 без самостійних вимог: ТзОВ «Луцьк-оздоббуд»
третя особа 2 без самостійних вимог: колективне підприємство «ЖКК», м. Луцьк
третя особа 3 без самостійних вимог: колективне підприємство «Житлобуд-1», м. Луцьк
про визнання недійсним договору купівлі-продажу гуртожитку та визнання його об’єктом державного житлового фонду та передачі у відання Луцькій міській Раді
За участю:
Від прокуратури: Манзій П.П.
Від позивача не з’явився;
Від відповідача 1 –Божкова О.М.;
Від відповідача 2 –не з’явився;
Від відповідача 3 –не з’явився;
Від третіх осіб 1, 2, 3 –не з’явились;
В ході судових засідань представникам сторін та прокурору права та обов’язки, передбачені ст.22 ГПК України роз’яснено, заперечень щодо складу суду не поступало.
Встановив: рішенням господарського суду Волинської області {судова колегія: Пахолюк В.А., Гончар М.М., Якушева І.О.) від 8.06.06р. у справі №6/31-92 задоволено позовні вимоги.
Третя особа –ТзОВ «Луцькоздоббуд»з постановленим рішенням не погоджується, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити, оскільки суд в обгрунтування рішення поклав нормативно-правовий акт, який не був прийнятий на момент виникнення правовідносин. Покликається, що судом не враховано факту пропуску строку позовної давності, оскільки договір оренди жилих приміщень від 26.12.95р. погоджений виконкомом Луцької міської ради, не враховано, що на даний час товариство є власником частини приміщення гуртожитку, яку отримали в результаті реорганізації шляхом поділу КП "Волиньбуд" на самостійні підприємства на базі структурних підрозділів в 1999 році, не погоджується, що гуртожитки відносяться до державного житлового фонду. А також покликається, що прокурор не обгрунтував у позовних вимогах державного інтересу.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що згідно законодавства, яке діяло на момент продажу, РВФДМУ по Волинській області не мав права включати до переліку майна, що продається гуртожиток №4 по вул. Захарова, 12 у м. Луцьку. Крім цього зазначає, що про порушення законодавства стало відомо лише в 2006р. із звернень громадян.
Відповідач у відзиві посилається на позицію центрального апарату ФДМУ, викладену в Інструктивному листі ФДМУ від 30.12.2005р. №10-25-21463, п. 2.3 Державної програми приватизації на 1994 рік. При цьому зазначив, що відповідно до законодавства, яке існувало на той час, гуртожитки, як об’єкти державного житлового фонду, не підлягали приватизації.
Відповідач 2 та треті особи 2, 3 в засідання суду не з’явилися, ухвали направлялися судом за останніми відомими адресами їх знаходження, проте поверталися з повідомленнями, що організації за вказаними адресами не знаходяться.
Справа слуханням відкладалася з 11.09.06р. на 9.10.06р. та на 30.10.06р. для надання можливості сторонам подати додаткові докази та для дотримання повноти та об’єктивності судового процесу.
Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 8.06.06 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
При цьому колегія виходила з наступного:
25.08.93р. РВ ФДМУ по Волинській області затверджений план приватизації майна орендного підприємства "Волиньпромбуд" шляхом створення КП "Волиньбуд". Згідно плану приватизації, приватизації підлягало все орендоване майно (п. 3.7 Плану), у ньому не було визначено об’єктів до яких могла застосовуватись пільга, передбачена ст. 24 Закону України «Про приватизацію державного майна», при цьому згідно п. 1 Наказу №61 від 4.06.93р. РВФДМУ по Волинській області включено перелік об’єктів, що підлягали приватизації всього майна ОП «Волиньбуд»та п. 4.3 плану визначено спосіб приватизації –викуп державного майна, до якого ввійшов і гуртожиток №4 по вул. Захарова, 12 у м. Луцьку.
14.09.1993 року між Регіональним відділенням ФДМУ по Волинській області та ОООП "Волиньбуд" був укладений договір купівлі-продажу державного майна , а саме: продавець продав, а покупець купив державне майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Волиньбуд", що включало в себе активи й пасиви, інвентар, обладнання, устаткування та інше майно згідно з актом інвентаризації, затвердженим 25.08.1993 року. Згідно переліку нерухомого майна, яке приватизоване у складі цілісного майнового комплексу, продавець продав об"єкти нерухомості, в складі яких був і гуртожиток №4 по вул.Захарова, 12 у м. Луцьку.
Перевіркою доводів представників сторін встановлено, що відповідно до ч. 1 ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (товарів, послуг) із наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. А тому, до вказаного переліку не міг бути включений гуртожиток, так, як останній не виконує виробничих функцій і не включається до завершеного циклу виробництва.
При цьому, зазначена норма Закону кореспондується зі ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції Закону на час приватизації), згідно якого приватизації підлягали цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурні підрозділи. Згідно даної статті цілісним майновим комплексом є майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, Інших підрозділів, якщо у разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, з структури якого вони виділяються. Що дає підстави зробити висновок, про те, що житловий фонд не входить до цілісного майнового комплексу і не підлягав приватизації.
Крім того, відповідно до п.41 розділу V Методики оцінки вартості об’єктів приватизації, затвердженої постановою КМУ №717 від 08.09.93р., у випадку приватизації державного майна, вартість майна цілісного майнового комплексу, що продається, зменшується на вартість майна державного житлового фонду, який приватизується відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Статтями 4, 5, 6 Житлового кодексу УРСР визначено, що включає житловий фонд, в тому числі державний житловий фонд і зокрема, що жилі будинки і жилі приміщення, які призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків віднесено до житлового фонду.
30.12.2005 року Фондом державного майна України видано Інструктивний лист №0-235-21463 "Щодо гуртожитків, приватизованих у складі цілісних майнових комплексів". У вказаному листі роз'яснено, що статтями 127-131 ЖК УРСР та п. 3 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986р. №208, передбачено, що гуртожитки - це спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети житлові будинки. Враховуючи, що гуртожитки належали підприємствам на праві повного господарського відання, то їх слід відносити до об'єктів державного житлового фонду.
Виходячи із змісту ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", гуртожитки, як об'єкти державного житлового фонду не підлягали приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна".
А згідно ч. 9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташуванння будинків.
На підставі зібраних у справі доказів господарським судом встановлено, що первинним власником гуртожитку №4 по вул. Сахарова, 12 у м. Луцьку була держава в особі Мінбуду УРСР. Як вбачається із договорів оренди, укладених 24.10.1990р. та 03.12.1992р., передачею майна в оренду орендарю (ОООП "Волиньбуд") право власності на це майно не передавалось (п. 1.2.1 договору оренди від 24.10.1990 року та п. 2.1 договору оренди №д-в-37 від 30.12.1992 року). А знаходження майна на балансі підприємства не можна розцінювати як безспірну ознаку власності.
Що ж до права державної власності, то незалежно від того, на балансі якого державного підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної власності.
Законом України "Про приватизацію державного майна" визначено, що дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів (редакція діяла на момент приватизації), у тому числі гуртожитків, а також об'єктів соціально-культурного призначення, що фінансуються з державного бюджету, в тому числі, об'єктів сфери охорони здоров'я, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.
А тому господарським судом обгрунтовано зроблено висновок, що гуртожитки (кімнати у них) відносяться до державного житлового фонду і повинні передаватись у відання місцевих рад, згідно вимог ст. 5 Житлового кодексу УРСР, а включення гуртожитку в склад цілісного майнового комплексу, що передавався у власність товариства відбулося всупереч ч. 2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна", чим порушено не лише право державної власності та завдано державі шкоду, а й право громадян-жильців гуртожитку на приватизацію державного житлового фонду, яке передбачено ст. 9 Житлового кодексу України. Доводи апеляційної скарги в цій частині висновку господарського суду не спростовують.
Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені ст.48 Цивільного кодексу УРСР (діючого на момент укладення договору купівлі-продажу за 1993 рік), за якою недійсною визначається угода, що не відповідає вимогам Закону.
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності встановлено, що договір купівлі-продажу №10 від 14.10.1993 року між Регіональним відділенням ФДМУ по Волинській області та організацією орендарів орендного підприємства "Волиньбуд" в частині приватизації гуртожитку №4 по вул. Захарова, 12 в м. Луцьку укладено з грубим порушенням законодавства, не відповідає вимогам Закону. Внаслідок укладення цього договору порушено право державної власності, в т.ч. територіальної громади, а також порушено право громадян-мешканців гуртожитку на приватизацію державного житлового фонду (яке передбачене ст.9 Житлового кодексу УРСР). Що в свою чергу спростовує доводи апеляційної скарги в тій частині, де скаржник покликається на безпідставність заявлення позовних вимог прокурором.
Щодо пропуску строку позовної давності, то судом встановлено наступне:
Згідно ч. 1 ст.261 Цивільного кодексу України , перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
З матеріалів прокурорської перевірки встановлено, що прокурор та позивач про порушення вимог законодавства в частині незаконної приватизації гуртожитку дізналися в результаті звернення громадян-мешканців гуртожитку до міського голови міста Луцька у січні 2006 року. Тому колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що строк позовної давності не пропущений.
Отже, з огляду на вище викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Волинської області відповідає матеріалам справи, грунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально необґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює дані правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення .
Керуючись ст.ст.33,43,49,91,99,101,103,105 ГПК України , суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Рішення господарського суду Волинської області від 8.06.06 року по справі за №6/31-92 залишити без змін.
2.В задоволенні апеляційної скарги відмовити.
3.Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.
4.Матеріали справи скеровуються в господарський суд Волинської області.
Головуючий–суддя Г.І.Мельник
Судді Д.Ф.Новосад
О.В.Михалюк