У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

 

головуючого, судді	Редьки А.І.
суддів	Кияшка А.І. та Лавренюка М.Ю.
за участю прокурора	Казнадзея В.В.
адвокатів  захисника потерпілої  засуджених	ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,  ОСОБА_8, ОСОБА_9 ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 8 червня 2006 року кримінальну  справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи першої інстанції, касаційними скаргами засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3; адвокатів ОСОБА_10, ОСОБА_7 ОСОБА_6, ОСОБА_5 та потерпілої ОСОБА_9 на вирок апеляційного суду Житомирської області від 20 лютого 2006 року, яким засуджено:

 

         ОСОБА_1,

         ІНФОРМАЦІЯ_1,

 

за ч. 3 ст. 357 КК України на 3 роки обмеження волі,

за ч. 1 ст. 358 КК України на 3 роки обмеження волі,

за ч. 3 ст. 358 КК України на 2 роки обмеження волі,

за ч. 1 ст. 201 КК України на 5 років позбавлення волі,

за ч. 1 ст. 263 КК України на 5 років позбавлення волі,

за ч. 1 ст. 194 КК України на 2 роки позбавлення волі,

за ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК України на 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю,

за ч. 4 ст. 187 КК України на 10 років позбавлення волі із конфіскацією всього майна, яке є його власністю,

за ч. 2 п. п. 6, 12 ст. 115 КК України на 15 років позбавлення волі із конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

         На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів йому призначено остаточне покарання - 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

 

         ОСОБА_2,

         ІНФОРМАЦІЯ_2,

 

за ч. 1 ст. 263 КК України на 4 роки позбавлення волі;

за ч. 4 ст. 187 КК України на 10 років позбавлення волі із конфіскацією всього майна, яке є його власністю,

за ч. 2 п. п. 6, 12 ст. 115 КК України на 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю,

за ч. 1 ст. 194 КК України на 1 рік позбавлення волі;

         На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів йому призначено остаточне покарання - 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

 

         ОСОБА_3,

         ІНФОРМАЦІЯ_3,

 

за ч. 1 ст. 263 КК України на  4 роки позбавлення волі,

за ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК України на 10 років позбавлення волі із конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

         На підставі ст. 70 К України за сукупністю злочинів йому призначено остаточне покарання - 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

 

         ОСОБА_4,

         ІНФОРМАЦІЯ_4,

 

за ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією ½ частини майна, яке є його власністю.

         Постановлено стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_9  200.000 грн. на відшкодування моральної шкоди і 13.942 грн. 90 коп. - матеріальних збитків, а також із  ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_11  26.645 грн. 50 коп. матеріальних збитків.

 

         Суд визнав, що в червні - серпні 2000 року ОСОБА_1 купив у Житомирі  паспорт громадянина України НОМЕР_1 для поїздок за кордон, знайшов і привласнив ще один паспорт НОМЕР_2, виданий на ім'я ОСОБА_12, а потім вклеїв у ці документи свої фотокартки.

Використовуючи паспорт на ім'я ОСОБА_13, ОСОБА_1 отримав разові візи і здійснив закордонні поїздки: 5 травня 2002 року до Словацької Республіки, а 12 січня і 26 лютого 2004 року - до Республіки Польща, де придбав пістолет “ІНФОРМАЦІЯ_5” з боєприпасами до нього, незаконно перемістив їх через митний кордон України і зберігав на дачі, неподалік АДРЕСА_1.

         У травні - червні 2002 року ОСОБА_1 замовив, а ОСОБА_8 придбав йому в м. Бердичеві за 300 доларів США пістолет “ІНФОРМАЦІЯ_5” з боєприпасами.

         У червні - серпні 2002 року ОСОБА_1, ОСОБА_8 та дві невстановлені слідством особи зорганізувалися у стійке об'єднання (організовану групу) з розподілом функцій учасників і з метою вчинення нападу на особу, яка займається обміном валюти. Реалізуючи цей план, ОСОБА_8 вказав ОСОБА_1 на громадянина ОСОБА_11, як на особу, котра займається обміном валюти і  в якого при собі може бути значна сума грошей, вказав на автомобіль, на якому той пересувався, а також час перебування його на ринку. Отримавши від ОСОБА_3 інформацію, ОСОБА_1 та дві невстановлені слідством особи 6 вересня 2002 року, озброївшись пістолетами, приїхали до м. Бердичева і неподалік будинку № 23-а, по вул. Шелушкова, вчинили напад на ОСОБА_11, під час якого ОСОБА_1 наніс потерпілому удар пістолетом по голові і відібрав у нього близько 22.000 грн.

         На початку вересня 2004 року з метою розбійного нападу на особу, яка займається обміном валюти ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зорганізувалися у стійке об'єднання з розподілом функцій учасників групи. Для забезпечення реалізації злочинного плану ОСОБА_1 і ОСОБА_2 без передбаченого законом дозволу у невстановленої слідством особи придбали пістолет “ІНФОРМАЦІЯ_6” та боєприпаси до нього, носили їх при собі та зберігали на дачі ОСОБА_1. ОСОБА_4, перебуваючи на ринку м. Бердичева вказав ОСОБА_1 на громадянина ОСОБА_9, який займався обміном валюти, назвав місце його проживання та автомобіль, котрим той пересувався.

         Використавши інформацію ОСОБА_1 і ОСОБА_2   2 жовтня 2004 року, озброївшись пістолетами “ІНФОРМАЦІЯ_5” та “ІНФОРМАЦІЯ_6”, прибули до будинку ОСОБА_9, по АДРЕСА_2. Отримавши від ОСОБА_4 по мобільному телефону повідомлення про те, що ОСОБА_9 поїхав із ринку додому, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дочекались його в під'їзді будинку, де вчинили напад на потерпілого, під час якого пострілами з пістолетів вбили його та заволоділи майном і грошима на суму близько 10.000 євро (65.862 грн.), а також знищили одяг потерпілого.

 

         У касаційному поданні прокурор просить пом'якшення покарання засудженому ОСОБА_3 до 8 років позбавлення волі, оскільки той не брав безпосередньої участі у нападі на ОСОБА_11. Крім цього, засуджений є інвалідом 2-ї групи, він переніс операцію на серці і позитивно характеризується за місцем проживання.

 

         Засуджений ОСОБА_8 у касаційній скарзі просить скасувати вирок щодо нього, а справу - закрити за відсутністю в його діях складу злочину. Зазначає, що на досудовому слідстві обмовив себе, будучи хворим, і щодо нього застосовувалися недозволені методи слідства, а протокол допитів він підписував, не читаючи.

 

         Адвокат ОСОБА_6 у касаційній скарзі просить скасувати вирок щодо ОСОБА_3, а справу - закрити за недоведеністю його участі у вчинених злочинах. Вважає, що судом не були досліджені обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи. Не було з'ясовано стан здоров¢я ОСОБА_3 при його допитах у жовтні 2004 року та застосування щодо нього незаконних методів слідства.

 

Засуджений ОСОБА_1  у касаційній скарзі просить вирок скасувати, а справу - направити на додаткове розслідування, оскільки пред'явлене йому обвинувачення не знайшло свого підтвердження ні на досудовому слідстві, ні в судовому засіданні.

 

У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_10, не оспорюючи доведеність вини ОСОБА_1 у підробленні та використанні паспорта, а також у незаконному поводженні зі зброєю, просить у решті вирок скасувати, а справу - закрити за недоведеністю його вини у вчиненні злочинів. Твердить, що його підзахисний на досудовому слідстві під тиском працівників міліції обмовив себе. Крім того, ставить питання про пом'якшення покарання засудженому.

 

Засуджений ОСОБА_2 у касаційній скарзі  просить скасувати вирок як незаконний та закрити справу за недоведеністю його вини у вчинених злочинах, посилаючись на те, що в основу вироку покладено його показання на  досудовому слідстві, які він давав під психологічним тиском працівників міліції, а інших доказів щодо його винуватості немає.

 

Адвокат ОСОБА_5 у касаційній скарзі просить скасувати вирок щодо Зелінського, а справу - закрити за недоведеністю участі підзахисного у вчиненні злочинів. Підкреслює, що це рішення є незаконне і прийняте на неналежно перевірених доказах.

 

Засуджений ОСОБА_4 у касаційній скарзі стверджує, що до складу злочинної групи він не входив, винагороду за вчинений злочин не отримував, про підготовку злочину йому нічого не було відомо, а на досудовому слідстві частково визнавав свою вину, внаслідок застосування до нього недозволених методів слідства. Просить вирок суду скасувати, а його - виправдати.

 

У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_7 просить змінити вирок, перекваліфікувати дії ОСОБА_4а з ч. 5 ст. 27 і ч. 4 ст. 187 на ч. 5 ст. 27 і ч. 2 ст. 186 КК України та пом'якшити йому покарання, мотивуючи тим, що її підзахисний не був учасником організованої групи, він не знав про злочинний намір ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і не брав участі у розподілі здобутих внаслідок злочину коштів. На думку адвоката, він тільки припускав можливість пограбування потерпілого ОСОБА_9.

 

Потерпіла ОСОБА_9 вважає, що суд призначив ОСОБА_1, ОСОБА_2 й ОСОБА_4 надмірно м'які покарання, тому в касаційній скарзі просить скасувати вирок, а справу - направити на новий судовий розгляд.

 

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який відмовився від касаційного подання і просив частково задовольнити касаційні скарги засуджених, їх захисників, пояснення засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 і захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_8, які підтримали доводи скарг, потерпілої ОСОБА_9, яка підтримала свою касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до наступного.

 

Суд правильно встановив фактичні обставини справи, але невірно оцінив дії ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 ОСОБА_4 - дійшовши висновку, що вони вчиняли зазначені у вироку злочини у складі організованої групи.

Із матеріалів справи видно і суд визнав доведеним, що ОСОБА_1 організував два розбійні напади і був безпосереднім їх виконавцем. Першого разу в м. Бердичеві він разом із невстановленими слідством особами і за пособництва місцевого жителя ОСОБА_3 вчинив із засідки напад на ОСОБА_11, якого вдарив пістолетом по голові та відібрав у нього валютні кошти, а потім учинив напад уже з іншими особами, мешканцями м. Житомира. Цього разу ОСОБА_1 домовився з Зелінським і разом із ним та за пособництва ОСОБА_4, який показав їм ОСОБА_9 і допоміг вислідкувати його, підстерегли  потерпілого в під'їзді будинку, напали на нього і серією прицільних пострілів із пістолетів убили потерпілого та заволоділи грошима.

Саме так ОСОБА_1 із Зелінським викладали обставини подій на досудовому слідстві. За їхніми словами, напад на ОСОБА_9 вони дійсно готували і виконували фактично вдвох. Участь ОСОБА_4 у даному злочині обмежувалась виключно пособницькими послугами ОСОБА_1. Останній звертався до ОСОБА_4 з проханням показати йому “об'єкт нападу”, а той, у свою чергу, надав йому таку інформацію.

ОСОБА_1 і ОСОБА_2неодноразово підтверджували на допитах, що в під'їзді будинку, де виконувалось ними задумане, миттєво не вдалося  примусити ОСОБА_9 віддати їм гроші. Той чинив активний опір. Зав'язалась боротьба. У цій ситуації вони вирішили застосувати зброю. Першим стріляв у ОСОБА_9 ОСОБА_1, який зробив три постріли. Потім стріляв у потерпілого ОСОБА_2. 

ОСОБА_4 послідовно стверджував на досудовому слідстві, що в той день, коли було вчинено напад на ОСОБА_9, ОСОБА_1 просив його повідомити про місце перебування потерпілого, а він, у свою чергу, надавав йому таку інформацію по телефону. ОСОБА_8 визнавав, що він пособничав ОСОБА_1 у пошуках ОСОБА_11, як потенційного об'єкта нападу, і той віддячив йому за таку послугу грішми, при цьому розповів, як саме на вулиці міста відбирали гроші в потерпілого.

Зазначені показання засуджених суд обгрунтовано визнав достовірними і поклав в основу вироку, оскільки вони відповідали іншим об'єктивним доказам, які належно перевірені в судовому засіданні і змістовно виписані у вироку.

Йдеться про ті дані, що містяться у протоколах огляду місця подій та висновках судово-медичних експертиз про кількість, характер і локалізацію вогнепальних поранень, виявлених на тілі потерпілого ОСОБА_9, і ті, на які вказували під час допитів потерпілий ОСОБА_11 та  свідки: ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 і ОСОБА_17

За таких обставин і враховуючи, що засуджені у своїх поясненнях викривали один одного і наводили такі деталі вчинених злочинів, які не були відомі органам досудового слідства, і під час перевірки підтверджувались, то доводи в касаційних скаргах про те, що вони були необ'єктивними і обмовляли себе під тиском працівників слідства, є безпідставними.

Даючи юридичну оцінку діям ОСОБА_1 і ОСОБА_2по цим конкретним епізодам обвинувачення та кваліфікуючи їх за ч. 4 ст. 187 і ч. 2 п. п. 6, 12 ст. 115 КК України, суд обґрунтовано послався на те, що ці засуджені спільно і, домовившись попередньо, за відпрацьованим планом, який погодили вдвох і змінювали вже безпосередньо в під'їзді будинку, вчинили напад на ОСОБА_9. Коли потерпілий почав чинити їм активний опір, то засуджені почергово, серією прицільних пострілів із пістолетів вбили його та заволоділи грошима в особливо великому розмірі. Врахував суд і те, що ОСОБА_1 із іншими особами був безпосереднім виконавцем розбійного нападу також на ОСОБА_11, в якого відібрав гроші на вулиці теж в особливо великому розмірі, і при цьому вдарив його пістолетом.

Не викликає сумнівів у колегії суддів і кваліфікація пособницьких дій ОСОБА_3 та ОСОБА_4а за ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК України.

Проте погодитись із висновком суду, що ОСОБА_1 утворив організовану групу, а ОСОБА_2 з ОСОБА_4 і ОСОБА_3 були її учасниками, не можна.

Саме по собі попереднє планування групою осіб злочину і розподіл між ними функцій щодо його виконання без установлення конкретних даних, що підтверджують стійкість групи, не є підставою для визнання групи організованою.

За змістом ч. 3 ст. 28 КК України організованою (стійкою) є група, в якій не менше трьох учасників набули таких внутрішніх суб'єктивних взаємостосунків, які забезпечують стабільність і безпеку їхнього існування, ефективну протидію внутрішнім і зовнішнім факторам, що можуть їх дезорганізувати. Наявність зазначених механізмів проявляється через відповідні ознаки, які суд має не тільки уявно припускати і перелічувати, але й також досліджувати їх і наводити конкретні докази.

Відповідно до обставин, установлених у судовому засіданні, у кожному конкретному випадку ОСОБА_1 і ОСОБА_2 були співвиконавцями, а ОСОБА_8 з ОСОБА_4 - пособниками зазначених злочинів у межах попередньо досягнутих домовленостей без створення ними стійкого злочинного об'єднання (організованої групи), тому їхні спільні діяння за своїми ознаками не утворюють організованої форми співучасті.

Судом обґрунтовано визнано засудженого ОСОБА_1 організатором вчинення розбійних нападів на ОСОБА_11 і ОСОБА_9 та вбивства останнього, але подвійна кваліфікація його дій за ч. 4 ст. 187 КК України і так само посилання суду на ч. 3 ст. 27 КК України є зайвими, оскільки ОСОБА_1 був одночасно і виконавцем цих злочинів, а згідно з п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 23грудня 2005 року “Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями”, такі діяння належить кваліфікувати за статтею Особливої частини КК України, без посилання на зазначену норму.

Вирок суду в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 201, ч. 1 ст. 194 КК України та ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 194 необхідно скасувати, а справу провадженням закрити на підставі п. п. 1, 2 ст. 6 КПК України за відсутністю в їх діях кладу злочину і події злочину.

Судом установлено, що ОСОБА_1 купив один паспорт у ОСОБА_13, а інший паспорт, на ім'я ОСОБА_12 - знайшов у Житомирі. Ці діяння за своїми ознаками не утворюють складу злочину, передбаченого статтею 357 КК України.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 201 КК України, а саме, у переміщенні через митний кордон України з приховуванням від митного контролю зброї та боєприпасів, на думку колегії суддів, не доведена. У вироку суд послався виключно на показання засудженого, які той давав на початку досудового слідства і потім від них відмовився. Інших доказів, які б свідчили про те, що такий злочин ним було вчинено, на досудовому слідстві і в судовому засіданні не здобуто.

Колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не можуть нести кримінальну відповідальність за умисне знищення майна потерпілого ОСОБА_9 (куртка і піджак), бо ці їхні діяння охоплюються ознаками розбійного нападу, який вони вчинили щодо ОСОБА_9 і враховані судом.  Тому кваліфікація їхній дій ще й за ч. 1 ст. 194 КК України є зайвою.

ОСОБА_1 підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України (підроблення паспортів), оскільки відповідно до положень ч. 1  п. 2  ст. 49 КК України даний злочин є злочином невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, а з дня його вчинення до дня набрання вироком законної сили минуло вже три роки.

Призначаючи покарання ОСОБА_3, апеляційний суд, як видно з вироку, не в повній мірі врахував дані про його особу, стан його здоров¢я, позитивну характеристику за місцем проживання і роль, яку він виконав у розбійному нападі (пособництво). Тому колегія суддів вважає можливим задовольнити подання прокурора і пом'якшити ОСОБА_3 покарання за ч. 4 ст. 187 КК України до 8 років позбавлення волі.

Доводи у касаційних скаргах про те, що досудове і судове слідство не відповідають фактичним обставинам справи є безпідставними. Сума викраденого у потерпілого ОСОБА_11 підтверджується показаннями потерпілого, свідка  ОСОБА_11, засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_1.

Покарання решті засудженим суд призначив відповідно до вимог ст. 65 КК України. Було враховано тяжкість вчинених ними злочинів, характер участі і ролі кожного, дані про особи винних і ті обставин, що обтяжують і пом'якшують  покарання. Отже, підстав для зміни призначених їм покарань у бік пом'якшення, навіть з урахуванням зазначених змін вироку, колегія суддів не вбачає.

Будь-яких порушень норм кримінально-процесуального закону, в тому числі тих норм, які регулюють права засуджених на захист, які були б підставою для інших змін вироку чи його скасування, як про це зазначається у скаргах,  не встановлено.

Цивільний позов судом вирішений відповідно до вимог закону. Висновки суду належно вмотивовані і зазначені у вироку.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 394 - 398 КПК України, колегія суддів

ухвалила:

касаційне подання прокурора задовольнити, касаційні скарги засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та їх захисників ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5 задовольнити частково, а касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Вирок апеляційного суду Житомирської області від 20 лютого 2006 року щодо  ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 й ОСОБА_4 змінити.

Скасувати вирок у частині засудження: ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 201 та ч. 1 ст. 194  КК України, а ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 194 КК України і на підставі п. п. 1, 2 ст. 6 КПК України справу закрити за відсутністю в їх діях складу та події злочину відповідно.

Звільнити ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 358 КК України на підставі ст. 49 КК України у зв'язку з закінченням строків давності.

Виключити з вироку посилання суду: щодо ОСОБА_1 - на ч. 3 ст. 27 КК України і повторну кваліфікацію його дій за ч. 4 ст. 187 КК України, як зайву, а також щодо нього і решти засуджених - посилання, як на кваліфікуючу ознаку - вчинення розбійного нападу на потерпілих ОСОБА_11 і ОСОБА_9 організованою групою.

Вважати  ОСОБА_1 засудженим за ч. 4 ст. 187 КК України на 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його  власністю, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених зазначеним законом, ч. 3 ст. 358, ч. 1 ст. 263 і ч. 2 п. п. 6, 12 ст. 115 КК України, до остаточного покарання, призначеного судом.

Пом'якшити покарання ОСОБА_3 за ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК України до 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених зазначеним законом і ч. 1 ст. 263 КК України призначити йому остаточне покарання - 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його  власністю.

У решті вирок залишити без зміни.

судді:

 

Редька А.І.                                         Кияшко А.Я.                                   Лавренюк М.Ю.