Справа № 22-1080 2007 року                 Головуючий суддя у І інстанції - Сидорук Є.І.

Суддя-доповідач в Апеляційному суді - Буцяк З.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

18 жовтня 2007 року                                                                                                  м.Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі:     головуючого Буцяка З.І.

суддів Демянчук С.В., Григоренка М.П.

з участю секретаря судового засідання Колесової Л.В.

ОСОБА_1, ОСОБА_3, представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішен­ня Рівненського міського суду від 22 червня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_2до ОСОБА_1про усунення перешкод у користуванні квартирою і вселення та зустрічним позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2і ОСОБА_3про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

встановила:

Рішенням Рівненського міського суду від 22 червня 2007 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні однокімнатною АДРЕСА_1і вселення задоволено.

ОСОБА_1 у задоволенні його зустрічного позову до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про визнання їх такими, що втратили право користування спірною квартирою, від­мовлено за безпідставністю.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на те, що його син та колишня дружина у спірній квартирі не проживають без поважних причин з грудня 1992 року, ОСОБА_3 в процесі судового розгляду справи зі спірної квартири у добровільному порядку виписалася сама, просить апеляційний суд його скасувати.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія су­ддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення частковому скасуванню з ухваленням у справі апеля­ційним судом нового рішення з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірна АДРЕСА_1у 1989 році була виділена на сім"ю, яка на той час складалася з ОСОБА_1, ОСОБА_3 та малолітнього ОСОБА_2

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 зареєструвався у спірній АДРЕСА_127 квітня 2005 року після отримання паспорта. ОСОБА_3 у зазначеній квартирі зі згоди ОСОБА_1 залиша-

лася зареєстрованою до звернення сина сторін ОСОБА_2 із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спірним житловим приміщенням і вселення.

Законність реєстрації ОСОБА_2 у спірній квартирі ОСОБА_1 у судовому порядку не оспорював.

До 6 вересня 2006 року ОСОБА_2 був неповнолітнім і відповідно до правил ст. 34 ЦК України не володів повною цивільною дієздатністю, через що не міг у повному обсязі здійснювати захист своїх інтересів.

Набувши повноліття, ОСОБА_2 практично відразу, 10 листопада 2006 року звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про усунення перешкод у корис­туванні спірною однокімнатною АДРЕСА_1в якій він зареєстрований, та про вселення в неї.

Відповідно до рішення суду, яким шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 у 1993 році був розірваний, малолітній ОСОБА_2 був залишений проживати разом із матір"ю, яка після розлучення стала мешкати у своїх батьків у с В.Омеляна Рівненського району. Таким чином, непроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі мало місце відпо­відно до рішення суду.

У зв"язку з цим доводи ОСОБА_1 про те, що його неповнолітній син у спірній квартирі не проживав без поважних причин, на увагу не заслуговують.

З урахуванням викладеного, а також виходячи з правил ст. 64 та п.3 ч.3 ст. 71 ЖК України місцевий суд, на переконання апеляційного суду, законно й обгрунтовано задовольнив позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та зобов'язав батька, який не впускав сина у спірну квартиру, не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні цим житло­вим приміщенням і вселив останнього у спірну квартиру, одночасно відмовивши ОСОБА_1 у задоволенні його зустрічного позову до сина ОСОБА_2 про визнання його таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням.

Разом з тим, з матеріалів справи безспірно вбачається, що в судовому засіданні суду першої інстанції представник ОСОБА_3 не заперечував той факт, що ОСОБА_3 у спірній квартирі не проживає понад 6 місяців без поважних причин. Більше того, в процесі судового розгляду даної справи ОСОБА_3. добровільно знялася з реєстрації у спірній квартирі.

Частиною 1 ст. 61 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнані сторона­ми та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Тому з урахуванням викладеного у місцевого суду не було правових підстав від­мовляти ОСОБА_1 у задоволенні його позову до ОСОБА_3 про визнання її такою, що втратила право користування спірною квартирою.

У зв"язку з наведеним рішення суду першої інстанції у зазначеній частині підля­гає скасуванню.

На підставі викладеного та керуючись ст. 71 ЖК України, ст.ст. 10, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду від 22 червня 2007 року в частині відмови ОСОБА_1у задоволенні його позову до ОСОБА_3

про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, скасу­вати.

Позов ОСОБА_1у цій частині задовольнити.

Визнати ОСОБА_3такою, що втратила право користування АДРЕСА_1

В решті рішення місцевого суду залишити без зміни, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.