2

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2012 р. м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді: Шалаути Г.І.,

суддів: Мелінишин Г.П., Меленко О.Є.,

секретаря: Балагури М.О.,

з участю сторін: представника апелянта ОСОБА_1,

представника апелянта ОСОБА_2,

представника апелянта ОСОБА_3,

представника позивача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" про припинення правовідношення, скасування та вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек записів про обмеження та обтяження щодо нерухомого майна за апеляційною скаргою ПАТ "Банк Національний кредит" на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 09 серпня 2012 року, -

встановила:

Акціонерний комерційний банк - "Банк Національний кредит" 19.03.2007 року уклав кредитний договір з ОСОБА_7, за яким останньому надано кредит на споживчі цілі загальною вартістю 10000000 грн. строком на п'ять років до 18.03.2013 року з відсотковою ставкою. 01.04.2008 року тим же банком укладено кредитний договір з ОСОБА_7 550000 євро з відсотковою ставкою 13.5% на п'ять років. Тим же банком 10 грудня 2007 року укладено кредитний договір з ОСОБА_8, якій надано кредит шляхом відкриття кредитної лінії в сумі, що не може перевищувати 7575000 грн. з кредитною відсотковою ставкою - 16%, кредит ________________________________________________________________________________

Справа №0917/426/2012 Головуючий у І інстанції Гандзюк Д.М.

Провадження №22ц/0990/1823/2012 Суддя-доповідач Шалаута Г.І.

Категорія 19

надано на сім років до 09.12.2014 року. Кредити за всіма зазначеними договорами згідно умов договорів надано ОСОБА_7 та ОСОБА_8 як фізичним особам на споживчі цілі.

В якості забезпечення зобов»язань за цими кредитними договорами акціонерний комерційний банк "Національний кредит» уклав з майновим поручителем - ОСОБА_5 наступні договори: іпотечний договор від 20.12.2007 р., зареєстрований в реєстрі за №2035, договір від 03.07.2008 року про внесення змін до іпотечного договору від 20.12.2007 р., зареєстрований в реєстрі за №4889, іпотечний договор від 20.12.2007 р., зареєстрований в реєстрі за №2346, договір від 03.07.2008 р. про внесення змін до іпотечного договору від 20.12.2007 р., зареєстрований в реєстрі №4890, договір поруки від 10.12.2007 р. №02-734/1-4, іпотечний договір від 02.04.2008 р., зареєстрований в реєстрі за №515, договір від 11.08.2008 р. про внесення змін до іпотечного договору від 02.04.2008 р., зареєстрований в реєстрі №1395, договір поруки від 01.04.2008 р. №02-203/1-4, іпотечний договір від 20.03.2008 р., зареєстрований в реєстрі за №438, договір поруки від 19.03.2008 р. №02-178/1-4.

В іпотеку банку передано за переліченими вище договорами іпотеки об»єкти нерухомого майна, що належало - ОСОБА_5, а саме: земельну ділянку площею 0,0349га, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташована в АДРЕСА_1,кадастровий номер2611000000:04:006:0039, земельну ділянку площею 0,0349га, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташована в АДРЕСА_1 кадастровий номер2611000000:04:006:0044, земельну ділянку площею 0,01312га, кадастровий номер 2611000000:04:001:0105 , яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташована в АДРЕСА_1 та два житлово-відпочинкові будинки, що знаходяться на ній за адресою: АДРЕСА_1, земельну ділянку площею 0,1000 га, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташована в АДРЕСА_1 кадастровий номер 2611000000:04:001:0222 та об»єкт незавершеного будівництва - житлово-відпочинковий будинок, розташований на ній за адресою - АДРЕСА_1, а також приміщення магазину загальною площею 813,5 м.кв., що знаходиться в АДРЕСА_2.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 06.03.2012 року(суддя Войціховський В.А.) суб»єкта підприємницької діяльності - ОСОБА_7 визнано банкрутом та ліквідовано, а провадження у справі про його банкрутство припинено. В мотивувальній частині ухвали зазначено, що за відсутністю майна у підприємця ОСОБА_7 вимоги кредиторів підприємця ОСОБА_7., в тому числі ПАТ "Банк Національний кредит" на загальну суму кредиторських зобов»язань 18184145.91 грн, та 1425781.99 грн. штрафних санкцій слід вважати погашеними. Ухвалою Господарського суду Волинської області від 07.03.2012 року(суддя Кравчук А.М.) суб»єкта підприємницької діяльності ОСОБА_8 визнано банкрутом та ліквідовано, а провадження у справі про її банкрутство припинено. В мотивувальній частині ухвали зазначено, що за відсутністю майна у підприємця ОСОБА_8 вимоги кредиторів, в тому числі ПАТ "Банк Національний кредит" на загальну суму кредиторських зобов»язань 8791327 грн. слід вважати погашеними.

ОСОБА_5 зсилаючись на зазначені вище ухвали Господарського суду Волинської області від 06.03.2012 року та від 07.03.2012 року, які на його думку, мають преюдиційне значення, а також зсилаючись на правові норми ст.ст.609, 51 ЦК України, якими зобов»язання припиняються з ліквідацією юридичної особи, а отже припиняються із припиненням діяльності підприємців - фізичних осіб, а також зсилаючись на норми ч.1 ст.559 ЦК та на ст.ст.3, 17 Закону України "Про іпотеку", які передбачають припинення поруки з припиненням основного зобов»язання звернувся в травні 2012 року до Яремчанського районного суду з позовом до ПАТ "Банк Національний кредит" про припинення правовідношення, що ґрунтуються на укладених, зазначених вище іпотечних договорах та договорах поруки, скасування та вилучення з Державного реєстру іпотек записів про обтяження іпотекою перелічених вище об»єктів нерухомого майна та з Єдиного реєстру заборон відчуження об»єктів нерухомого майна записів щодо існуючих заборон на перелічені вище об»єкти нерухомого майна.

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 09 серпня 2012 року частково задоволено позов ОСОБА_5 до ПАТ "Банк Національний кредит" про припинення правовідношення, що ґрунтуються на укладених, зазначених вище іпотечних договорах та договорах поруки та вилучено з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна перелічене вище нерухоме майно та з Державного реєстру іпотек вилучено записи про обмеження та обтяження щодо перелічених об»єктів нерухомого майна.

В задоволенні вимоги про скасування записів про обмеження та обтяження щодо нерухомого майна в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та у Державному реєстрі іпотек про обмеження та обтяження щодо нерухомого майна відмовлено.

На зазначене рішення ПАТ "Банк Національний кредит" подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що воно є незаконним та необґрунтованим. Доводи апелянт мотивує тим, що суд першої інстанції неправильно визначив правовідносини між сторонами, неправильно витлумачив норми матеріального права, які застосував та не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню. Також апелянт вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, відмовив у долученні до матеріалів справи кредитних договорів, зі змісту яких вбачається, що кредити надавалися на споживчі цілі ОСОБА_10 та ОСОБА_8 як фізичним особам, а не як підприємцям, що висновки суду про припинення правовідношення поруки між банком та позивачем з припиненням основного зобов»язання за відсутністю майна у боржників - підприємців ОСОБА_7 та ОСОБА_8 суперечать нормам ч.6 ст.31, ч.2 ст.49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які передбачають право кредитора звернутися в суд з вимогами про повернення боргу в цивільно-правовому порядку, оскільки кредитні угоди забезпечені порукою майна ОСОБА_5 - фізичної особи. Апелянт вважає, що висновки суду про припинення зобов'язань між позивачем та відповідачем за самими договорами забезпечення згідно ст.559, 593 ЦК України, ст.17 Закону України "Про іпотеку" не відповідає обставинами справи, оскільки основні позичальники укладали кредитні договори не як суб'єкти підприємницької діяльності, а як фізичні особи, що підтверджується змістом кредитних договорів, а тому їхні зобов'язання, по таких кредитних договорах не припинилися, а продовжують існувати. Посилання суду на ухвали Господарського суду Волинської області, які мають преюдиційне значення, є неправильним, оскільки спір виник не між тими ж самими сторонами, бо позивач не був стороною господарського спору і не міг бути, а даний спір не стосується підприємницької діяльності ні ОСОБА_8, ні ОСОБА_7, а стосується їхніх невиконаних зобов»язань по отриманих кредитних договорах за наданими споживчими кредитами як споживачам - фізичним особам. Крім того, судом порушено норми процесуального законодавства - судом самостійно змінено вимоги, оскільки в позовній заяві позивач не просив суд вилучати записи із відповідних реєстрів, а просив їх визнати такими, що підлягають скасуванню та вилученню, проте суд задовольняючи позов, вийшов за межі позовних вимог і вирішив вилучити записи з реєстрів. Такі дії суду вважає порушенням принципу диспозитивності. Апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати як незаконне, постановити нове рішення, яким в позові ОСОБА_5 відмовити за безпідставністю заявлених вимог.

В суді представники апелянта - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримали, пояснили, що у самому змісті укладених іпотечних договорів у розділах «термін дії іпотечного договору» зазначено, щодоговір діє до повного виконання позичальником забезпечених порукою зобов»язань (з урахуванням всіх змін та доповнень до них) або до припинення іпотеки, що прямо передбачено чинним законодавством. Чинним законом, зокремаст.609 ЦК України, на яку зіслався позивач у позовній заяві, що зобов»язання припиняється з ліквідацією юридичної особи, оскільки ні ОСОБА_7, ні ОСОБА_8 не є юридичними особами, то з ліквідацією їх як фізичних осіб-підприємців не припиняється основне зобов»язання по сплаті кредитних зобов»язань за основними договорами, які укладено з ними як з фізичними особами - споживачами кредитних послуг(всі кредити ними отримано на споживчі цілі, що зазначено в кожному договорі). Ст.51 ЦК України, на яку безпідставно, на думку апелянтів, зсилається в позовній заяві позивач, яка передбачає, що нормативно-правові акти, які регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб (зокрема ст.609 ЦК України) можуть бути застосовані до підприємницької діяльності фізичних осіб, не може бути застосовано до спірних правовідносин, які не відносяться до підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців ОСОБА_8 та ОСОБА_7, оскільки кредитні договори з ними було укладено як зі споживачами банківських послуг та надано на споживчі цілі.

Представник апелянта ОСОБА_3 підтримав апеляційну скаргу, пояснив, що з рішення Яремчанського районного суду вбачається, що однією з підстав припинення цивільних зобов»язань позивача є рішення суду, зокрема ухвали Господарського суду Волинської області від 06.03.2012 року та від 07.03.2012 року про визнання вимог відповідача до фізичних-осіб підприємців - ОСОБА_8 та ОСОБА_7 погашеними. Однак цивільним законодавством України встановлено вичерпний перелік підстав припинення договірних зобов»язань грошового характеру, в тому числі за рішенням суду. Відповідно до глави 53 ЦК України грошове зобов»язання, яке виникло на підставі договору припиняється за рішенням суду лише у разі його розірвання. Згідно ч.2 ст.653 ЦК Україниу разі розірвання договору, зобов»язання сторін припиняються. Розірвання договору за загальним правилом допускається лише за згодою сторін (ч.1 ст.651 ЦК України). Договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням суду лише у разі істотного порушення договору другою стороною, та в інших випадках, встановлених законом або договором. Таким чином цивільним законодавством України не передбачено такої підстави для припинення договірного грошового цивільного зобов»язання як набрання законної сили рішенням суду про визнання кредиторських вимог погашеними. Кредиторські вимоги у справі про банкрутство фізичної особи -підприємця погашаються лише в межах вимог, які виникають із здійснення підприємницької діяльності. Відповідно до вимог ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов»язання. Визнання кредиторських вимог до фізичної особи-підприємця погашеними за відсутністю майна в останньої, не припиняє дію цивільного зобов»язання, яке виникло поза межами підприємницької діяльності, і не позбавляє кредитора права звернутися з такими вимогами після закінчення провадження у справі про банкрутствов порядку, встановленому цивільним законодавством. Відповідна норма встановлена у ч.3 ст.49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Оскільки зобов»язання за основним цивільним зобов»язанням (кредитним договором ) не припинилося, не можна вважати припиненим і похідне зобов»язання - із його забезпечення. З огляду на вищевикладене, посилання суду на ч.1 ст.559, ст.51 ЦК України та на ст.17 Закону України "Про іпротеку" є неправомірним, оскільки в даному випадку висновок про припинення зобов»язання ліквідацією юридичної особи не відповідає обставинам справи. Положення ст.51 ЦК України стосуються виключно правового режиму здійснення діяльності фізичної особи-підприємця, а не припинення такої. Відповідно до змісту ст.608 ЦК України зобов»язання фізичної особи припиняються лише її смертю, за відсутності спадкоємців. Права відповідача підлягають судовому захисту на підставі положень ст.625 ЦК України. Представник апелянта просив апеляційну скаргу задовільнити.

Представник позивача ОСОБА_4 апеляційної скарги не визнав, заперечення мотивував тим, що оскільки ПАТ "Банк Національний кредит" було подано заяву як кредитором до боржника-підприємця ОСОБА_8 про погашення боргу на суму 8791327 грн., у справі(№5004/800/11 ), яка згідно ухвали Господарського суду Волинської області від 7.03.2012 року, на підставі п.6 ст.31Закону України »Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» не була задоволена за відсутності майна у боржника та вважається погашеною, то вимога про припинення поруки, яка є похідною від основної вимоги на підставі ч.1 ст.559 ЦК України та в розумінні ст.3, 17 Закону України "Про іпотеку" правомірно визнана судом припиненою. Вважає рішення суду законним, просить відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів знаходить доводи апеляційної скарги обґрунтованими і приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступних доводів.

Суд першої інстанції неправильно встановив правовідносини між сторонами, неправильно застосував до спірних відносин норми матеріального права, які їх не регулюють та дав їм неправильне тлумачення і не застосував до спірних правовідносин ті норми матеріального права, які слід було застосувати. Також суд за основу доведеності позовних вимог ОСОБА_5 взяв ухвали Господарського суду Волинської області про визнання банкрутами підприємців-фізичних осіб - ОСОБА_8 та ОСОБА_7 як боржників за основними кредитними зобов»язаннями та висновки господарського суду про визнання вимог кредиторів, заявлених до них, погашеними за відсутністю майна в останніх та вважав на підставі ч.3 ст.61 ЦПК України, що ці рішення мають преюдиційне значення для даного спору. Однак з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки зазначені ухвали господарського суду не можуть мати преюдиційного значення, оскільки за змістом ч.3 ст.61 ЦПК України не підлягають доказуванню при розгляді інших справ обставини, які встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській справі або адміністративній справі, що набрало законної сили, за умови, що в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені такі обставини. У справах господарського суду встановлювалися обставини неплатоспроможності підприємців - фізичних осіб-ОСОБА_8 та ОСОБА_7 та неспроможності погашення ними вимог кредиторів щодо зобов»язань, які випливають з їх підприємницької діяльності. Господарським судом не досліджувалося питання неплатоспроможності майнового поручителя ОСОБА_5, який в забезпечення виконання основних зобов»язань ОСОБА_8 та ОСОБА_7 по кредитних договорах, в яких вони виступали як фізичні особи-споживачі кредитних послуг, надав забезпечення вимог кредитора - відповідача у справі, іпотечним майном. Даний спір не стосується підприємницької діяльності ні ОСОБА_8, ні ОСОБА_7, а стосується їх невиконаних зобов»язань по отриманих кредитних договорах за наданими споживчими кредитами як споживачам - фізичним особам.

З огляду на викладене висновки суду про преюдиційне значення ухвал господарського суду Волинської області не відповідають вимогам закону та обставинам справи.

До спірних правовідносин частково підлягає застосуванню норма Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом",однак не та (п.6ст.31 закону), на яку зіслався суд,яка визначає умови та порядок відновлення платоспроможності боржника -суб»єкта підприємницької діяльності чи визнання його банкрутом, застосування ліквідаційної процедури, повного чи часткового погашення вимог кредиторів. До даних правовідносин підлягає застосуванню ч.3 ст.49 цього закону, якою передбачено, що визнання кредиторських вимог до фізичної особи-підприємця погашеними за відсутністю в останнього майна, не припиняє дію цивільного зобов»язання, яке виникло поза межами його підприємницької діяльності і не позбавляє кредитора права звернутися з такими вимогами після закінчення провадження у справі про банкрутство в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Крім зазначеного, суд допустив порушення норм процесуального права, не повно та не всесторонньо дослідив обставини справи - не приєднав до матеріалів справи та не дав оцінки змісту кредитних договорів :договору №88ф/2007/02-733/2-1 від 10.12.2007 року, укладеного між апелянтом та ОСОБА_8 та договорів №25ф/2008/02-177/2-1від 19.03.2008 року , №30ф /2008/02-202/2-1 від 1.04.2008 року, укладених між апелянтом та ОСОБА_7, з яких вбачається, що вони є споживчими договорами, про що зазначено в додатку №1 до кожного з кредитних договорів, при зазначенні найменування сторін та їх реквізитів немає жодного посилання на те, що позичальниками є фізичні особи-підприємці, на останніх сторінках кожного з договорів у графі "підписи сторін" зазначено прізвище, ім'я, по-батькові та паспортні дані ОСОБА_8 та ОСОБА_7 без відбитків печаток їх як підприємців, мета надання коштів у кожному кредитному договорі зазначена "на споживчі цілі" (див .п.2.5 договорів).

Через недослідженість обставин по справі суд неправильно визначив правовідносини між сторонами. Оскільки не припинилися зобов»язання щодо виконання основних - кредитних зобов»язань між апелянтом та ОСОБА_8 та ОСОБА_7 як фізичних осіб - споживачів кредитних послуг, то і зобов»язання із забезпечення виконання основного зобов»язання (іпотека, порука тощо), які мають похідний характер, теж не припинилось, а тому посилання суду на ч.1 ст.559 ЦК України та на ст.17 Закону України "Про іпотеку" є помилковим.

Згідно ч.1ст.598ЦК України зобов»язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов»язань, передбачені ст.ст.599-601, 604-609 ЦК України, зокрема за ст.599 ЦК України зобов»язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Належним виконанням зобов»язання є зобов»язання, прийнято кредитором, в результаті якого припиняються права та обов»язки сторін зобов»язання.

Відповідно до глави 53 ЦК України грошове зобов»язання, яке виникло на підставі договору припиняється за рішенням суду лише у разі його розірвання.

Згідно ч.2 ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов»язання сторін припиняються.

Частина1 ст.651ЦК України передбачає також розірвання договору за загальним правилом, за згодою сторін.

Договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням суду лише у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором.

Відповідно до вимог ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов»язання.

Отже, визнання кредиторських вимог до фізичної особи-підприємця погашеними за відсутністю майна в останньої, не припиняє зобов»язальних правовідносин сторін договору, та не звільняє останнього від відповідальності за не виконання грошового зобов»язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України. За таких обставин висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам зазначених правових норм, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову позивачу у задоволенні позову.

На підставі ч.1 ст.598, 599-601, 604-609, ч.1, 2 ст.625 ЦК України, ст.ст.13,18,33 Закону України "Про іпотеку", ст.48, ч.3 ст.49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом", та керуючись ст.ст.307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ПАТ "Банк Національний кредит" задовольнити.

Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 09 серпня 2012 року скасувати.

Постановити нове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" про припинення правовідношення, скасування та вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек записів про обмеження та обтяження щодо нерухомого майна відмовити .

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді : Г.І.Шалаута

Г.П.Мелінишин

О.Є.Меленко