АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________________________________________________________________________________

Провадження № 22ц/2090/6576/2012 р Головуючий1-ї інст-Зуб Г.А.

Справа № 2018/11224/12/07

Категорія : сімейні Доповідач - Черкасов В.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2012 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді - Черкасова В.В.

суддів - Кукліної Н.О., Кокоші В.В.

при секретарі - Гуренко М.О., Каплоух Н.Б.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_9 -ОСОБА_3

на рішення Київського районного суду м.Харкова від 14 серпня 2012 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_9 про встановлення факту проживання однією родиною чоловіка та жінки без шлюбу та про визнання права власності на Ѕ частину майна, -

В С Т А Н О В И Л А

У березні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_9 про встановлення факту проживання однією родиною чоловіка та жінки без шлюбу та про визнання права власності на Ѕ частину майна.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 вказувала, що з осені 2003 року вона з ОСОБА_9 проживала однією родиною, з сумісним побутом, загальним бюджетом. На Україні сторони вирішили не реєструвати шлюб, але 05 серпня 2005 року уклали шлюб відповідно питанню та відповіді до Шаріату в духовному управлінні мусульман України, мусульманській громаді міста Одеси, про що сторонам видане відповідне свідоцтво про шлюб.

ОСОБА_4 зазначала, що в період проживання з відповідачем однією сім'єю, 01 грудня 2005 року, вони придбали квартиру АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_9, право власності на вказану квартиру оформлено за останнім. Після укладення договору сторони вселилися в придбану квартиру, вели спільне господарство. Право власності на Ѕ частину спірної квартири не зареєстроване за позивачем.

Тому, ОСОБА_4 просила суд встановити факт проживання однією родиною її і ОСОБА_9 без шлюбу в період з вересня 2003 року по теперішній час та визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

У судовому засіданні відповідач позов не визнав, пояснив, що він є громадянином ОАЕ та постійно мешкає в м.Дубай зі своєю родиною, Україну відвідує епізодично виключно по робочим справам. Факт знайомства з позивачкою не заперечує, оскільки ОСОБА_4 працює на посаді менеджера в компанії, належній відповідачу. Спільне проживання сторін ОСОБА_9 спростовує, вказував, що спірна квартира здається в оренду, придбана виключно за його гроші і є його власністю.

Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 14 серпня 2012 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Встановлено факт проживання однією родиною позивачки та ОСОБА_9 без шлюбу в період з вересня 2003 року по 28 березня 2012 року. Визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1. Стягнуто на користь позивача з відповідача судові витрати за сплату судового збору у сумі 1410,82 грн.

В апеляційній скарзі представника відповідача ОСОБА_9 -ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

В обгрунтування доводів апеляційної скарги вказують на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, знаходить апеляційну скаргу підлягаючою задоволенню.

При цьому колегія суддів виходить із наступного.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з доведеності факту проживання однією родиною сторін без шлюбу, тому майно, придбане за час спільного проживання, належить сторонам на праві спільної сумісної власності.

Проте погодитися з таким висновком суду не можна, оскільки він дійшов його з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з положеннями частин 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, за реєстрований у державному органі реєстрації ак тів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу не є під ставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків по дружжя.

Разом із тим згідно зі ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не пе ребувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спіль ного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жін ки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширю ються положення гл. 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходи ти з того, що ця норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені від носини, які притаманні подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебува ють у фактичних шлюбних відносинах, для вирі шення майнового спору на підставі ст. 74 СК суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, упродовж якого було придбане спірне майно.

За приписами ч. 2 ст. З СК сім'ю складають осо би, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. По дружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуван ням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Тобто поняття сім'ї дається через формулювання її ознак, головною з яких є наявність між її членами взаємних прав та обов'язків, що зумовлені їхнім спільним проживанням.

Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що відповідач, ОСОБА_9, є громадянином ОАЕ, постіно проживає у м.Дубаї (а.с.102-103).

05 серпня 2012 року ОСОБА_9 та ОСОБА_4 уклали шлюб відповідно питанню та відповіді по Шаріату (а.с.6).

01 грудня 2005 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (а.с.7).

У зазначеній квартирі ні позивачка ні відповідач не були зареєстровані та не проживали в ній, оскільки ця квартира була здана у оренду.

В ході судового розгляду представником відповідача надана довідка Міністерства внутрішніх справ Головного управління у справах громадянства та міграції про сімейний стан відповідача, який одружений, має двох дружин, при цьому згідно свідоцтва НОМЕР_1 про підтвердження шлюбу відповідача, який перебуває у шлюбі з ОСОБА_10 з 01 жовтня 1990 року відповідно до шлюбного договору №701,№20 в журналі реєстрації шлюбів, виданих судом першої інстанції Королівства Марокко(а.с.125-129).

Крім того до суду апеляційної інстанції надана засвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу заява ОСОБА_8 до компетентних органів в якій вона підтвердила, що станом на 17 вересня 2010 року в зареєстрованому шлюбі не перебувала та не проживала однією сім'єю і не вела спільного господарства з іншою особою.

Тому висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 перебувала у фактичних шлюбних відносинах, і що на ці правовідносини поширюється дія ст. 74 СК, є помилковим навіть за наявності спільної часткової власності, листування, відвідин одне одного тощо.

Тому судова колегія вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції до виниклих правовідносин між сторонами, а також про те, що правила ст. 74 СК України щодо поділу майна осіб, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах, оскільки такі правила поширюються на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі.

Згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись з позовом в суд позивач має надати суду належні та допустимі докази, які достовірно свідчать про наявність родинних стосунків між сторонами.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_4 не надала суду доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а саме факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, спільного побуту та спільного ведення господарства

Таким чином, системний аналіз вищезазначених норм матеріального права та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України свідчить про те, що центральною ознакою проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як однієї із форм організації сімейного життя осіб протилежної статі, є наявність взаємних прав та обов'язків, спільність побуту, а також систематичне ведення ними спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї.

Доводи апеляційної скарги підтверджуються матеріалами справи та вимогами закону.

Судова колегія, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, визнає, що рішення судом першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.. 309 ЦПК України є підставою для його скасування з відмовою у задоволені ОСОБА_4 у задоволені позовних вимог .

Керуючись ст. ст.303,304,.307,.309,313,.314,316,317,319,324 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_9 -ОСОБА_3 -задовольнити.

Рішення Київського районного суду м.Харкова від 14 серпня 2012 року - скасувати.

У задоволені позову ОСОБА_4 до ОСОБА_9 про встановлення факту проживання однією родиною чоловіка та жінки без шлюбу та про визнання права власності на Ѕ частину майна -відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: