1із3                    

Справа № 705/2043/12          

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ Іменем України

07.09.2012 м.Іршава

Іршавський районний суд Закарпатської області в складі :

головуючого-судді Іваницького Р.С.

при секретарі Якуб В.В.

представника позивача ОСОБА_1

          розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Іршаві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про визнання частково недійсним деяких положень (пунктів) кредитного договору № 0542/07/26-А укладеного 25.12.2007 року, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 звернувся до Іршавського районного суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про визнання частково недійсним деяких положень (пунктів) кредитного договору № 0542/07/26-А укладеного 25.12.2007 року, мотивуючи тим, що 25 грудня 2007 року між ним ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «Форум»(в подальшому реорганізованим в Публічне Акціонерне Товариство «Банк Форум»), було укладено кредитний договір № 0542/07/26-А від 25.12.2007р. За умовами пункту 6.2. глави 6 «Гарантії та конфіденційність»кредитного договору сторони домовились про те, що «Умови цього договору є конфіденційними, і можуть бути розголошені третім особам з письмового дозволу протилежної сторони та у випадках, передбачених чинним законодавством України». Також до цього пункту банком, в порушення чинного законодавства України, другим абзацом було внесено застереження, яке встановлює, що - «У випадках, пов'язаних з невиконанням Позичальником своїх зобов'язань за цим договором банк має право на розголошення будь-якої інформації, пов'язаної з договором третім особам». Вважає, що зазначені вище умови кредитного договору є порушенням його охоронюваних законами та Конституцією України прав, діючих в Україні законів.

          Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, але подав заяву, в якій просить провести розгляд справи за його відсутності за участю його представника ОСОБА_1 (а.с.16, 17,18).

          Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні, позовні вимоги підтримав в повному обсязі з мотивів вказаних в позовній заяві, просить їх задовольнити. Також не заперечує щодо винесення заочного рішення по справі.

Відповідач в судове засідання не з’явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи відповідно до ст.. 74 ч.5 (а.с.12), тому справа розглядалась на підставі наявних у справі доказів згідно до ст. 169 ч.4 ЦПК України. За згодою представника позивача проведено заочний розгляд справи відповідно до вимог ст.ст. 224, 225 ЦПК України.

В судовому засіданні належними доказами у справі встановлено, що 25 грудня 2007 року між ним ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «Форум»(в подальшому реорганізованим в Публічне Акціонерне Товариство «Банк Форум»), було укладено кредитний договір № 0542/07/26-А від 25.12.2007р. (а.с.7-9). За умовами пункту 6.2. глави 6 «Гарантії та конфіденційність» кредитного договору сторони домовились про те, що «Умови цього договору є конфіденційними, і можуть бути розголошені третім особам з письмового дозволу протилежної сторони та у випадках, передбачених чинним законодавством України». Також до цього пункту банком, в порушення чинного законодавства України, другим абзацом було внесено застереження, яке встановлює, що - «У випадках, пов'язаних з невиконанням Позичальником своїх зобов'язань за цим договором банк має право на розголошення будь-якої інформації, пов'язаної з договором третім особам» (а.с.8).

Статтею 60 ЦПК України, встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На сьогодні правовий режим банківської таємниці в Україні визначається Цивільним кодексом України (далі — ЦК), а також Законом України від 7 грудня 2000 р. № 2121-III «Про банки і банківську діяльність»(далі —Закон № 2121-III). У цьому Законі дано визначення поняття «банківська таємниця», встановлено механізм збереження та порядок її розкриття.

2із3

Банківська система в будь-якій країні є важливою складовою економіки та має значний вплив на діяльність та розвиток суспільства. З метою забезпечення стабільного та ефективного функціонування цієї системи держава створює умови та надає гарантії зайняття банківською діяльністю, головною з яких є банківська таємниця. У зв'язку з цим правовий інститут банківської таємниці є обов'язковим атрибутом правової системи держави, зміст якої зумовлюється особливостями економіко-правової доктрини та формуванням нормативної бази.

Саме на суд як орган державної влади, що розглядає справи про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб відповідно до глави 12 розділу IV Цивільного процесуального кодексу України (далі —ЦПК), покладено обов'язок у кожному конкретному випадку оцінити нагальну суспільну потребу в розкритті такої інформації.

Правовий режим інформації, яка містить банківську таємницю, підстави та правила її розкриття, визначені законодавством. Згідно зі ст. 1076 ЦК банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених Законом № 2121-ІІІ. У цьому Законі питанням банківської таємниці та конфіденційності інформації присвячена глава 10. Зокрема, у ст. 60 цього Закону поняття «банківська таємниця»визначено як інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальну чи моральну шкоди клієнту.

Крім того, банківською таємницею є й інформація, яка залишилась у банку після смерті особи, оскільки згідно з ч. 3 ст. 62 Закону № 2121- ІІІ довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам у справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів).

Системний аналіз відповідного законодавства свідчить про те, що перелік відомостей, які становлять банківську таємницю, можна доповнити такими положеннями: персональними даними про діючих клієнтів банку, отриманими банком офіційно; відомостями про майно, яке перебуває на зберіганні в банку (про власника майна, перелік майна та його вартість, про види банківського збереження); інформацією про осіб, які хотіли стати клієнтами банку, але за наявності певних причин ними не стали; інформацією про клієнтів, які вже припинили свої відносини з банком.

Правова охорона прав власника банківської таємниці починається з моменту укладення в письмовій формі договору між клієнтом —з одного боку, та банківською установою —з іншого.

Основними суб'єктами права на банківську таємницю є її власники та утримувачі.

У Законі № 2121-ІІІ чітко не визначено, хто є власником банківської таємниці, а хто —утримувачем. Проте з урахуванням системно-логічного аналізу законодавства можна навести такі визначення:

-          власник банківської таємниці —це клієнт банку, тобто фізична чи юридична особа, яка в процесі співпраці з банківською установою надала їй відомості, що можуть становити банківську таємницю;

утримувач банківської таємниці —це особа, яка при виконанні своїх службових обов'язків отримує відомості, що становлять банківську таємницю. До утримувачів можна віднести: Національний банк України, банки та органи державної влади, перелік яких зазначено в пунктах 2—6 ч. 1 ст. 62 Закону № 2121-ІІІ.

Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської таємниці, несуть відповідальність згідно із законами України.

Розкриття банківської таємниці може здійснюватись у двох формах: адміністративній —забезпечується на вимогу компетентних осіб, зазначених у законі, безпосередньо банком і без попереднього звернення до суду; судовій —надається банком, але на вимогу суду або за рішенням суду. У свою чергу, на вимогу суду банківська таємниця розкривається у двох випадках: а) суддею одноособово з дотриманням режиму секретності; б) судом при розгляді справи у господарському, адміністративному, кримінальному та цивільному судочинстві (щодо останнього, то це правило є актуальним для цивільних справ, у яких вирішуються спори: про поділ майна, про виконання аліментних зобов'язань, про спадкування, оскільки вони пов'язані з дослідженням доказів, що становлять банківську таємницю, витребуваних судом за клопотанням учасників процесу). Відбувається це, як правило, при вирішенні судом питань про забезпечення доказів, витребування доказів, про що судом постановляються процесуальні ухвали.

Що стосується доступу до банківської таємниці за рішенням суду, то таке право надається лише внаслідок судового розгляду цивільних справ за правилами глави 12 розділу IV ЦПК.

У відповідності до пункту 2 частини 5 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Тому умови кредитного договору, щодо розголошення

інформації про позичальника третім особам - є несправедливими (в розумінні пункту 2 частини 5 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно частини 1 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

3із3

Частина 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює, що якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Частина 7 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»також передбачає, положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Абзац 2 пункту 2 Постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів»№ 5 від 12.04.96 р., серед іншого передбачає, що відносини, які витікають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян у тому числі про надання кредитів регулюються положеннями Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до пункту 5 статті 110 Цивільного Процесуального Кодексу України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Саме тому, позивач звертається до суду за місцем свого проживання.

Пункт 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»встановлює: споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Цивільного Процесуального Кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Спірні положення кредитного договору, щодо розголошення інформації порушують законне право позивача на захист інформації про нього, його фінансовий та соціальний стан, та порушують в цілому норми діючого в Україні законодавства, отже позовні вимоги позивача про визнання недійсним другого абзацу п.6.2. кредитного договору, слід задовольнити, а в задоволенні вимоги про негайне виконання рішення, слід відмовити, так як цивільно-процесуальним кодексом по даній категорії справ не передбачено негайне виконання рішення..

Згідно до ст.. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави.

Керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 60, 88, 110, 169, 212, 214, 215, 218, 224-226, 367 ЦПК України, ст. ст. 3, 1076 ЦК України, ст..ст. 60-62 Законом України «Про банки і банківську діяльність», ст..11 Закон України «Про інформацію», ст..ст. 3, 5, 8, 16, 24 Закон України «Про захист персональних даних», пункт 2 Постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», ст.. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст..32 Конституції України, суд, -

рішив:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати - абзац 2 пункту 6.2. «У випадках, пов'язаних з невиконанням Позичальником своїх зобов'язань за цим договором банк має право, а Позичальник надає згоду на розголошення будь-якої інформації, пов'язаної з цим договором третім особам»кредитного договору № 0542/07/26-А від 25.12.2007р. укладеного між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «Форум»( Публічне Акціонерне Товариство «Банк Форум»), недійсним в цілому з моменту укладення договору.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Публічного Акціонерного Товариства «Банк Форум»в особі Відділення «Ужгородська дирекція ПАТ «Банк Форум»в розмірі 107 грн. 30 коп. в користь держави до спеціального фонда Державного бюджету України на рах. 31211206700104 ГУДКСУ в Іршавському районі Закарпатської області, МФО 812016, код ЄДРПОУ 37720989.

          Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Закарпатської області через Іршавський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.          

Суддя: Р. С. Іваницький