ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" червня 2006 р. Справа № 20/2624
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Іоннікової І.А.
суддів: Веденяпіна О.А.
Черпака Ю.К.
при секретарі Мельниченко Л.І. ,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу спільного підприємства "Рудтранс - Інтернешнл"
(м. Хмельницький)
на рішення господарського суду Хмельницької області
від "11" травня 2005 р. у справі
за позовом Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м. Хмельницький)
до спільного підприємства "Рудтранс - Інтернешнл" (м. Хмельницький)
про стягнення 2995,00 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 11.05.05р. у справі №20/2624 позов Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до спільного підприємства "Рудтранс - Інтернешнл" про стягнення 2995 грн. штрафу задоволено.
Стягнуто з відповідача на користь позивача 2995 грн. штрафу, в доход державного бюджету - 102 грн. державного мита, на користь ДП "Судовий інформаційний центр" 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти новий судовий акт, яким в позові відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом при винесенні рішення допущено порушення норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, скаржник зазначив, що відповідно до „Порядку працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 03.05.1995 року, працевлаштування інвалідів здійс нюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами на родних депутатів.
Статтею 19 Закону України „Про основи соціальної захищенності інвалідів в Украї ні" встановлено, що для підприємств незалежно від форм власності встановлюється нор матив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих.
На думку скаржника, законодавець самостійно визначив мінімальну чисельність робочих місць, на яких можуть бути працевлаштовані інваліди. Будь-яке підприємство згідно до положень чинного законодавства самостійно визначає структуру, чисельність та склад штату працівників.
Оскільки, законодавством обов'язок щодо працевлаштування (підбору підходящого місця роботи, направлення та оформлення) інваліда покладено на органи зайнятості, орга ни Мінсоцзахисту та місцеві ради, то саме вони мають звертатися до підприємств з вимо гою працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, який встановлений ст. 19 Зако ну України „Про основи соціальної захищенності інвалідів в Україні".
Скаржник вважає, що посилання господарського суду Хмельницької області в рішенні від 11.05.2005 року на те, що вищезазначені органи не є безпосередніми роботодавцями інвалідів суперечить чинному законодавству, оскільки це є невірним тлумаченням „Порядку працевлашту вання інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.1995 року
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти доводів, викладених в скарзі, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Зокрема, позивач вказав, що відповідно до ст. 19 Закону для підприємств, установ, організацій встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює 15-25 чоловік - у кількості одного робочого місця. Відповідно до акту перевірки загальна середньоспискова кількість працюючих на підприємстві у 2002 р. становила 44 особи. Тому згідно встановленого Законом нормативу створення робочих місць для інвалідів, відповідач зобов'язаний працевлаштувати 2 особи-інваліда, при фактичному працевлаштуванні 1 особи.
Позивач звертає увагу на те, що відповідно до вимог ст. 20 вказаного Закону, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менше, ніж встановлено нормативом, передбаченим ч.і ст.19 Закону, зобов'язані щорічно сплачувати до відділення Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Також позивач зазначив, що створення робочого місця для інваліда не підтверджується належними доказами. Відповідачем не подано жодних доказів виконання покладених на нього обов'язків по створенню робочих місць для інвалідів, матеріали атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів з урахуванням п. З Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3.05.95 р. №314 (із змінами) , докази інформування центру зайнятості про створені робочі місця для інвалідів.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча про дату час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином.
Розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши дану судом першої інстанції юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідачеві встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих.
Зі статистичної звітності відповідача вбачається, що загальна чисельність працюючих на СП «Руд транс - Інтернешнл» у 2002 році становила 44 особи. З урахуванням цієї чисельності норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих для відповідача становить 2 робочих місця.
Згідно Звіту відповідача про працевлаштування інвалідів у 2002 році на підприємстві працевлаштовано 1 одного інваліда.
Враховуючи викладене, на думку суддів колегії відповідач не забезпечив встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Згідно з пунктом 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. №314, підприємства, зокрема, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Пунктом 14 Положення передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів. Цим же пунктом також передбачено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може виконуватися праця інвалідів.
Хмельницький обласний центр зайнятості листом від 01.11.04р. №13-04/1782 повідомив, що протягом 2002-2003 р.р. СП «Рудтранс - Інтернешнл» - центру зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць (форма №3-ПН) не подавало.
Хмельницький районний центр зайнятості повторно листом №03-80/410 повідомив, що протягом 2002-2003 р.р. СП «Рудтранс - Інтернешнл» - центру зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць (форма №3-ПН) не подавало та потребу в працівниках ( форма №3-ПН) із зазначенням вакансій в графі 4 під шрифтом 14 за період 2002р. не подавало, копії звітів не надсилало.
Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької райдержадміністрації повідомило листом №03-950 від 29.11.04р., що СП «Рудтранс - Інтернешнл» інформацію щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів не надавало.
Апеляційна інстанція вважає, що працевлаштування інвалідів центром зайнятості на підприємстві не здійснювалось з вини відповідача, який не виконав своїх обов'язків щодо надання інформації центру зайнятості та управлінню праці про вільні робочі місця та вакантні посади для працевлаштування інвалідів, а тому відповідальність за нестворення робочих місць для інвалідів покладається на підприємство.
Відповідно до частини першої статті вищевказаного 20 Закону підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Аналіз наведених вище положень законодавства про соціальний захист інвалідів свідчить про те, що СП «Рудтранс - Інтернешнл» було зобов'язано у 2002 році створити 2 робочі місця для працевлаштування інвалідів, проте працевлаштувало 1 одного. Тому, відповідно до ст.20 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", відповідач мав сплатити штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце (1 місце) не зайняте інвалідом, тобто 2995 грн.
Згідно ст. 10 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів на Україні" Фонд України соціального захисту населення є органом на який покладено зобов'язання здійснювати фінансування роботи по соціальній захищеності інвалідів.
Згідно Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002р. № 1434, Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.
Виходячи зі змісту ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Як видно з наведеної норми, адміністративно - господарські санкції відрізняються від інших санкцій, що застосовуються до суб'єктів господарювання, наявністю у цих відносин особливого суб'єкта, такого як державний орган виконавчої влади або виконавчий орган місцевого самоврядування.
Згідно з приписом пункту 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1767, суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку за балансовим рахунком № 3510 або в установах комерційних банків за балансовим рахунком № 2510. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Відповідно до змісту статті 250 ГК України адміністративно-господарські санкції, до кола яких відносяться і штрафні санкції, передбачені статтею 20 вищевказаного Закону, можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим і суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської і діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Згідно з приписами розділу IX ГК України "Прикінцеві положення"; Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року (пункт 1).
Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також: за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку (частина перша пункту 5).
Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці першому цього пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення (частина друга пункту 5).
З викладених приписів чинного законодавства та встановлених судами обставин справи випливає, що оскільки звітним періодом сплати штрафних санкцій у цій справі є 2002рік, то штрафні санкції повинні були сплачені відповідачем не пізніше 15 квітня 2003 року. А отже, припис статті 250 ГК України має бути застосовано до спірних відносин сторін зі справи.
Позивачем було пред'явлено позов лише 04.04.05р., тобто поза межами встановлених ст.250 ГК України строків.
Про необхідність застосування ст.250 ГК України до спірних правовідносин і
вказує Верховний Суд України у постанові №21/221 від 18.10.2005 року.
За таких обставин, апеляційна інстанція прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з урахуванням викладених мотивів і статті 250 ГК України.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у зв'язку невірним застосуванням норм матеріального права, місцевим господарським судом, оскаржуване рішення у справі №20/2624 підлягає скасуванню, а апеляційна скарга відповідача - задоволенню.
Керуючись ст.ст. 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу спільного підприємства "Рудтранс - Інтернешнл" задовольнити.
Рішення господарського суду Хмельницької області від 11 травня 2005 року скасувати та прийняти постанову про відмову в позові.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Касаційну скаргу може бути подано протягом одного місяця безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя: Іоннікова І. А.
судді:
Веденяпін О.А.
Черпак Ю.К.
Віддрук 4 - прим.
1 - до справи
2, 3 - сторонам
4 - в наряд
друк. Гаврилюк Т.